Масована атака на Україну має чітке політичне забарвлення: головна причина — саміт у Пекіні

Взагалі, абсолютна більшість російських обстрілів не мають привʼязки до дат, а йдуть згідно з планом військових, а не політиків. Проте сьогоднішній має чітке політичне забарвлення. І головна його причина — саміт у Пекіні.

1. Усі останні роки Кремль виходив з тієї логіки, що Китай та США — екзистенційні вороги, а відтак вони не зможуть ні про що домовитися. Ба більше, Москва робила і робить все для того, аби Китай не став рівноправним зі США переговорником щодо України. Путін дуже не хотів би цього, бо Китай — єдина країна, яка може реально натиснути на Росію.

2. Логіка Путіна, якнайменше з приходом Трампа, зводилася до того, щоб спробувати стати посередником між Вашингтоном і Пекіном. Обидві столиці його послали, і тоді вся стратегія Кремля почала зводитися до спроб продати обом одні й ті самі товари: перш за все — Північний морський шлях, рідкоземи та вуглеводні півночі Росії. Стратегія Москви тут була проста: обоє (в різних форматах) зацікавлені в тому, щоб отримати вищеназвані речі. Американцям в обмін на доступ до цього пропонувався "дух Анкориджа" (повне — скасування санкцій і повернення на європейський ринок за допомогою США). Щодо Китаю — то тут навпаки, Китай пропонує свою допомогу в освоєнні всіх вищеназваних речей, а Росія не пускає його в жодну з так званих "территорий опережающего социально-экономического развития" на півночі РФ. Росія, схоже, вважає, що Північний морський шлях та ресурси півночі настільки важливі обом, що вона зможе розторгуватися між Пекіном і Вашингтоном, які змушені будуть піти на співпрацю з РФ і плюс — відкриють доступ до технологій.

3. Зустріч у Пекіні — це, перш за все, про правила торгівлі та про Тайвань. Дві головні гарячі війни у світі — блокування Ормузу та Україна — це додаткові питання. Чому?

• На війні в Ірані американські нафтові компанії можуть подвоїти свої прибутки проти 2025 року. І це явно ослаблює Китай, який хоч і ретельно підготувався до цієї блокади й поки має час, щоб не прогинатися під США, все ж критично залежний від Близького Сходу. Іран не збирається йти на поступки ні Пекіну, ні США, а відтак — вирішення питання можливе лише у випадку спільної гри США та КНР. Це реалістично, але на заваді стоїть позиція одних із головних спонсорів Трампа. Плюс не варто забувати про позицію Ізраїлю, який прагне продовження війни.
• Щодо України, то США, може, й хотіли б віддати переговорні лаври КНР, але питання — чи хоче КНР зараз грати в цю гру. Китай має розуміти, де він у схемі майбутнього устрою Європи взагалі й Чорноморського регіону зокрема. Вирішення війни в Україні він розглядає саме в цьому контексті. Ні США, ні ЄС, ні РФ, ні ми поки не готові до такого діалогу, хоч він і неминучий.

4. Все це не означає, що зрушень у питаннях наших переговорів не буде. Вони можливі, якщо сторони зможуть домовитися якнайменше щодо перших двох пунктів: торгівлі та Тайваню.

5. Тепер щодо атаки на Україну. Саме сьогодні вона була потрібна Путіну, щоб показати: він проти будь-яких переговорів "про Росію без Росії". Вся активізація російської дипломатії останніх днів зводиться до формули "Україна не хоче переговорів і зриває переговори". Путін навмисно саме напередодні цього саміту озвучив свою явно брехливу, формулу: "війна зупиниться, якщо Україна вийде з Донбасу". Він виставляє червоні прапорці саме виходячи з того, що існує невисока, але вірогідність, що КНР та США домовляться про розширення переговорної групи.

6. Правда, тут є не лише зовнішній, але й внутрішній розрахунок: Путіну потрібно погасити внтутрішньоросійську турбулентність. І формула "Україна не хоче закінчення війни" обрана як базова для російського споживача. Її ж дуже активно транслюють і на нашу аудиторію.

7. І наостанок маю повторити банальність: Путін не збирається зупиняти війну. А без розширення переговорного формату (без Китаю, ЄС, можливо, Саудівської Аравії та Туреччини) нинішній формат переговорів, на жаль, має мінімальні шанси на успіх.