Не награвся. Який банк пригледів Коломойський замість Приватбанку

Нацбанк продовжує зачистку наглядових рад держбанків. Що стоїть за цією службової завзятістю: бажання сподобатися новим кураторам з Банкової чи щось більше?
Фото: Shutterstock

Всі на гачку

У серпні Національне агентство з протидії корупції (НАПК), раніше пребывавшее в позі стоїчного споглядальника, раптом занепокоївся декларацією Якова Смолія, та ще цілих три роки - 2015, 2016-му і 2017-му. За даними агентства, керівник НБУ неадекватно відобразив у своїй звітності інформацію про активи та доходи на суму понад 18,3 млн грн. Мова йде про правдивість зазначеної в декларації вартості придбання нерухомого майна (три нежитлових приміщення), суми доходу у вигляді відсотків, корпоративні права, що належать дружині, земельних ділянках і кошти на банківських рахунках. За підсумками перевірки НАПК повідомило про виявлені факти в НАБУ і поліцію - вони, згідно з нормами чинного законодавства, класифікуються як ознака кримінального правопорушення. Примітно, що у своїх коментарях керівник НБУ зазначив повна відсутність з боку НАПК якихось документальних претензій до нього за весь зазначений період.

Швидше за все, в найближчі кілька місяців Смолій буде відправлений у відставку або, що менш імовірно, погодиться "грати за партитур Банкової". Як би те ні було, серйозна небезпека йому навряд чи загрожує. "Наїзд" НАПК - це всього лише домашнє завдання нової влади з метою підсадити нацбанківського топа на підкилимні домовленості.

Чого не скажеш про інших керівників регулятора, щодо яких найближчим часом можуть порушити цілком реальні кримінальні провадження за фактом штучного банкопаду в 2014-2016 роках За повідомленням Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), в найближчі місяці будуть остаточно списані зобов'язання банків-банкрутів перед клієнтами (юридичними та фізичними особами) на суму близько 200 млрд грн, що перевищує річний дефіцит Пенсійного фонду. Якщо це відбудеться, ми станемо свідками того, як в "корупційну Льоту" кануть спогади про наймасштабнішому злочин в сучасній історії України. По суті, перед нами було вторинне перерозподіл капіталу у форматі "очищення банківської системи". У результаті сумарні економічні втрати, за оцінкою Ради НБУ, склали 38% ВВП, а прямі фіскальні витрати - 14% ВВП. І якщо в суспільстві є запит на справедливість, то нова влада повинна відповісти на просте питання - хто винен у такій масштабній анігіляції банківських активів і пасивів в 2014-2016 роках Таким чином, якщо ставлення до Смолія досить лояльне - "роби як скажуть і будь що буде", - то для інших керівників регулятора вибір не так широкий: в найближчі кілька місяців їх зобов'яжуть чітко виконувати вказівки політичних кураторів, а можливість мирно відчалити з України у них буде зберігатися лише за умови різкого підвищення капіталізації їх послуг в інтересах навколовладних груп впливу.

Курс на держбанки - там ще є гроші

Про зачистці наглядової ради Ощадбанку ми вже писали. "Співбесіду" в НБУ не пройшов навіть Шевки Аджунер - турецький фінансист, який працював представником ЄБРР по Україні та головою наглядової ради "Укрзалізниці". На кону стоїть контроль за фінансовими потоками одного з найбільших фінорганізацій країни.

Тепер черга дійшла і до Укрексімбанку. НБУ розглянув пакети документів і провів тестування, а також співбесіди з п'ятьма з дев'яти членів спостережної ради банку. Мета була - відхилити кандидатуру Пауля Торстена на голову спостережної ради банку. Паралельно співбесіду в НБУ успішно пройшли два нових члени наглядової ради: Вікторія Страхова (від президента) і Юрій Буца (від уряду).

Юрій Буца - в минулому заступник міністра фінансів України та людина з обойми Олександра Данилюка, нинішнього секретаря РНБО. Будучи урядовим уповноваженим з управління держборгом, він входить у орбіту інтересів так званих "інвестиційних банкірів", тобто є не випадковою людиною і для нинішнього міністра фінансів Оксани Маркарової.

Вікторія Страхова - уповноважений команди Зеленського по банкам (якщо так можна умовно назвати її посаду), в минулому експерт Національної ради реформ і колишній корпоративний секретар наглядової ради націоналізованого Приватбанку. Широку популярність здобули її ранні мемуари, присвячені націоналізації банку. У команді нового президента вона грає приблизно таку ж роль, як колись Ірена Кільчицька в команді керівника Правексбанку, а потім київського мера Леоніда Черновецького (при всіх відмінностях і натягнутості подібного порівняння). Як правило, такі люди можуть бути стійкими командними гравцями і відрізняються при цьому високої особистої відданості лідерові. Звичайно, тут виникає закономірне питання - хто насправді є реальним лідером, але це вже зі сфери оціночних суджень. Те, що Страхова, яка входить в число найбільш наближених соратників Зеленського, не потрапила у виборчий список "Слуги народу", говорить про багато що. Зазвичай таке відбувається, коли персони уготована індивідуальна роль в історії. Кілька місяців тому Страхова запустила пробна куля у вигляді потенційно можливої моделі врегулювання спорів між державою і колишнім власником Приватбанку Ігорем Коломойським. Нагадаємо: з квітня 2019-го почався справжній дев'ятий вал судових позовів колишніх власників до НБУ. Причина судової активності Коломойського полягала не в бажанні повернути банк і навіть не в спробах отримати якусь компенсацію, а в прагненні зайняти більш вигідні переговорні позиції і досягти так званого "нульового варіанту", коли ніхто нічого нікому не винен, що передбачає розблокування всіх активів і припинення міжнародних судів між ним і державою, у тому числі і в США. Страхова запропонувала приблизно те ж саме: Коломойський і його компанії повинні Приватбанку близько $2 млрд, держава (якщо програє суди) зобов'язане компенсувати колишнім власникам за "незаконну" націоналізацію приблизно стільки ж. Так чому б не зробити взаємозалік? Очевидно, що в такому варіанті для держави виходив не зовсім "нульовий варіант", адже мало того, що кредитна заборгованість перед банком "обнуляється" в рахунок вельми сумнівною компенсації, так ще й всі витрати Мінфіну на порятунок банку перетворювались на безповоротні втрати, які можна гіпотетично відіграти або з допомогою прибутку банку, або в результаті його приватизації. Перший шлях довгий, другий - поки з розряду фінансового фентезі.

До речі, і кандидатура Буци опосередковано пов'язана з долею Приватбанку. Як вже згадувалося, він входить в команду колишнього глави Мінфіну Данилюка, який брав участь у націоналізації банку і купував його за умовну "одну гривню" (яку, до речі, ніхто так і не перерахував колишнім власникам). Незважаючи на це, Данилюк заслужив схвальні оцінки Коломойського в недавніх інтерв'ю, що ще раз підкреслює відсутність у колишнього власника Приватбанку амбіцій щодо повернення свого колишнього дітища.

ФПГ без банку

На сьогоднішній день Коломойський - це єдиний системний олігарх в Україні, який не має свого банку для обслуговування свого бізнесу. Хоча параметри фінансових потоків вражають: за даними "Укрнафти" (якої на 42% володіють приватівці), в 2018 р. компанія продала на аукціонах 1,4 млн т нафти на 23 млрд грн, 109,7 тис. т газового конденсату на 2,2 млрд грн, збільшила капітальні інвестиції до 1,2 млрд грн і отримала за підсумками 2017-го істотний прибуток, 75% якої або 333 млн грн підлягали розподілу на користь акціонерів.

Крім нафтового бізнесу, у Коломойського є і феросплавні активи: у 2015 р. Віктор Пінчук уклав з ним і співвласником групи "Приват" Геннадієм Боголюбовим мирова угода, затверджена суддею Лондонського арбітражного суду (LCIA), в результаті чого з'явилася феросплавна вертикально інтегрована спільна група, що включає в себе Нікопольський і Запорізький заводи феросплавів, а також Марганецький і Покровський (колишній Орджонікідзевський) гірничо-збагачувальні комбінати. Феросплавний бізнес також приносить мільярдні прибутки, наприклад, ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" за результатами 2017 р. отримало чистий прибуток у розмірі 2,67 млрд грн.

Будь-яка комерційна імперія, особливо в умовах пострадянських бізнесових практик, потребує "своїх банках" для контролю над фінансовими потоками. Цим пояснюється повальне захоплення бізнесменів в Україні розвитком так званих кептивних банків, орієнтованих на фінансування виключно своїх напрямків бізнесу, причому на кредитування пов'язаних компаній направляються всі залучені таким банком фінансові ресурси.

Не володіти своїм банком і при цьому розвивати системний корпоративний бізнес в Україні - і невигідно і небезпечно: обмежуються можливості податкової оптимізації, міжнародного структурування, висновку капіталу... Не кажучи вже про те, що ти не сторож своїм грошам і ще змушений залишати частину маржі в чужому банку.

Згідно з річним звітом "Укрнафта" обслуговується в банку "Південний", що належить групі одеських бізнесменів, зокрема, Юрію Батьківщину і Марку Беккеру. Цей банк максимально зручний для Коломойського, так як його бізнес-інтереси ніяк не суперечать бенефіціарам цієї фінустанови. Феросплавний бізнес в плані банківського обслуговування розділений на дві частини: є рахунки у тому ж "Південному", а також у Банку "Кредит Дніпро", який на 100% належить Пінчуку, причому валютні транзакції йдуть саме через останній.

Але після історії з Приватбанком Коломойському важко буде отримати дозвіл НБУ на придбання істотної частки в якому-небудь українському банку, а тим більше - створити новий. Адже регулятор зобов'язаний оцінювати не лише майнове становище, але і ділову репутацію.

А якщо у твоєму бекграунді числиться історія з націоналізацією найбільшого приватного банку країни, для порятунку якого Мінфіну довелося провести докапіталізацію на 144 млрд грн - з цим можуть бути проблеми, навіть коли навколо всі "зелено".

Саме це і стримує поки Коломойського від отримання контролю над російським "Промінвестбанком", незважаючи на рішення судів про продаж акцій в якості компенсації вартості активів, утрачених олігархом в аннексированном Криму.

З іншого боку, якщо не можна повернути Приватбанк, купити діючий банк, забрати банк у росіян або створити новий, то чому б просто не отримати контроль над державним? Неформальний контроль. Укрексімбанк для цього підходить просто ідеально. У нього немає такого соціального "причепа", як в Ощадбанку, в той же час він підходить для "розшивки" міжнародних транзакцій, так як володіє одним з кращих в Україні набором коррахунків у закордонних банках, і, на відміну від комерційних установ, коррахунки ці "літають", а не блокуються банками-кореспондентами на кілька днів, а то і тижнів (цілком або в частині окремих транзакцій). З 2008 р. держава витратила на докапіталізацію Укрексімбанку більше 35 млрд грн, чисті активи банку становлять 151 млрд грн, портфель ОВДП - 51 млрд грн, а балансова оцінка інвестиційної нерухомості - 1,15 млрд грн. При цьому у банку не так багато зобов'язань перед фізособами - 26 млрд з 82 млрд грн коштів клієнтів.

Контроль над банком здійснюється в двох точках: голова правління і голова наглядової ради. Причому можливість призначення своєї креатури на першу посаду плавно випливає з просування потрібного кандидата на другу. З шахової дошки Укрексімбанку прибрали фігуру Пауля Торстена (його НБУ не затвердив на посаді голови спостережної ради банку), якого Центр протидії корупції вже встиг звинуватити у зв'язках з родиною втікачів Миколи Азарова і Сергія Курченко. Насправді Торстен - звичайний інвестиційний турист, який відпрацьовує синекуру в держбанках, виконуючи помірні побажання "роботодавців". З цієї ж причини він максимально незручний для функціонування квазикэптивного банку, особливо в контексті якоїсь токсичної історії. Тут потрібні свої бійці, перевірені.

Можливість використання Укрексімбанку для обслуговування ФПГ Коломойського - це поки що лише чутки і припущення, засновані на непрямих фактах. Але якщо все підтвердиться, дивна роль НБУ в останніх подіях буде остаточно розкрита: нинішня зачистка наглядових рад держбанків проводиться для отримання від правоохоронних органів індульгенції для групи функціонерів регулятора. Свого роду "комплімент від шеф-кухаря" за клопоти, доставлені націоналізацією.