Видобуток і куриво. Як найбільші платники податків роблять Україну Африкою

В Україні опублікували топ-100 компаній — найбільших платників податків, який показав зростання надходжень на 14%. Що це, початок відродження національної економіки або посилення деградації її структури?
Фото: Getty Images

Система без "мозкової рідини"

За даними ГФС, 100 найбільших українських компаній внесли до бюджету в минулому році 291,7 млрд грн, що на 14% більше, ніж в позаминулому. Загальна сума відрахувань суб'єктів господарювання склала близько 400 млрд грн, тобто 73% забезпечили саме найбільші. У зазначеному переліку платників 22 компанії представляють видобувний сектор, 17 — транспорт, 10 — енергетику, по дев'ять — торгівлю і банки, вісім — виробництво алкоголю, сім — металургію, чотири — тютюнову промисловість, ще чотири — зв'язок, дві — виробництво коксу і продуктів нафтопереробки. Також є по одному підприємству з інших галузей, у тому числі машинобудівний завод. Подібна структура дозволяє зробити декілька цікавих висновків.

Економіка спочатку розглядається вченими як складна система, що складається з безлічі взаємодіючих підсистем. І вона тим складніше, чим більше отримується нових властивостей на системному рівні, які відсутні на подсистемном і не можуть бути до них прирівняні. В сучасних економічних системах переплітаються сегменти малого, середнього і великого бізнесу, і все це обволікається доброчинної оболонкою "мозкової рідини" у вигляді загальних правил ринкової гри. Так виникають успішні країни.

Проблема України полягає як раз в тому, що наша економічна система є, на жаль, простий. "Мозкової рідини" у вигляді правил ринкової гри немає, і будь-які спроби їх створення тут же присікаються кількома домінуючими підсистемами.

У нашій країні склалася комфортна для будь-якого уряду, але при цьому небезпечна для перспектив зростання модель, коли держава фактично фінансує сама себе, налогооблагая держпідприємства, для яких воно ж і встановлює правила ринкової гри, що, в свою чергу, ускладнює розвиток всіх інших.

У списку найбільших платників податків домінують саме держкомпанії. Серед банків — це державні Приватбанк, Укрексімбанк і Укргазбанк. У сфері енергетики "Енергоринок", "Енергоатом", "Центренерго". У добувній галузі — "Укргазвидобування" і "Нафтогаз".

Держпідприємства платять податки, держава — зарплату бюджетникам, пенсії та субсидії. Всі зазначені групи, які можна назвати одним словом "споживачі", оплачують послуги, і фінансовий потік повертається знову на рахунки держпідприємств. Виходить квазирыночная модель державного капіталізму, але без китайських інвестиційних бонусів для інвесторів. Роздержавити цю модель — все одно що піти проти системи. Саме тому так важко просувається приватизація в нашій країні і так обережно приглядаються до нас системні інвестори. Будь-який уряд буде інстинктивно уникати демонтажу цієї герметично замкненій економіко-фіскальної системи, адже її ослаблення рівнозначно скорочення соціальних функцій держави.

Ще один висновок — такі сегменти економіки, як торгівля, мобільний зв'язок, металургія, видобуток природних ресурсів (крім газу), що перебувають у власності найбільших ФПГ, які точно так само блокують конкурентні механізми у своїх секторах, як і держкомпанії. Так, у торгівлі за допомогою бульдозерів витісняється малий бізнес, у секторі видобутку природних ресурсів та енергетики створюються токсичні регулятивні умови для неможливості приходу системних іноземних інвестицій. Ось і виходить, що ринок газу ніби як є, але він поділений між кількома учасниками, які просто імітують ринкову гру з допомогою десятків ручних трейдерів.

Ще один сюрприз у топ-100 платників податків — відсутність там найбільших аграрних підприємств, незважаючи на зрослу роль сільського господарства в структурі ВВП і експорту. Кореляція між потенціалом галузі та її участю в загальному бюджетному котлі поки не працює.

У моделі державного квазикапитализма діяльність держкомпаній-монополістів перетворюється, по суті, в сурогатний елемент додаткового оподаткування бізнесу та населення. Що стосується ФПГ, то їх участь у формуванні бюджету дає їм і козирі у вигляді частки в перерозподілі бюджетних потоків.

На надра і сигарети

А тепер подивимося на топ-5 платників податків в 2018 р. На перших щаблях — "Укргазвидобування" і "Нафтогаз", які сплатили до бюджету 41,3 млрд і 28,1 млрд грн відповідно, причому якщо головна контора НАК серйозно наростила перерахування в бюджет, то структура з видобутку природного газу скоротила. Третє і п'яте місця займають тютюнові компанії "Прилуки" (16,1 млрд грн) і "Філіп Морріс" (14,8 млрд грн). Тут спостерігається невелике зростання відрахувань, що пояснюється підвищенням акцизів на тютюнові вироби. На четверте місце вклинилася "Укрнафта" — 15,5 млрд грн. При цьому сума простроченого податкового боргу у даній корпорації за станом на 31 грудня 2018 р. склав 10,6 млрд грн, і "Укрнафта" лише на 1,2 млрд грн скоротила свою заборгованість перед бюджетом, тобто з такими темпами на повну виплату знадобиться років сім-вісім.

Неважко помітити, що в п'ятірці найбільших платників податків немає жодного виробника продукції з високою доданою вартістю (з сигаретами — окрема історія) або з інноваційною складовою.

З п'яти корпорацій три квазідержавні з сектора видобутку природних ресурсів, де участь держави переплетено з цілим клубком приватного інтересу, і дві — тютюнові. По суті, це африканська модель эрзацкапитализма, де держава і його бюджет спираються або на держкомпанії у сфері видобутку природних копалин, або на корпорації, які виробляють товари з особливою еластичністю попиту: де-то це вода, десь бензин, а де-то куриво.

Польський досвід

Порівняємо українську топ-5 з п'ятіркою платників податків в Польщі. У неї входять три банки, одна енергетична і одна сировинна компанія: PKO Bank Polski, KGHM Polska Miedź (видобуток міді), PGNiG (постачання природного газу), Santander Bank Polska, Bank Pekao. Причому суми фіскальних платежів по кожній з них складають від 500 млн до 1 млрд злотих, тобто еквівалент 3,5–7 млрд грн, що приблизно у два рази нижче, ніж показник п'ятого місця в українському топі. Це говорить про те, що в Польщі немає такої концентрації монопольних компаній та сума відрахувань у бюджет більш пропорційно розподілена по структурі підприємств. Тобто витримується певний медіанний рівень, без різких екстремумів.

До речі, в 2011 р. структура топ-5 найбільших податкових платників в Україні була дещо інша: на першому місці тоді був "Нафтогаз" з 37 млрд грн. Була присутня у списку на третьому рядку і тютюнова компанія "Філіп Морріс" (7,59 млрд грн). Зате на другому і четвертому місцях були споріднені структури: "Метінвест" і ДТЕК, які сукупно платили більше 15 млрд грн. На п'ятому місці перебувала "Укрзалізниця" з показником 5,39 млрд грн.

Джерело: ГФС

Таким чином, за останні сім років з топ-5 платників податків випали структури приватного бізнесу, а також найбільша державна транспортна компанія.

В абсолютних цифрах наші олігархи на кшталт стали платити більше, але якщо врахувати чинник інфляції, то істотно менше. В результаті держава була приречена більше вичавлювати з ресурсних галузей і підакцизних товарів.

Нарощувати акцизи в період кризи начебто і непогано. Але де в списку топ-5 нові промислові компанії? Їх поки немає. Єдиний представник промисловості в топ-100 "Мотор Січ" перерахував до бюджету трохи більше 877 млн грн. Але це був швидше дембельський акорд: за підсумками січня–вересня 2018-го дане підприємство скоротило консолідований чистий дохід на 13,2% — до 7,9 млрд грн. Так буває, коли спочатку перший віце-прем'єр Степан Кубів радіє відкриття провадження наших вертолітних двигунів в Китаї, потім СБУ збуджує за фактом "вивезення" заводу кримінальну справу, а потім МВС замовляє у Франції велику партію вертольотів, які цілком могли б вироблятися на заводі "Мотор Січ".

А от Польща може похвалитися заводами. Там і світові бренди локалізували виробництво, і свої компанії виросли і стали відомими далеко за кордоном. Так, в топ-5 провідних заводів Польщі входять філія концерну Samsung, виробник побутової техніки Zelmer, світлотехніки — Brilux, фармацевтичної продукції — Polpharma і відновлювальна виробництво судноверф у Гданську, а в п'ятірку найбагатших підприємців входять не металурги, а власники медіа і телекомунікаційний магнат, засновник взуттєвої фірми ССС з обсягом випуску 40 млн пар взуття в рік, а також виробник ліків і меблів.

Рецепт зазначеної вище польської структури мільярдерів досить простий і найбільш яскраво він ілюструється на прикладі покійного Яна Кульчика, найбагатшого поляка в новітній історії. Він добував вугілля в Мозамбіку, залізну руду в Конго, нафта в Нігерії, газ в Брунеї та Україні. А вкладав свої мільярди в польську економіку, ринок нерухомості та інфраструктуру. А українські олігархи роблять все з точністю до навпаки: руду, вугілля та газ добувають в Україні, а прибуток вкладають у нерухомість Лондона.

Так прості системи відрізняються від складних. У перших консервується неефективність, по друге культивується закваска постійного зростання. У нерівності, як і у бідності, є набір чітких вихідних причин і логічні варіанти рішення.