Goodbye, Ахметов. Чи стане угоду з фінської Fortum удачею для Києва
Поки энергокомплексом столиці керує "Київенерго". Остання на досить м'яких умовах з 2001 р. керувала двома теплоелектроцентралями Києва, заводом "Енергія", сотнями котелень і тисячами кілометрів труб. 2017-2018 роках стануть визначальними для столичного енергетичного комплексу. Так, 31 грудня цього року у Києві закінчується 16-річний контракт з "Київенерго", і міська влада повинні вирішити: чи продовжувати співпрацю з компанією Ахметова або шукати більш "надійні руки" для тепло - та електропостачання мешканців столиці. Тим часом кандидат на заміну вже є.
Чим відома Fortum
Фінська компанія, з віце-президентом якої провів зустріч заступника голови КМДА Петро Пантелєєв, працює у Фінляндії, Норвегії, Швеції, Данії, Польщі, Литві, Латвії, Естонії, Росії та Індії. У 2016-му вона виробила близько 73 ТВт-год електроенергії (ДТЕК виробляє в рік трохи більше 40 ТВт) і 28 ТВт-год тепла. Контрольний пакет акцій Fortum належить фінського уряду. Компанія щорічно ставить перед собою цілі і звітує по цілому ряду екологічних і соціальних показників - від зниження викидів вуглекислого газу в атмосферу або підвищення енергоефективності і до зниження рівня травматизму серед співробітників.
При цьому у компанії вже є досить успішний досвід управління енергетичними комплексами радянської споруди в Челябінську і Тюмені, які вона придбала, а не взяла в оренду за безцінь, у 2008 р.
З того часу Fortum інвестувала в Росію понад 2 млрд євро, за дев'ять років побудувавши вісім нових енергоблоків, закінчивши радянський довгобуд - Няганскую ГРЕС - і побудувавши вітропарк в Ульяновської області.
Зрозуміло, що ці інвестиції в кінцевому рахунку оплачують споживачі електро - і теплоенергії, проте завдяки постійній роботі і залучення довгострокових кредитів ця навантаження виявилася "розмазаний" по часу і різких стрибків тарифів, не спостерігалося.
При цьому не обходиться без конфліктів і політичної боротьби навколо інвестиційної складової тарифу, завдяки якому компанія побудувала надлишкові потужності, і тепер, як вважають місцеві жителі, наживається на продажу електроенергії в інші регіони і навколо контролю над тепломережами. Однак, незважаючи на всі труднощі і проблеми, результати, показані всього-на-всього за дев'ять років роботи, на які довелося два економічних спаду, вражають.
У Києві завдання будуть як мінімум не менше. Необхідно налагодити ефективне управління енергетичним комплексом величезного міста, залучити інвестиції у модернізацію тепломереж, зайнятися підвищенням енергоефективності, модернізувати теплове господарство і знизити виробничі витрати. Влада вважає, що це дозволить у подальшому вплинути на тарифи у бік зниження. Перспектива, безумовно, приємна, але враховуючи необхідність масштабних інвестицій у модернізацію, кілька фантастична.
Доля орендаря
Цілком логічно виникає питання, а як бути з нинішнім орендарем. Незважаючи на ясна сьогодні бажання міста зняти з себе відповідальність за тарифи, які будуть тільки збільшуватися, і стан старої проржавілої інфраструктури, яке буде тільки погіршуватися, у 2001 р. ситуація була дещо іншою. Тоді громада міста і держава володіли більшою частиною "Київенерго", а 25-річний термін безаварійної експлуатації закінчувався у труб, прокладених у далекому 1976-м. Саме тому, як вважають деякі експерти, договір оренди був дуже вигідний для "Київенерго" і залишився таким після змін, внесених у часи Леоніда Черновецького, молода команда якого за досить заплутаній схемі продала належні місту акції Рінату Ахметову.
До речі, сам договір оренди, за яким "Київенерго" на 16 років отримала у свої руки дороге майно, досі не був офіційно оприлюднений, а про його зміст журналістам довгий час доводилося здогадуватися - за рішенням Київради про внесення змін в угоду або по перепалкам про те, хто ж повинен давати гроші на ремонт труб - компанія-монополіст або міський бюджет. Як можна здогадатися, "Київенерго" - і в заявах для ЗМІ, і в судах про відшкодування збитків у зв'язку з проривами труб - твердо стоїть на тому, що гроші на модернізацію і заміну тепломережі повинен давати місто і він же нести відповідальність за аварії на зношеної інфраструктури, в той час як компанія відповідає тільки за поточний ремонт.
Очевидно, що такий підхід до справи - коли компанія приходить на все готове, прибуток забирає собі, а в інфраструктуру вкладає гроші міськбюджету і споживачів, які платять "інвестиційну складову тарифу, не тільки неприйнятна, але і скоро перестане працювати.
Як видно з наведеної вище інфографіки, у 2010-2016 рр.., незважаючи на новий виток економічної кризи і війну, компанія "Київенерго" тільки офіційно отримала близько $200 млн чистого прибутку, перевела в міськбюджет трохи більше $40 млн, а загальна сума затверджених нацкомісією інвестиційних програм перевищила $200 млн.
Цікаво, що в 2011-2013 рр. різні представники "Київенерго", скаржачись на низькі тарифи і небажання міста виділяти гроші на модернізацію інфраструктури, стверджували, що для повної модернізації енергетичного комплексу потрібно інвестувати близько $1,8 млрд протягом п'яти-семи років, з яких близько $1,5 млрд повинні піти на реконструкцію тепломереж.
Сьогодні, за підрахунками київських чиновників, для того щоб привести тепломережі в "технічний стан, що дозволяє впевнено з ними працювати", потрібно близько $1,5 млрд.
Гранично спрощуючи схему і беручи до уваги, що заплатить все одно кінцевий споживач, то враховуючи, що населення столиці близько 3 млн осіб, - це по $71,4 в рік з кожного киянина протягом семи років на заміну труб і всілякі енергетичні інвестиції. Здавалося б, не так і багато, але в інвестиціях потребує адже не тільки енергетичний комплекс столиці.
Якщо виходити з того, що чиновники все правильно підрахували. Якщо це так, то виходить, що за останні роки, протягом яких власник "Київенерго" отримував прибуток (вся вона відображена в офіційній звітності - ще велике питання), ситуація з інфраструктурою або залишилася такою ж, або погіршилася. Якщо ж до цього додати погіршення економічної ситуації, падіння платоспроможності населення і закриття зовнішніх фінансових ринків, то стає очевидним, що правильно проведена інвентаризація повинна допомогти не тільки розділити майно (за даними "Київенерго", частка муніципальної власності в основних фондах компанії складає близько 60%), але і, якщо вийде, виставити рахунок недбайливому орендарю. Адже саме з його вини час, найбільш підходяще для вирішення проблем міста, було упущено.
Втім, не все так просто. Ще в 2015 р. КМДА залучила британську аудиторсько-консалтингову компанію Ernst&Young провести аудит теплових мереж та теплового господарства, за висновками якого було прийнято остаточне рішення повернути теплоенергетичний комплекс в муніципальне користування, а потім передати тепломережі на конкурсній основі іншому оператору. Втім, до завершення дії угоди міська адміністрація повинна виконати деяку "домашню роботу".
"По-перше, треба завершити незалежну експертну оцінку стану цього майна, а також оцінити його вартість на поточний момент. Крім того, не треба забувати, що немає такої підстави для припинення договору, як закінчення строку його дії. І тому КМДА, щоб не упустити момент, повинна подати відповідну заяву. Без нього він автоматично пролонгується ", - говорить юрист громадського об'єднання "Відкритий аудит" Володимир Тарчинский. Тому київській владі необхідно до 31 жовтня цього року надіслати результати аудиту "Київенерго", вказати на недоліки в утриманні міських мереж, посилаючись на недотримання компанією взятих зобов'язань, і, нарешті, повідомити про відмову у продовженні дії угоди. Враховуючи те, що ми маємо справу з українськими чиновниками, то вони запросто можуть забути, запізнитися або переплутати дату.
Капітал капіталу - різниця
Очевидно, що багато проблем можна було б вирішити, якби місто з самого початку прописав в угоді більш жорсткі умови - і за вартістю оренди (10% чистого прибутку за минулий рік, але не менше 2 млн грн), і щодо відповідальності за капітальний ремонт тепломереж. Однак справа тут не тільки в договорі, який цілеспрямовано створювався для того, щоб дати обмеженому колу осіб можливість "зрубати" грошей. І навіть не в проведенні чесного конкурсу, в якому після прочитання всіх "хотілок" чиновників і простих громадян будуть приймати участь тільки ті, хто вміють заробляти, сидячи по вуха в збитки і борги. А справа в тому, що Україні і Києву потрібен капітал, здатний працювати за іншими принципами, капітал, який, не бачачи можливості законного заробітку, навіть не стане розглядати договір про концесію або оренду.
Тим більше що, вказує експерт з прав людини Майкл Хоббс у статті "Недоторканні" на сайті Foreign Policy, набагато легше досягти результату в тому випадку, якщо права людини порушує відома корпорація з офісом в Лондоні або Нью-Йорку. У той же час інформаційні кампанії проти корпорацій, що належать олігархам з країн третього світу, практично завжди закінчуються нічим. Тубільні олігархи не особливо побоюються репутаційних ризиків.
Напевно, київській владі варто, позбувшись від орендаря і відібравши тому котельні, ТЕЦ і сміттєспалювальний завод, не займатися ритуалом, який називається "конкурс", а зробити все для того, щоб до нас прийшла респектабельна фінська компанія з величезним досвідом будівництва і управління всіма видами електростанцій, включаючи атомні, в 10 країнах світу.
Втім, і керівництву міста, і самим киянам необхідно розуміти, що питання не тільки в дешевизні тарифів. Сучасному місту, а тим паче столиці необхідний потужний і ефективний енергетичний комплекс. Хто б не керував компанією, а централізоване опалення, електропостачання хотілося б зберегти і через 10, і через 15 років, а платити за ці блага цивілізації, крім споживачів, тобто киян, нікому. В кінцевому підсумку за все заплатить споживач, і питання тільки в тому, щоб отримати якісну послугу за свої гроші і мати можливість жити в сучасному місті зі світлом, теплом і всіма досягненнями цивілізації.