Федоров іде в президенти? Чи можливі вибори під час війни
Заява Михайла Федорова комусь здається слабенькою, бо не названі прізвища. Комусь сильною, бо вони виступають проти Зеленського і чекали від Федорова визначеності. Але тепер це вже точно початок політичної гри. І гри ширшої, ніж кампанія Федорова
1. Місяць після відставки Федорова окреслив два великих рухи в українському політикумі:
- прихильники умовної Самопомочі 3.0 (включно з антикорупціонерами) отримали свого політичного лідера, якого в них не було (Притула таким не став, а інші просто не заявилися);
- частина колишніх прихильників Зеленського, які шукали себе в нових можливих політичних проектах тепер частково перейшли до Федорова; і саме прихильники Зеленського є головними донорами проекту Федорова.
2. Як би це дивно не звучало, але заява Федорова не зовсім про вибори. Вона про те саме, що Зеленський говорив у 2019: про оновлення (очищення) влади. Вибори — це та опція, до якої Федорова точно штовхає його найближче оточення та спонсори (і він на це погодився, значить прийняв цю гру). І з їхньої точки зору — це гра він-він. Будуть швидкі вибори, Федоров має шанс показати хороший результат (31.12.18 Зеленський теж не вірив у перемогу, а люди завжди повторюють те, що їм один раз вдалося. Не буде виборів — вони мають шанс укріпити ядро). І продовжити ослаблювати Зеленського.
3. Можна не сумніватися, що зараз багато хто почне говорити про повторення 1917-21 років. Але як на мене, вся ця публічна дискусія зведеться до того, що перед Зеленським постане дилема: або призначення технічного уряду "народної довіри (де ряд Акторів-бенефіціарів гратимуть свою дуже політичну гру), або кількість тих, хто захоче дострокових виборів, різко зростатиме. За будь-яких обставин — це про зменшення політичної ваги Зеленського.
4. Я багато разів писав, що основою української держави (крім Армії в останні роки) історично було два стовпи: силовики та регіональні еліти. Регіональні еліти традиційно вже розкладають яйця в усі корзини і чекають, коли потрібно буде міняти фуражки. Головна ж війна йде за силовиків. На фоні російсько-української війни це виглядає абсурдним, але можливість відкривати кримінальні провадження не залишає нікого байдужим. Тому маємо розуміти: паралельно з картинкою мирних протестів, маємо куди складнішу кулуарну гру повну зрад та інтриг.
Між іншим, ні в 2003-04 рр., ні в 2013-14 рр., ні в 2019 році нічого подібного за масштабом не було. І це при тому, що в усі зазначені періоди президенти мали незрівнянно більший вплив на силовиків.
5. Цей пункт виключно для розуміння: не треба бути великим аналітиком, щоб зрозуміти: росіяни зараз активно включаться в гру "потрібні вибори". І одним з аргументів, між іншим, буде те, що вони змогли провести вибори в Думу на окупованих територіях. На жаль, за менше ніж місяць до виборів, влада не зробила нічого для того, щоб делегітимізувати ці вибори.
І наостанок. Вибори досі не відбувалися з двох причин: страх війни більший за необхідність виборів та через рейтинги Зеленського, який має мінімальні шанси перемогти. Вибори відбудуться в той момент, коли страх війни стане меншим за бажання показати середній палець владі.
