• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Україна 30: реконструкція, що затяглася

Незалежній Україні – 30 років… За історичними мірками це лише мить. Але для українців цей період став справжньою епохою, наповненою труднощами і перемогами, кризами і досягненнями. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що напередодні четвертого десятиліття незалежності багато наших співвітчизників вдивляється в наступаючі часи не тільки з надією, але і з занепокоєнням

Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

Нинішній рубіжний момент зобовʼязує кожного свідомого громадянина задуматися над ключовими питаннями: Чого ми досягли за ці 30 років? Як змусити запрацювати на повну потужність ринкові механізми? Яким ми бачимо місце нашої економіки у світі? У чому наші сильні і слабкі сторони? Яку країну ми залишимо майбутнім поколінням? Ці запитання ставить саме життя.

Тому нам потрібно озирнутися назад, критично переосмислити свій шлях, зафіксувати наші досягнення і проблеми, визначити цілі і завдання, щоб впевненими кроками продовжувати рух вперед.

Слід нагадати, що перед здобуттям незалежності Україна була другою за економічним потенціалом республікою СРСР. На жаль, цей потенціал не трансформувався в адекватні економічні здобутки при переході до ринкової моделі. В цілому Україна, на відміну від своїх сусідів, не продемонструвала стійкого зростання, до сьогодні залишаючись за рівнем доходів нижче 1991 року. За розрахунками Держстату в 2020 р. рівень ВВП на 1 жителя становив 83% від 1991 року (у співставних цінах з врахуванням інфляції), за розрахунками МВФ — 89% (у співставних цінах за паритетом купівельної спроможності).

Головна причина такого стану – низькі інвестиції в економіку України, в результаті чого поступово знижується віддача фізичного та людського капіталу, падає продуктивність економіки. У 2020 р. інвестиції склали лише 27% від рівня 1991 року і лише 7,5% від ВВП (один з найнижчих показників у світі).

Чому так відбулося?

Перш за все маємо констатувати, що Україні так і не вдалося стати країною, привабливою для внутрішніх та міжнародних інвесторів. Серед причин такого стану – обмеженість та вибірковість структурних та інституційних реформ, не завжди виважені монетарна та фіскальна політики. За роки незалежності Україна пережила 8 фінансових криз (3 банківські, 3 валютні і 2 кризи державного боргу).

Надходження іноземних інвестицій було недостатнім для компенсації внутрішніх потреб в інвестиціях, а в останні роки — знизилось. Якщо в 2015-2016 рр. середньорічний притік прямих інвестицій в акціонерний капітал становив 4,1% ВВП, то в 2017-2019 рр. – лише 1,2% ВВП, а в 2020 р. – мізерні 0,5% ВВП. Зараз серед джерел інвестицій в основний капітал іноземні інвестиції займають менше 1%. В останні роки в складі іноземного капіталу, що надходить в Україну, домінує притік спекулятивного капіталу в державні облігації.

Реклама на dsnews.ua

Через нестачу інвестиційного капіталу критично постраждав виробничий потенціал економіки, соціальна інфраструктура, частину основного капіталу було просто ліквідовано. За 30 років знос основних фондів набув гігантських масштабів — 57% в цілому по економіці та 59% — в промисловості.

За роки незалежності, стабільно скорочувалась частка наукомісткої продукції в експорті, посилилась його сировинна спрямованість, підвищилась залежність економіки від ситуації на міжнародних сировинних ринках.

Основним джерелом інвестицій є національні заощадження, насамперед норма заощаджень населення. Висока норма заощаджень означає високу потужність внутрішнього попиту та широкі можливості для трансформації тимчасово вільних коштів в нові інвестиції.

Нажаль норма заощаджень в Україні тривалий час залишається критично низькою. Якщо у 2002-2012 рр. українці могли відчутно заощаджувати, направляючи на такі цілі в середньому 13% своїх наявних доходів, то починаючи з 2015 р. норма заощаджень населення не перевищує 5%, а в 2019-2020 р. взагалі становить лише 2%. В країнах ЄС середня норма заощаджень населення становить 12%, а під час корона-кризи зросла до 20%.

 Іншим проблемним аспектом економіки залишається інститут фінансового посередництва, банківська система, фондовий ринок. Навіть той невеликий ресурс заощаджень, що акумулюється економікою, неефективно перерозподіляється на потреби економічного розвитку країни. Зараз банківська система України відповідає міжнародним стандартам за нормативами банківського регулювання, однак свої класичні функції фінансового посередництва виконує вкрай слабо. Працюючі кредити становлять менше 15% ВВП і менше 4% в структурі джерел інвестицій. В той же час залучені в банківську систему депозити становлять понад 30% ВВП. Втрата доступу реального сектора до позичкового фінансування в сучасній ринковій економіці загрожує згортанням бізнес-діяльності та втратою динамізму економічного розвитку.

Завдяки накопиченому запасу стійкості у попередні роки банківська система змогла пройти кризу COVID-19 без суттєвих ускладнень. Режим інфляційного таргетування, запроваджений з 2016 року, сприяв зниженню рівня інфляції та посилив фінансову стабільність у банківському секторі економіки.

Однак, збереження низького рівня банківського кредитування економіки призводить до недостатньої ефективності процентної політики Національного банку, оскільки потужність даного інструменту є занадто низькою для того, щоб впливати на реальні інвестиційні процеси.

Довгострокові кредити рефінансування НБУ (на строк до 5 років), запроваджені у березні 2020 року, не допомогли розширити кредитування економіки. Переважна частина отриманого ресурсу рефінансування була спрямована банками на купівлю ОВДП, більш високі ставки за якими дозволило банкам заробляти на безризикових фінансових інструментах, не збільшуючи кредитування. Це свідчить про необхідність корекції стимулів та пріоритетів роботи національної банківської системи.

Характерно, що динаміку кредитування бізнесу, зокрема МСБ, у 2020-2021 рр. визначали державні, в тому числі президентські програми підтримки кредитування, за якими на початок серпня 2021 р. було видано 35 млрд. грн. нових кредитів (на антикризові та інвестиційні цілі), що становить близько 70% загального приросту гривневого кредитування корпоративних суб'єктів починаючи з початку дії фіскальних програм Уряду (з травня 2020 р.). З цього можна зробити висновок, що наявне розширення банківського кредитування усіх видів бізнесу переважним чином обумовлене непрямим субсидуванням з державного бюджету.

При цьому, можливості Уряду фінансувати державні видатки залишаються обмеженими: план державних запозичень за січень-липень 2021 р. виконано лише на 75%, недовиконання поточного розпису видатків становить 8% (або понад 50 млрд. грн), в результаті за загальними фондом державного бюджету в балансі отримано первинний профіцит у розмірі +27 млрд. грн. (або понад 1% ВВП). Це зменшує сукупний попит в економіці, який має стимулювати економічне зростання.

Між тим вартість державних запозичень для фінансування дефіциту продовжує зростати: у липні вартість гривневих ОВДП була найвищою з листопада 2019 року (11,7%). Ризик подальшого підвищення вартості ОВДП ускладнює виконання державних програм підтримки економіки. Відсутність достатнього простору для фінансування державних витрат за прийнятною вартістю ставить Україну у нерівні умови з країнами Центральної та Східної Європи в контексті подолання наслідків кризи.

На що звернути увагу при формулюванні перспективної економічної політики.

Глобальна коронакриза, поставивши перед нами ряд викликів, створила також і нові можливості поборотися за іноземні інвестиції. Надлишок та дешевизна грошей у світі, стимульовані провідними центральними банками світу, спрощують залучення капіталу в країну, і ми повинні цією можливістю скористатися. Проте, щоб стати цікавими міжнародним та внутрішнім інвесторам, недостатньо просто сидіти і чекати.

Нашим завданням має стати розвиток внутрішнього ринку, направлений на формування платоспроможного внутрішнього попиту та локалізацію виробництва. Ємний внутрішній ринок формує надійне джерело попиту і сприяє залученню інвестицій в реальний сектор.

В контексті поставленого завдання:

  • державна структурна політика повинна сприяти концентрації інвестицій в економіці, формувати інституційні передумови інвестиційного клімату, доповнюватись здоровим протекціонізмом, розвивати механізми для забезпечення доступності ресурсів інвестиційного розвитку (банківських кредитів, ресурсів небанківських фінансових установ, фіскальних стимулів, міжнародних інвестицій, заощаджень населення, фондового ринку).
  • політика центрального банку повинна приділяти увагу розвитку банківської системи як ефективного інституту фінансового посередництва, в т.ч. шляхом запровадження інструментів стимулювання кредитної активності банків;
  • державна фіскальна політика повинна сприяти зниженню нерівності, ефективній акумуляції заощаджень в економіці та алокації ресурсів на напрямах з високим мультиплікаційним ефектом (включаючи розвиток фізичної інфраструктури).

В частині створення сприятливого інвестиційного клімату важливо спрямувати зусилля на вдосконалення законодавства з посилення захисту прав кредиторів та інвесторів, впровадження податкових стимулів активізації інвестування, реформування природніх монополій, удосконалення антимонопольного законодавства та посилення інституційної спроможності Антимонопольного комітету, дерегуляцію підприємницької діяльності, автоматизацію адміністрування податків та митних процедур.

В частині розвитку інвестиційних механізмів державних фінансів варто звернути увагу на питаннях удосконалення процедур надання державних гарантій під інвестиційні проекти, фокусування державних програм підтримки кредитування на інвестиційних цілях, розвитку державно-приватного партнерства і концесій, підвищення ефективності інвестиційної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, розвитку інвестиційної спеціалізації серед державних банків.

Важливим перспективним завданням має бути налагодження ефективної взаємодії між фіскальною та монетарною політикою, складовими якої мають бути питання забезпечення макроекономічної стабільності; ефективного функціонування інституту фінансового посередництва, створення передумов для стійкого економічного зростання.

Формування стійкого внутрішнього попиту буде забезпечувати стабільні доходи для виробників, орієнтованих на внутрішній ринок. Підвищення їх кредитоспроможності сприятиме зниженню процентних ставок за банківськими кредитами. Розширення банківського кредитування економіки підвищить рівень її монетизації та її фінансову глибину. Ємний та диверсифікований внутрішній ринок зацікавить стратегічних іноземних інвесторів.

Платоспроможний внутрішній ринок та прийнятний рівень життя населення зробить цікавим економіку країни для іноземного інвестора. Створення підприємств за участі системного іноземного капіталу з орієнтацією на внутрішній ринок, включаючи імпортозаміщення, буде другим етапом стратегії розбудови конкурентоспроможної економіки України.

    Реклама на dsnews.ua