Ресурси в обмін на санкції: чи стане Росія альтернативою Китаю для США у видобутку мінералів

Гуманітарна ширма

Спроби команди президента США Дональда Трампа розблокувати відносини з Москвою, схоже, вийшли на новий кулуарний виток. Як стало відомо виданню The Atlantic, спецпосланник США у Східній Європі Джон Коул запропонував нову схему: Кремль звільняє частину політичних в'язнів, а Білий дім у відповідь винагороджує це рішення послабленням економічних санкцій. Виглядає як розширення досвіду з Білоруссю: на початку 2026 р. США добилися від Мінська звільнення понад 700 осіб, а самі зняли санкції з деяких білоруських банків, мінфіна і виробників калійних добрив. Основна мета прагматична — вивести переговори з РФ за межі "нерозв'язного" українського питання та відкрити американським компаніям шлях до прибуткових угод із російською нафтою, дизелем, критичними мінералами і, зокрема, рідкісноземельними елементами (РЗЕ). Останні пункти тут ключові, адже не лише окремі бізнеси, а й цілі галузі Сполучених Штатів зараз залежать від імпорту багатьох мінералів, особливо з Китаю.

За даними видання, ініціатива поки що перебуває "на ранній стадії", але її начебто погодив Трамп. У Кремлі ж на публікацію The Atlantic відреагували відмовкою, мовляв, у Росії немає політв´язнів. Хоча варто нагадати, що буквально днями до Вашингтона на закриті переговори злітав Кирило Дмитрієв (про його роль — у наступному параграфі). Отже, є сенс придивитися, що ж диктатор Володимир Путін насправді може запропонувати американцям.

"Пакет Дмитрієва"

Тема сировинного партнерства з Америкою виникла не вчора. Вона є прямим продовженням так званого "пакету Дмитрієва" — концепції економічної співпраці, яку керівник Російського фонду прямих інвестицій Кирило Дмитрієв начебто презентував американцям на початку року. Президент України Володимир Зеленський оцінював потенційний обсяг цієї пропозиції в $12 трлн. Звісно, йшлося не про живі гроші, а про оціночну вартість російських ресурсів, доступ до яких Москва могла б розділити з бізнесом США в обмін на зняття санкцій та визнання певних геополітичних домагань Кремля.

Як ми писали у березні, головним "смаколиком" для адміністрації Трампа у цьому пакеті пропозицій могла бути російська Арктика. Росія охоплює близько третини цього регіону, а її частка в арктичній економіці сягає 67%. Саме там сконцентровані великі запаси платиноїдів, нікелю, міді, кобальту та рідкісноземельних елементів (РЗЕ). Паралельно Москва, може зондувати ґрунт для спільної з американцями розробки шельфових родовищ вуглеводнів: зокрема, у ЗМІ спливала інформація про переговори щодо повернення ExxonMobil до проєкту "Сахалін-1" та постачання обладнання для "Арктик СПГ-2".

Великим бонусом росіяни могли б запропонувати Вашингтону партнерство в управлінні Північним морським шляхом. Для США цей маршрут є не лише коротшою альтернативою Панамському каналу, а й стратегічним інструментом стримування Китаю, який активно розбудовує власний криголамний флот для контролю над арктичною торгівлею. Щоправда, останній факт стримує і саму Москву від різких рухів у бік Америки. Але так чи інакше, відповідна пропозиція могла лягти на кулуарний стіл переговорів з командою Трампа.

На наш погляд, головною інтригою та ключовим аспектом цієї теми є доступ до критичних мінералів РФ — розглянемо цю тему докладніше.

Китайська загроза

Глобальним викликом для Сполучених Штатів є розширення доступу до рідкісних і необхідних сучасній промисловості мінеральних ресурсів. Ймовірно, це змушує адміністрацію Трампа дивитися у бік Росії.

Американська промисловість та високі технології опинилися в небезпечній залежності від імпорту критичної сировини, де ключовим постачальником виступає геополітичний суперник – Китай. За даними Геологічної служби США (USGS), окремі стратегічні мінерали Штати купують за кордоном в обсязі до 100% від потреб. При цьому значна частка американського імпорту припадає на Китай, особливо це стосується цезію, ітрію, вісмуту, стибію (сурми) та рідкісноземельних елементів (клікніть, щоб збільшити інфографку):

Залежність США від імпорту критичних мінералів

Кожен стовпчик представляє споживання в США певного критичного мінералу і поділений на три сегменти: внутрішнє виробництво (оранжевий), імпорт з Китаю (темно-синій) та імпорт з інших країн (синій). Також зазначено обсяг споживання для кожного мінералу по країні тоннах. Показник Net Import Reliance (NIR) вказує на ступінь залежності США від поставок з-за кордону. Джерело: Third Way

У цьому списку варто виділити рідкісноземельні елементи, бо майже 90% їх глобальної переробки та очищення, контролює Китай. Тож Білий дім гарячково шукає альтернативні джерела постачання. Це надзвичайно важливо передусім у військовому плані. Наприклад, для виробництва лише одного винищувача F-35 потрібно 400 кг рідкісноземельних металів, а для підводного човна класу Virginia — понад 410 кг. Утім, без цих матеріалів зупиниться випуск не лише військової техніки, а й електромобілів, дисплеїв, томографів та вітрогенераторів.

Можна припустити, що інтуїтивно команда Трампа бачить у Росії таку собі "мінеральну комору", потенціал якої потрібно розкрити на користь США. Проте детальний аудит російського видобутку виявляє більш складну та суперечливу картину.

Що в російській "коморі": основний асортимент

Передусім не варто "звалювалти" всі копалини Росії в один кошик під назвою "критичні мінерали" або й "рідкісноземельні елементи". Позиції нашого ворога на світовому ринку вкрай неоднорідні. Розглянемо їх у перспективі відносин із Сполученими Штатами.

Якщо говорити про наявний видобуток, то Росія справді є потужним гравцем у кількох конкретних сегментах. Насамперед це паладій, де вона, за даними Earth Rarest, забезпечує 44,2% світового видобутку (близько 84 т на рік). Позаяк чиста імпортна залежність США саме від паладію становить 57%, а замінити його в автокаталізаторах та електроніці без зміни технологічних рецептур практично неможливо, — це реальний важіль впливу Москви.

Видобуток критичних мінералів в Росії у 2025 р., % світового

Другий важливий актив — стибій (сурма), частка Росії у глобальному видобутку якого становить 29,1% (32 тис. т). З огляду на те, що цей напівметал критично потрібен для виробництва боєприпасів та вогнетривких добавок, а Штати імпортують його на 91% (причому добру половину з Китаю), російська сировина виглядає для них дуже привабливо.

Помітно сильні позиції Росії і в сегменті калійних солей, де вона контролює п´яту частину світового видобутку. Ці солі мають стратегічне значення для виробництва добрив та аграрного сектора.

Суттєвою є частка РФ у видобутку нікелю (5,1%), критично важливого для виробництва акумуляторів та високоміцних сталей, хоча тут безсумнівний лідер — Індонезія. США залежать від імпорту нікелю на 41%.

Логіка Дональда Трампа, який намагається розняти геополітичні вузли шляхом банальних бізнес-угод, впирається у жорстку промислову реальність. США справді можуть бути зацікавлені у збереженні чи розширенні поставок російського паладію, стибію чи калійних добрив, бо ці галузі в РФ уже функціонують, а заміна їхніх обсягів на світовому ринку є болючою. Проте ці товари ніяк не вирішують головної стратегічної задачі Вашингтона — подолання залежності від Китаю у сфері рідкісноземельних елементів та високотехнологічних матеріалів.

Що є в надрах, але не "на полицях"

Позиції Росії в сегменті 17 стратегічних рідкісноземельних елементів практично непомітні. Хоча запаси РФ оцінюються USGS у 3,8 млн т оксидів РЗЕ, її частка у видобутку становить лише 0,7% (2600 т). Для порівняння, Китай за аналогічний період видобув 270 тис. т РЗЕ, тобто у 104 рази більше. Між теоретичним потенціалом і реальними можливостями Росії в цій сфері пролягає прірва. Адже оцінка запасів відображає обсяг мінеральних ресурсів, які економічно доцільно видобувати за прийнятих припущень. Щоб вилучити з надр РЗЕ та перейти до їх використання і продажу, потрібне складне обладнання, хімікатами й організаційні структури. Власне — західні інвестиції.

Російські чиновники та особисто Володимир Путін люблять хвалитися геологорозвідкою, вказуючи, на значні запаси РЗЕ та унікальне якутське родовище Томтор. За оцінками SRK Consulting станом на 2019 р., там і справді багатюща руда із вмістом 14,5% оксидів рідкісноземельних металів та 6% оксиду ніобію.

Але між наявністю руди в надрах та готовим металом у злитках лежить прірва, яку Росія самостійно подолати не здатна, якщо йдеться про великі масштаби. Після видобутку на Томторі руду потрібно транспортувати на кілька тисяч кілометрів. Схема передбачає використання сезонних автозимників, річкових барж, суден Північного морського шляху та залізниці до переробного заводу в Краснокаменську. Кожна така перевалка в арктичних умовах здорожчує кінцевий продукт і створює додатковий ризик рентабельності.

Ще більша проблема полягає в самій переробці. Наразі Ловозерське родовище на Кольському півострові виробляє лопаритовий концентрат, що переробляється на Солікамському магнієвому заводі. Проте на виході з цього ланцюжка лише суміш рідкісноземельних елементів. Повноцінного комерційного заводу з розділення неодиму і празеодиму у Росії немає — станом на цей рік існує лише дослідницька тестова установка екстракції. А анонсований завод із випуску рідкісноземельних магнітів у Глазові потужністю 1000 т на рік поки що перебуває в форматі інвестиційних контрактів.

Про реальний стан справ свідчить заява гендиректора "Росатома" Олексія Лихачова на форумі "Редмет-2026". Він прямо визнав, що головне завдання корпорації — "зниження залежності Росії від імпорту рідкісноземельних металів". Іншими словами, держава, яка пропонує США свої мінерали як альтернативу Китаю, сама є глибоко імпортозалежною від поставок готових чистих металів та сполук.

Дорога авантюра

У такому контексті Росію вже не варто розглядати як "комору" з великим асортиментом готового товару. Можливо, США на фоні протистояння з Китаєм хотіли б мати частку не лише у видобутку стратегічно важливих ресурсів, а й долучитися до створення переробних потужностей. Але розбудова будь-якої високотехнологічної переробки в РФ — особливо у суворих умовах Арктики та Сибіру, де зосереджені основні запаси — вимагає гігантських витрат на інфраструктуру.

Постає питання: чи зберуться США витрачати роки й фантастичні кошти — десятки, а потенційно й сотні мільярдів доларів — на модернізацію російського мінерального сектору та пов´язаної з ним інфраструктури заради примарного стратегічного виграшу? Хто знає Трампа — знає відповідь.

Отже, Росія не здатна швидко стати альтернативним Китаю постачальником РЗЕ для США. Також вона поки що не має достатніх промислових потужностей і відпрацьованого технологічного ланцюга для масового випуску магнітів. Щоб перетворити якутську руду на потрібні американській промисловості компоненти, знадобляться десятиліття, колоссальні інвестиції та прямий трансфер західних технологій, які зараз блокуються санкціями.

Погоджуючись на угоди з Кремлем під прапором "мінерального співробітництва", Білий дім ризикує потрапити в пастку: Вашингтон забезпечить Москві мільярдні доходи для фінансування війни проти України, пом'якшить санкційний режим, але натомість отримає лише обіцянки та частку в малозроблених арктичних родовищах. Допоки в РФ відсутні надійні технологічні ланцюжки переробки, наповнити "мінеральну комору" Росії глобально значущим асортиментом "товарів" буде вкрай складно, довго і дорого. Навіть для США.