Досвід Зедельмайєра і Noga. Як Україні з "Газпрому" вибити компенсацію
У середу Україна возликовала: Стокгольмський арбітражний суд прийняв рішення по багаторічній суперечці НАК "Нафтогаз України" і "Газпрому" з безліччю позовів.
Суперечка ця тягнеться ще з 2013 р., а сума взаємних "закидів" вже досягла космічних масштабів. Так, "Нафтогаз" зажадав перегляду контрактної ціни на газ та компенсації переплати в розмірі $17,9 млрд. "Газпром" у свою чергу хоче отримати від України $42,8 млрд компенсації за недобір газу за формулою "бери або плати", а на додачу 2,9 млрд грн за газ, поставлений восени 2013 - навесні 2014 рр.
Стокгольмський трибунал, розглянувши ці позови, прийняв резолютивное (підкреслимо, резолютивное) рішення, задовольнивши вимогу української сторони про перегляд ціни з урахуванням ринку. Це, серед іншого, дає можливість міцно "вдарить" по ганебного угоди 2009 р., укладеного Юлією Тимошенко з Володимиром Путіним. Контракти були підписані після двотижневої газової війни, розпочатої "Газпромом", і в підсумку використовувалися, щоб відправити екс-прем'єра за ґрати. І безглуздо заперечувати, що дана угода дозволило Москві міцніше затягнути зашморг на шиї України, яку почав перерізати Євромайдан через п'ять років. Тому Стокгольм готується поставити крапку не тільки в газовій, але і політичний розрив "братніх народів".
Але це не єдина позитивна частина постанови арбітражу. Як роз'яснила заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль: "Їх позиція з ключових питань виявилася такою: умова "бери або плати" (левова частина фінансових вимог "Газпрому") скасовано повністю; заборону реекспорту скасовано повністю; формула ціни переглянута з 2014 року - європейська ціна. Це однозначна перемога. Євроінтеграція в силі".
Сповнений оптимізму і президент Петро Порошенко, який, зокрема, зазначив, що тепер "Нафтогаз" зможе вимагати зниження ціни на газ. "Вартість газу визначатиметься не Кремлем, а виключно прозорим і вільним ринком. Це - важливий крок на шляху до енергетичної безпеки. Москва вперше втрачає можливість використовувати газ як зброю політичного тиску і шантажу", - йдеться на його сторінці в Facebook.
Так-то воно так, але все ж ще не так. Хоча росіяни і сором'язливо опускають очі в інформаційному просторі, н, з формальної точки зору слід визнати, що рішення не остаточне, а проміжне. Остаточне буде винесено 30 червня, і тоді буде зрозуміло, хто кому скільки винен за контрактом, термін дії якого закінчується в 2019 р. До того ж, щоб потім не кричати "зрада", потрібно бути готовим до затягування процесу і потенційним змін настрою Стокгольмського суду. Шанс не великий, але все ж є. Так що поки ціна переглядатися не буде.
Хоча знову-таки той факт, що рішення арбітражу навіть перевищило очікування української сторони, сподівався хоча б на часткове задоволення позовів, дає підстави вірити в такий позитивний підсумок в кінці червня. Правда, і в такому випадку виникає проблемка. А що буде, якщо Росія відмовиться виконувати позовні вимоги, відмовиться платити "Нафтогазу"? Це більш ніж імовірно, так і сума у позовах говорить на користь саме такого рішення Москви. До того ж були вже подібні відмови РФ в минулому. Що робити Києву і як вибити компенсацію?
Відповідь криється якраз у минулих темних справах Москви, які в підсумку їй відгукнулися. Причому не в протистоянні з державною компанією кшталт "Нафтогазу", а з окремими особами і фірмами.
Взяти хоча б гучну і тривале протистояння швейцарської компанії Noga бізнесмена Нессима Гаона і Росії. Коли Радянський Союз уже був на останньому подиху, в Москві і позначилася дана фірма, яка згодом надала росіянам кредитів на суму, що перевищує $1 млрд, на закупівлю продовольства, товарів тривалого користування і т. п. А Росія платила мазутом і дизельним паливом. Але вже у 1993 р. російський уряд розірвав договір, заявивши, що, мовляв, Гаон Росії продає продукцію за завищеними цінами, а нафтопродукти купує за заниженими. Ну, придумали коротше росіяни, на що образитися.
Швейцарці в тому ж році пішли в Люксембурзька суд і виграли, що призвело до арешту зарубіжних рахунків Зовнішекономбанку, Банку Росії та інших зовнішньоторговельних об'єднань. Арешт через час зняли, але Noga не здалася і перебазувалася вже в міжнародний трибунал у Стокгольмі, вимагаючи від РФ $1,5 млрд. В 1997 р. вони виграли, але набагато менше - $27 млн. Бо не заспокоїлися і почали переслідування майна РФ по всьому світу. Так, у 2000 р. у Франції були арештовані рахунки Банку Росії і барк "Сєдов". А через рік на авіасалоні Ле Бурже намагалися заарештувати два винищувачі, але не вийшло - літаки швиденько ушилися з Франції, а Росія в підсумку змогла довести, що вимоги стягувача не можуть поширюватися на літаки, які не відносяться до цивільної авіації та захищені державним імунітетом. Це принцип міжнародного права, згідно з яким суверенна держава не підпорядковується органам влади інших країн.
Крім літаків і барка, компанія вже у 2005 р. невдало намагалася роздобути колекцію картин з Пушкінського музею, а також побратима "Сєдова" - барк "Крузенштерн". І не раз, але знову-таки не вийшло. Швейцарська компанія просто зосередилася не на тих цілях. Тому-то за більш ніж 25 років Noga змогла повернути менше $1 млрд.
А ось німецький бізнесмен Франц Зедельмайєр діяв більш успішно. Пана Зедельмайєра угораздило потрапити в Росію в той же час, що і Гаона. Німець приїхав у Пітер вести бізнес в сфері матеріального забезпечення правоохоронців. При цьому контактував з Володимиром Путіним, який тоді працював на Собчака. В рамках спільного підприємства від влади Зедельмайєр отримав особняк на Кам'яному острові, а з нього отримували ремонт, в який він вклав $1,5-2 млн. Але вже в 1995 р. Путін подзвонив і сказав, що особняк стає резиденцією президента Бориса Єльцина. Німці вигнали, вартість ремонту не компенсували.
Зедельмайєр подав позов проти РФ в Арбітражний інститут при Торгово-промисловій палаті Стокгольма. Суд став на його бік, присудивши компенсацію в розмірі $2,5 млн. Росія вердикт не визнала, але на підставі цього рішення Берлінський апеляційний суд у 2001 р. віддав бізнесменові будь-яке майно РФ на території Німеччини. Зедельмайєр вибрав будівля колишнього житлового комплексу торгпредства в Кельні, яким раніше користувався КДБ і вартість якого оцінили в $40 млн, тоді як борг Зедельмайеру на той час з відсотками досягав всього $5 млн. Правда, Москва ставила палиці в колеса, знизивши в результаті вартість будівель, але бізнесмен зміг довести, що на момент звернення стягнення на майно не використовувалося в суверенних цілях боржника. Тобто, госиммунитет не спрацював.
На цьому Зедельмайєр не зупинився і вже в 2010 р. за рішенням міськсуду Стокгольма отримав ще одне торговельне представництво - шестиповерхова будівля на острові Лидинге, яке здавалося під офіси. У 2014 р. воно продано за $1,68 млн, але РФ подала апеляцію і почався цирк з барикадами і т. п. Але в будь-якому випадку бізнесмен опинився на коні, до того ж за його позовом ще в 2010 р. на $107 тис. оштрафували компанію Russwood AB, а в 2011 р. на 138 тис., внесені урядом РФ на депозит Торгово-промислової палати Стокгольма і призначені для покриття витрат на участь Росії в арбітражних розглядах у Швеції.
Вчепився, як бульдог, загалом, не даючи спокою Кремлю чверть століття. Саме такий підхід у контексті спору "Нафтогазу" і "Газпрому" повинен бути взятий на озброєння. І в першу чергу потрібно пам'ятати, що вікно досить вузьке: з одного боку, державний імунітет (хоча відповідна конвенція ООН досі не ратифікована), а з іншого - майно захищено присутністю в підприємстві юридичної або фізичної особи. Тобто буде важко заарештувати щось у тій же "Роснефти", серед акціонерів якої ходять міноритарні інвестори. Як, до речі, і у "Газпрому". Отже, за прикладом Зедельмайєра необхідно ретельно підбирати майно, арешту якого потім Україна буде домагатися в судах. І, очевидно, це буде дуже тривалий процес, як і виплата компенсації в разі успіху, враховуючи стан економіки РФ.
