Валдай-2026. Ейфорія від шкури ще не вбитого ведмедя

1. Суть промови Путіна дуже проста: Україна має здатися, Європа має домовлятися з РФ, щоб не було великої війни. По суті, нічого нового ми не почули, а квінтесенція виступу зводиться до тез про те, що:

• Росія буде продовжувати війну, поки так буде потрібно Путіну;
• усі вважають, що за півтора року Росія захопить Донбас, то навіщо його захищати;
• якщо хтось захоче захопити Росію, то буде ядерний удар (спойлер — не буде);
• давайте домовлятися, і великої війни не буде.

2. Кардинальні зміни в поведінці Путіна спричинені кількома моментами:

• Зустріч Трампа та Сі показала, що жодного зовнішнього тиску на Путіна найближчими місяцями не буде. А тому він має час.
• Висока ціна на нафту через затяжну війну на Близькому Сході робить російську нафту практично безальтернативною на фоні вимог Трампа перестати бити по НПЗ.
• Повна перевага в питанні реактивних безпілотників та можливість бити по українському тилу. І в Путіна є часовий лан у два місяці якнайменше.
• Зміна стратегії Німеччини, яка ухвалила рішення про відновлення прямої комунікації з РФ (за повної підтримки України). Але при цьому ставка Путіна йде на те, що вибори у Франції та гіпотетичні вибори в Німеччині розвалять фінансову коаліцію.
• Як би це дивно не звучало, але вибори додали впевненості Путіну.

3. Путін має дуже сильне есхатологічне мислення, і наступні пів року він розглядає як таку собі битву "добра і зла", де він переможе всіх і досягне головної цілі свого життя — розвалу НАТО та ЄС. Цього не станеться. Але він у це вірить, і це важливий психологічний аспект для розуміння того, як далі розвиватиметься ситуація.

4. Перша реакція західних ЗМІ доволі прогнозована: в США писали про ядерні погрози, в ЄС — про те, що поки Путін не говорив про велику війну. Але, на жаль, ніхто не пише про необхідність зупинити Путіна.

5. Варто окремо звернути увагу на "Євроазійську хартію різноманіття та багатополярності" про яку вчергове заявив Путін. Це чи не єдина міжнародна ініціатива РФ, до якої ніби мають приєднатися Білорусь, Казахстан, Вʼєтнам, Киргизстан, Таджикістан, Мʼянма, Іран та Лаос. Поки це досі декларація, але, позиціонуючи себе як третій полюс світу, Путіну потрібно показати, а хто ж входить до його полюсу. Ця ініціатива поки не має жодних шансів на реальний зміст, але Путіну вкрай важливо про це говорити для надування щік.

6. На початку 2025 року ми переживали щось подібне, коли Путін увірував у літній наступ. Зараз, звісно, трохи інша ситуація, але, в цілому, говорити, що він уже всіх переміг і всі, включно з європейцями, здалися — неправильно. Наша головна проблема полягає в тому, що ми нашу дипломатію будуємо виключно в чорно-білих тонах. Прийшов час зовсім по-іншому подивитися на цей світ.

7. Колись про міністра закордонних справ СРСР Громико ходила легенда, що перед кожним важливим рішенням він закривався в кабінеті, сідав перед величезною картою світу, яка висіла там, і довго її розглядав. Тим, хто відповідає за нашу дипломатію, я настійливо рекомендую: сядьте біля карти світу і спробуйте її проаналізувати. Виходів значно більше, ніж впиратися в ті речі, які вже не працюють.