• USD 28
  • EUR 33.3
  • GBP 38.4
Спецпроєкти

Інфляційний податок. Хто його платить і чому

Цей "податок" не описаний у Податковому кодексі і його ставку не встановлює парламент. Однак його платять всі — і населення, і бізнес. "ДС" пояснить, що таке інфляційний податок і як держава заробляє на друку грошей

Першопричиною інфляції і, отже, інфляційного податку є, як правило, дефіцит державного бюджету
Зміст

Що таке інфляційний податок

Інфляційний податок (inflation tax, IT) — це втрати економічних суб'єктів (населення або компаній) від зниження купівельної спроможності грошей, що знаходяться в їх розпорядженні (на рахунках або готівки) в результаті підвищення загального рівня цін, тобто інфляції.

По суті, "ставка" інфляційного податку дорівнює розміру інфляції.

Наприклад, якщо ви розмістите на банківському депозиті 100 грн за ставкою 12% річних, то через рік будете вважати, що у вас в активі 112 грн. Це дійсно так, але тільки частково, тому що за цей час інфляція з'їсть частину цього активу. При інфляції в 7% річних купівельна спроможність ваших грошей буде не на рівні 112 грн, а тільки 105 грн, оскільки 7 грн — це і буде інфляційний податок, який "відкусить" від ваших грошей частину їх вартості.

Від інфляційного податку найбільше страждають бідні і середній клас, оскільки вони найчастіше зберігають свої цінності саме в грошовій формі, вони також отримують доходи у фіксованій формі — у вигляді зарплат або пенсій, які індексуються несвоєчасно, і тому їхня купівельна спроможність "з'їдається" інфляцією .

Багато економістів називають інфляційний податок репресивним, оскільки він не був вказан ні в яких законодавчих актах.

Формула інфляційного податку

Розмір інфляційного податку (IT — inflation tax) підраховується за формулою:

IT = C х інф + D (інф — деп)

в якій:

С — готівка в обігу;

інф — темп інфляції;

D — грошові кошти на депозитах;

деп — номінальна ставка відсотка по депозитах.

Наприклад, в обігу у вас знаходиться 1000 грн, ще 3000 грн ви розмістили на депозиті за ставкою 12% річних, а темп інфляції за рік склав 10%. Тоді інфляційний податок складе:

IT = 1000 грн x 0,1 + 3000 грн (0,1 — 0,12) = 100 грн — 60 грн = 40 грн.

Походження інфляційного податку

Першопричиною інфляції і, отже, інфляційного податку є, як правило, дефіцит державного бюджету. Цей дефіцит уряд покриває шляхом емісії грошей, включаючи "друкарський" верстат. У результаті кількість грошей в економіці зростає, вони частково знецінюються і при цьому власники грошових знаків (населення і бізнес) втрачає в купівельній спроможності, "сплачуючи" інфляційний податок. У той же час уряд — отримує дохід у вигляді надрукованих грошей, оскільки в результаті емісії вся нова валюта надходить до державної скарбниці.

Сеньйораж

Сеньйораж — це дохід держави, що надходить від випуску грошей в обіг. Емітуючи гроші, держава заробляє на цьому, тоді як населення і бізнес оплачує інфляційний податок, що виникає саме через появу нових порцій грошей в економіці.

Сеньйораж вираховується як різниця між номінальною вартістю грошей і витратами на їх виготовлення і підтримку звернення. Наприклад, якщо витрати на друк, забезпечення обороту, вилучення та утилізацію вже старої купюри номіналом у 100 грн складають 1 грн, то сеньйораж українського центробанку дорівнює 99 грн.

Якщо валюта будь-якої держави має широкий обіг в інших країнах (наприклад,у сфері торгівлі або як резервна), то сеньйораж цієї держави збільшується в рази. Тому, наприклад, широке використання американського долара як резервної валюти в багатьох країнах і в міжнародній торгівлі приносить США більший прибуток.

Оскільки сеньораж — це джерело доходу для держави, який з'являється при включенні друкарського верстата, то уряди різних країн використовують його, але в різному ступені. Наприклад, у 1979-1985 рр. у Німеччині дохід держави від сеньйоражу становив лише 3,8% від усіх доходів держави, тоді як в Перу за допомогою сеньйоражу влада отримувала третину державних доходів. А найбільша частка сеньйоражу в сукупному доході держави була зафіксована в Болівії, де він постачав для державного сектора більше ресурсів, ніж всі інші джерела доходів. Однак для влади Болівії це обернулося великою проблемою — випустивши занадто багато грошей (і, відповідно, отримавши від цього дохід), вони викликали гіперінфляцію.

    Реклама на dsnews.ua