Економіка в рожевому і зеленому. Яке майбутнє намалювали Україні на Чернечій горі
"ДС" аналізує основні економічні події 7 червня - першого дня Міжнародного економіко-гуманітарного форуму Ukraininan ID.
Десятиліття на краще
Про перспективи нашої країни на найближчі 10 років заговорили вже на першій панелі форуму, коли Український інститут майбутнього, а точніше, його засновник Анатолій Амелін представив прогноз до 2030 р. Експерти виходили з невтішних макропоказників України в світовому масштабі. Так, глобальна економіка зростає приблизно на 4%, а наша - на 3%. Середня зарплата в Україні - $325, а в сусідній Польщі - $1340, в Естонії $1555, середня по Європі - $2715. Середня пенсія у нас - $91, а в цілому ВВП - $131 млрд і в перерахунку на людину - $3428. Для порівняння в тій же Польщі - близько $15 тис. Варто відзначити, що ці цифри не скориговані за паритетом купівельної спроможності (рівню цін), інакше розрив був би меншим. Однак у будь-якому разі наявності багатократне відставання (від західних сусідів), яке переросло в тенденцію.
В Інституті майбутнього продовжили оптимістичний сценарій на 10 років за умови, що Україна вдало скористається своїми ресурсами в світлі світових трендів. Тобто будуть враховані економічні (описані вище), технологічні (зокрема, роботизація, нові інженерні рішення), соціальні (міграція робочої сили з Азії в Європу і Америку) і політичні тенденції (загроза конфліктів, нові об'єднання країн).
Отже, згідно з поданими розрахунками до 2030 р. можна примножити ВВП України в 7,6 рази - до $1 трлн. В такому разі на кожного жителя України на рік припадатиме $27 тис. (приблизно відповідає сьогоднішньому рівню Іспанії), зарплати і пенсії теж збільшаться в рази. Але за рахунок чого? Амелін стверджує, що 70% зростання ВВП відбудеться завдяки інвестиціям та ефекту мультиплікації (це коли один вкладений в економіку долар призводить до зростання ВВП на кілька доларів).
Але одних інвестицій недостатньо, доведеться змінювати структуру виробництва із застосуванням нових технологій. Адже трудові ресурси будуть скорочуватися: за розрахунками Інституту майбутнього з 16 млн чоловік сьогодні, до 9 млн у 2030 р. Експерти виділяють декілька пріоритетних галузей економіки для України. Великі надії покладаються на енергетику: Україна друга за запасами газу країна Європи, а в партнерстві з західними компаніями ми можемо будувати високотехнологічні підприємства, такі як завод з виробництва ядерного палива. За найкращим сценарієм, вже через п'ять років ми можемо стати енергонезалежними, а через 10 - потужним гравцем на континентальному енергоринку. Щоправда, тут треба зробити знижку на українські реалії: нещодавно нам обіцяли як мінімум газову незалежність до 2020 р., хоча вже зараз зрозуміло, що Укргазвидобування провалила програму нарощування обсягів до 20 млрд кубометрів на рік.
Агросектор цілком може зробити з нашої країни "світової супермаркет" екологічно чистих продуктів (а вони коштують в два рази дорожче, ніж вирощені із застосуванням пестицидів тощо)
Також експерти вважають можливим перетворення України в потужний транспортний та туристичний центр Європи. Пояснюється це просто: через нашу країну проходять кілька великих логістичних коридорів, а кількість туристів у світі за 10 років має зрости на 800 млн - чому б не залучити бізнес і людей в Україну, якщо створити для них хороші умови?
Сама структура української економіки, за словами Амеліна, повинна кардинально змінитися: 60% ВВП буде створено в секторі хайтек (зараз близько 4%). Сюди експерти віднесли фінтех, робототехніку, R&D, біоінженерії, IT, агритех (аграрні інновації), e-commerce і т. д. Правда, це умовне визначення, оскільки високі технології, як очікуються, будуть пронизувати всю економіку.
Звичайно ж, для всього цього потрібно гарантувати безпеку країни і зменшити поле для корупції, останнє - за рахунок скорочення функцій держави, мінімізації людського фактору в прийнятті рішень.
Таким чином, були наведені аргументи на користь позитивної стратегії-2030 рівня "це можливо" (при багатьох умовах). Щоб розсіяти рожевий туман, що огортає намальоване нам майбутнє, потрібен детальний розбір відповідного звіту, тільки після цього можна стверджувати, наскільки ймовірний такий сценарій.
Серед ключових інструментів для зростання в Інституті майбутнього називають цифровізацію економіки, податкову і валютну лібералізацію, приватизацію, державно-приватне партнерство та спеціальні економічні території. В цілому це праві погляди: функції держави повинні скоротитися.
На питання "ДС", а не обернеться процес лібералізації проти українських компаній, які за відсутності держпідтримки не зможуть відразу конкурувати з іноземними гігантами, Анатолій Амелін визнав, що на нашому етапі розвитку певна опіка, "як над маленькою дитиною", буде потрібна. У свою чергу голова правління "Укргазбанку" Кирило Шевченко зазначив, що підтримує протекціонізм, але саме в тих галузях, які дійсно потребують підтримки. На його думку, державі слід було б 10-15% товарів і послуг за системою Prozorro в обов'язковому порядку закуповувати у місцевих представників малого та середнього бізнесу. А ось засновник Інституту цифровий трансформації Наталія Васильєва виступила проти будь-яких форм держпідтримки - вона вважає, що кращих і так профінансують інвестори, а ресурси повинні перетікати в ті галузі і компанії, де вони будуть використані найбільш ефективно.
Все чистіше і чистіше
Майбутньому однією з основних галузей української економіки була присвячена окрема панель форуму - "Консенсус трьох Е: Енергетика, економіка, екологія". Назва говорить, так що почали з приголомшливих перспектив відновлюваної енергетики, які окреслив президент Energy Watch Group Ханс-Йосеф Фелл. За його словами, зараз ціна інвестицій у відновлювану енергетику (нове обладнання) набагато дешевше, ніж у традиційну, і вже 50 країн заявили про повний перехід на "зелену" генерацію. Більш того, за розрахунками Фелла, для України, де частка відновлюваної енергетики всього лише 2,5%, також реально до 2050 р. отримати більшість електрики на вітряних і сонячних електростанціях - і це питання політичної волі, а не технологічних або економічних можливостей. Про те, що навіть атомна енергія (якої, до речі, в енергобалансі України більше половини) по суті не дешевше відновлюваної говорив і співзасновник ГО Greencubator Андрій Зінченко. Він навів інший аргумент: при розрахунку витрат на виробництво потрібно враховувати не тільки вартість палива та поточного обслуговування АЕС, але і витрати на декомиссию (виведення з експлуатації) энерноблоков і витрати, пов'язані з Чорнобильською катастрофою - тоді ціна кіловата від "мирного атома" буде набагато вище.
У свою чергу, експерт Українського інституту майбутнього Андріан Прокип засумнівався в доцільності такої стрімкої заміни атомної та інших традиційних генерацій на потужності відновлюваної енергетики. "Найбільша проблема в промисловості, коли 44% традиційних энегоресурсов можна замінити поновлюваними, але на виробництві з високотемпературними режимами є проблема з заміщенням, і гідрогенерації буде недостатньо. Виходячи з цього, ми вважаємо, що в Україні потрібно зберігати велику увагу до атомної енергетики", - зазначив він.
А засновник Української водневого ради Олександр Рєпкін акцентував на проблемі гострої нестачі балансуючих потужностей (зазвичай ГАЕС і ТЕС, які можна швидко зупиняти і запускати відповідно добових перепадів споживання) по мірі подальшого збільшення частки поновлюваних джерел в енергобалансі України. І тому на даний момент є можливість добудувати лише від 3 до 4,5 ГВт "зелених" потужностей.
І нарешті, майже всі експерти вказували на ще одну проблему: потрібно створити умови для того, щоб в зелену енергетику вкладалися звичайні громадяни, а не тільки одна компанія-монополіст. Тоді все запрацює правильно.