Китайське енергетичне диво. Як Пекін масштабує зелену генерацію і обнуляє імпорт з Росії

Китай стрімко згортає імпорт російської електроенергії, роблячи ставку на дешевші та масштабніші власні відновлювані джерела. Рекордні інвестиції у зелену генерацію та мережі вже дозволили Пекіну досягти енергетичної самодостатності без зовнішніх постачань Цей тренд не лише підриває позиції Росії на енергетичних ринках, а й формує нову глобальну конкуренцію — за технології, а не ресурси .

Зелена генерація Китаю: найбільший масштаб, вражаючий темп

Китай на сьогодні є найбільшим споживачем і виробником електроенергії у світі. Викопне паливо, насамперед вугілля, все ще забезпечує половину внутрішньої генерації електроенергії. Але при цьому вже зараз Китай має найбільшу у світі встановлену потужність гідро-, сонячної та вітрової енергетики, яка продовжує зростати рекордними темпами.

У 2025 р. країна встановила понад 430 ГВт потужностей відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), що дозволило довести загальний показник ВДЕ до понад 2,34 ТВт. З них на гідроенергетику припадає 442 ГВт, на сонячну — 1200 ГВт і на вітрову — 640 ГВт. І вже цього року відбулося важливе досягнення: станом на лютий частка виробництва чистої електроенергії становила 52%, вперше перевищивши генерацію з викопного палива.

Китай є найбільшим у світі інвестором у відновлювану енергетику. У 2024 р. світові інвестиції в цей сектор становили трохи більше як $2 трлн, а внесок Піднебесної дорівнював $625 млрд, або 31%. Також країна лідирує за кількістю поданих патентних заявок та дослідницьких публікацій у сфері відновлюваної енергетики.

Важливо відзначити, що Китай виробляє 63% сонячних фотоелектричних панелей, а також має найбільший у світі внутрішній ринок сонячних панелей.

Китай також є світовим лідером у сфері морської вітроенергетики, з оціночною встановленою потужністю понад 67 ГВт. Розширення було зумовлене масштабними проектами вздовж прибережних провінцій, таких як Цзянсу, Гуандун та Фуцзянь, що підтримувалося постійними інвестиціями в мережеву інфраструктуру та виробництво вітротурбін. Близько 40% нових проєктів перебуває на стадії розробки. Нові пілотні проекти спрямовані на інтеграцію морської вітроенергетики з перспективними технологіями, такими як підводні центри обробки даних та електрифікація промислових процесів.

Наразі близько трьох чвертей всіх нових проєктів з вітрової та сонячної енергетики у світі створює Китай. Більша частина нещодавно побудованих тут потужностей припадає на централізовані комунальні проєкти, особливо у північних та західних регіонах, таких як Сіньцзян та Внутрішня Монголія (де зосереджено майже 40% запланованих сонячних та вітрових потужностей країни). 

Країна демонструє приголомшливі темпи будівництва ВДЕ. У 2024 фінансовому році Китай досяг нового рекорду річного чистого зростання генеруючих потужностей на рівні 429 ГВт, що на 21% більше, ніж роком раніше. З них 83%, або 356,5 ГВт, становили вітрові та сонячні електростанції. Це означає, що нова генерація в Китаї — майже повністю зелена. Потужності вітрової та сонячної енергетики разом зросли на 18% за рік. У результаті загальна потужність генерації електроенергії Китаю сягнула приблизно 3487 ГВт. У травні 2025-го Китай додав рекордні 93 ГВт сонячної генерації, що перевищує сукупний обсяг сонячних установок багатьох країн.

Протягом 2024 фінансового року Китай інвестував колоссальні $84,7 мдрд в проекти розширення та модернізації системи передачі електроенергії, що на 15% більше, ніж у попередньому році. Це ключовий фактор розширення потужності мережі. При цьому середній рівень втрат електроенергії в лініях передачі становив лише 4,37%.

Чому Китай відмовляється від російської електроенергії

Перша причина — ціновий фактор: з 2026 р. російська електроенергія стала дорожчою за внутрішню в Китаї, а сонячна генерація в КНР вже дешевша навіть за імпортну гідроенергію з РФ.

Друга причина — остаточна втрата Росією конкурентоспроможності на фоні масивного розвитку китайського ВДЕ. Структура енергетики РФ на Далекому Сході безнадійно застаріла: 60–70% припадає на ТЕС і решта 30–40% — на ГЕС.

Попри багаторічну співпрацю, масштаби експорту російської електроенергії до Китаю залишалися відносно обмеженими: у пікові роки вони становили близько 4—5 млрд кВт·год на рік, що є краплею в морі (0,05%) на фоні загального споживання електроенергії Китаєм (понад 9 трлн кВт·год щороку). Вже у 2023–2025 рр. обсяги почали скорочуватися через зростання внутрішнього попиту на Далекому Сході РФ та інфраструктурні обмеження, а з 2026 р. ключовим фактором стала економіка: вартість російської електроенергії перевищила внутрішні тарифи в Китаї, що зробило імпорт фактично нерентабельним.

Цього року Пекін вже не закуповує навіть мінімальні обсяги у 12 мегаватів, передбачені чинним до 2037 р. 25-річним контрактом, за яким оператор російського експорту-імпорту електроенергії "Інтер РАО" постачав в Китай електроенергію, вироблену гідроелектростанціями "РусГідро" на Далекому Сході. Передбачалося, що за увесь час дії контракту Пекін має отримати до 100 млрд кВт·год електроенергії — приблизно 4 млрд щороку. У результаті навіть повна відмова від цих поставок не створює ризиків для енергобалансу КНР, але демонструє лише втрату Росією ще одного енергетичного ринку.

Третя причина полягає в стратегічному плануванні Китаю: відмова від імпорту з РФ є не політичною, а системною та структурною. Китай переходить до моделі, де прерогатива надається власним ВДЕ, що забезпечує контроль та дешевизну, а імпорт вважається ризиком.

Нова п’ятирічка: ставка на електрифікацію та енергетичну автономію

12 березня Всекитайські збори народних представників офіційно ухвалили 15-й п'ятирічний план економічного та соціального розвитку. Прийнята 15-та п’ятирічка Китаю (2026–2030 рр.) закладає нову фазу трансформації енергосистеми та розвиток концепції "Прекрасного Китаю". Вона передбачає надійну та впорядковану заміну викопних видів палива чистими джерелами енергії, одночасний розвиток вітрової, сонячної, гідро- та ядерної енергетики, десятирічну програму подвоєння обсягів невикопних джерел енергії.

План закликає координувати споживання на місці та передачу енергії, посилювати розробку та використання розподілених енергетичних ресурсів, будувати бази чистих джерел енергії, такі як вітро- та сонячна енергетика в "трьох північних регіонах", а також комбіновані гідро-, вітро- та сонячні електростанції на південному заході, атомні електростанції на узбережжі та морські вітроелектростанції.

Стратегія розвитку Китаю продовжує пріоритезувати масштабне розширення невикопної енергетики. Вона неявно вводить ціль подвоїти відповідні потужності приблизно до 4700 ГВт до 2035 р.

Також Китай бере курс на досягнення кліматичних цілей до 2030 р.: зниження на 17% рівня викидів вуглецю на одиницю ВВП, будівництво чистих промислових "нуль-вуглецевих" парків, збільшення частки невикопних джерел енергії у загальному обсязі енергоспоживання з 21,7% до 25%. План включає заходи щодо "управління кліматом" шляхом удосконалення методів обліку викидів парникових газів, розробки стандартів вуглецевого сліду на рівні продукції та створення національної бази даних коефіцієнтів викидів. Він також окреслює зусилля щодо адаптації та підвищення стійкості до наслідків зміни клімату, створення систем запобігання стихійним лихам та захисту біорізноманіття.

Висновки про Китай та уроки для України

П'ятнадцята п’ятирічка показує, що Китай більше не потребує імпорту електроенергії і наближається до повного домінування у сфері технологій ВДЕ. Стратегічні інвестиції у ВДЕ-генерацію та мережі робить електроенергію дешевшою за викопні альтернативи. При цьому Китай перетворює електрифікацію на інструмент геополітики, зменшуючи свою залежність від імпорту нафти і газу.

КНР створює нову енергетичну реальність, де виграє не той, у кого ресурси, а той, у кого технології, людський капітал та стратегічне мислення.

У Китаї енергетичний перехід стає основою нового етапу економічного розвитку, який поєднує інновації, висококваліфіковану робочу силу, екологічну безпеку та економічне зростання. Перехід до моделі якісного розвитку супроводжується чітким курсом на зелену трансформацію, зменшення ролі викопного палива та досягнення енергетичної незалежності.

Водночас відновлювана енергетика перетворюється на потужний інвестиційний драйвер: за даними аналізу, проведеного CREA, інвестиції Китаю в чисту енергетику досягли 7,2 трлн юанів (близько $1 трлн) у 2025 р., що приблизно в чотири рази перевищує все ще значні $260 млрд, вкладені у видобуток викопного палива та вугільну енергетику.

Галузі чистої енергетики розвиваються набагато швидше, ніж економіка Китаю загалом, а їхні річні темпи зростання прискорюються з 12% у 2024 р. до 18% торік.

Сектори чистої енергетики заробили рекордні 15,4 трлн юанів ($2,1 трлн) у 2025 р. — сума порівняна з розміром економік Бразилії чи Канади.

Важливим елементом стратегії Китаю також є масштабний розвиток електромереж, зокрема надпотужних ліній передачі постійного струму, які дозволяють транспортувати дешеву електроенергію між різними регіонами та інтегрувати більше ВДЕ в систему.

У результаті Китай не лише скорочує імпорт енергії, а й здешевлює її до рівня, конкурентного з викопними ресурсами, перетворюючи електрифікацію на інструмент геоекономічного впливу.

Для України ключовий урок полягає у потребі цілісної довгострокової політики, за якої ставка робиться не на ресурси, а на технології, знання та інфраструктуру. Інвестиції в мережі, підтримка чистої генерації, розвиток внутрішнього ринку, власного людського капіталу та послідовність реформ мають стати основою енергетичної незалежності й економічної стійкості.