Ощад або Приват? Приватизація Ощадбанку повинна заспокоїти Коломойського
ЗМІ знову заговорили про можливу приватизацію Ощадбанку. А з ним – і про перспективи інших державних фінустанов. Цього разу приводом стало майбутнє підписання Меморандуму про взаєморозуміння між ЄБРР, Кабміном та Ощадбанком про реформування банку і його подальшої приватизації. Проект документа передбачає продаж до середини 2018 року "мінімум 20% акцій" Ощадбанку "шановному сторонньому інвесторові", а до 2022 року – його повне роздержавлення (приватизації).
Навіщо державі міняти Ощад на Приват
Новина, очевидно, викликала легке здивування, у відстежують фінансові новини обивателів. Адже ще недавно вони десь чули, читали про буквально вже дозрілому у владі рішення націоналізувати Приватбанк. Власне, і самі представники влади не раз давали привід повірити в достовірність цих чуток. Про те, що у Приватбанку є "досить багато системних проблем" висловлювався міністр фінансів Олександр Данилюк. Безпосередньо про націоналізацію Привату, як можливий варіант його оздоровлення, висловлювався глава парламентського комітету з фінансів і банківської діяльності Сергій Рибалка. Звідси виникає логічне запитання: "Навіщо державі змінювати один великий банк з великими проблемами на інший?".
В даному випадку логіку потрібно шукати не в самому процесі такого "обміну", а в зовсім інших речах. Розмови про можливу приватизацію державних банків ходять вже давно. І приводом до пожвавлення таких дискусій завжди є дві обставини. Перше – коли виникає необхідність докапіталізації банків, яка накладається на хронічний брак грошей у бюджеті.
З 2008 року, коли вітчизняний фінансовий сектор увійшов у широку смугу кризи, держава вклала в капітали держбанків понад 88 млрд грн і на сьогоднішній день вони потребують, як мінімум, ще в такій же сумі. По суті, держбанки перетворилися в бездонну бочку, вытягивающую солідний бюджетний ресурс. Проведення докапіталізації за рахунок випуску ОВДП - теж рішення не з кращих. Оскільки фактично означає додаткове друкування грошей і новий інфляційний виток.
Друге – черговий раунд переговорів з міжнародними фінансовими інститутами і головним кредитором України є МВФ. Зараз Україна намагається розкрутити Фонд на четвертий транш фінансової допомоги в $1,3 млрд. А тому повинна показати чітке дотримання умов Меморандуму, в якому, крім усього іншого, закріплено зобов'язання приватизувати протягом найближчих двох років 20% акцій системоутворюючих держбанків — Ощадбанку та Укрексімбанку. Дедлайн — перше півріччя 2018 року. У домовленостях з МВФ є і досить недвозначний натяк на можливу націоналізацію Приватбанку: в меморандумі йдеться про порятунок державою трьох системно важливих банків. З відносяться до системних, приватний — тільки Приват.
Кому потрібні українські держбанки
Питання в іншому: чи вдасться державі віддати в надійні руки хоча б 20-процентрую частку Ощаду? Для початку Верховній Раді доведеться законодавчо виключити Ощадбанк зі списку об'єктів, що не підлягають приватизації (зараз закон забороняє приватизувати і Ощад, і Укрексім). Сказати, що це рішення дасться уряду нелегко — не сказати нічого. Пропозицію включити великі держбанки в перелік об'єктів для приватизації дасть популістам всіх мастей новий привід кричати на всіх кутах про "зраді". І вже тим більше вони не подарують так просто свої голоси "за". Далі, продаж 20%-вої частки Ощаду може впертися власне в пошук цього самого "шановного" інвестора.
Той же ЄБРР, виходячи зі згаданого проекту Меморандуму про взаєморозуміння, обіцяє лише "розглянути питання придбання міноритарного пакету акцій". Що ж може зупинити ЄБРР або іншого серйозного інвестора? Насамперед — повна відсутність інтересу до вітчизняного банківського сектору, відновлення якого не передбачається у найближчій перспективі. Присутні в країні іноземні інвестори не знають, як винести ноги з українського ринку, не маючи можливості заробляти на кредитуванні, що власне, є прямим призначенням банку. Причини відомі — це і дорожнеча ресурсу, і відсутність попиту на дорогі кредити. Нацбанк тільки ускладнює банкам життя. Взяти хоча б одіозне положення про кредитні ризики (нові правила вступлять вже через місяць з невеликим — з 1 січня), що посилює вимоги до застав і фінансового стану позичальників. Черговий перл від Гонтарєвої ще більше прорідити і без того вузьке коло потенційних позичальників. І, відповідно, зменшить для банків можливості для заробітків.
Наступний не менш серйозний ризик — фактична купівля кота в мішку. Останній стрес-тест НБУ найбільших банків показує стан речей річної давності. З тих пір, м'яко кажучи, їх положення навряд чи покращився. У потенційного покупця 20%-ой частки Ощадбанку можуть виникнути і ряд додаткових питань. Наприклад, чи зможе новий інвестор отримати доступ до оперативного управління банком? Адже мажоритарна частка, як і раніше буде залишатися в держави. Якщо ж представники нового власника все ж будуть введені до складу правління банку, чи не виникне у них конфлікту інтересів з представниками держави? Адже Ощадбанк як і раніше, виконує певні соціальні функції, наприклад, активно кредитуючи державні компанії. Новий власник буде орієнтуватися виключно на бізнес.
Нарешті, продавши частку в Ощадбанку сторонньому інвесторові, державі доведеться скасовувати 100% гарантування вкладів, що, до речі, теж прописано в меморандумі з МВФ. А це — один із тих "гачків" на які Ощад вдається ловити великих вкладників. І хоча в одному з недавніх інтерв'ю ЗМІ голова правління Ощадбанку Андрій Пишний повідомив, що "після досить масштабної інформаційної кампанії лише 10% опитаних змогли точно сформулювати суть державної гарантії", не можна виключати можливості відтоку вкладників після переходу Ощаду на загальні для комерційних банків правила гарантування вкладів. До того ж Ощадбанку доведеться стати членом Фонду гарантування вкладів, а значить, почати виплати чималих внесків, що буде для банку досить відчутною статтею витрат.
"Враховуючи низькі кредитні рейтинги нашої країни, покупка яких-небудь активів є досить ризикованою операцією для інвесторів. Виходячи з цього, очікувати приходу якого-небудь європейського приватного інвестора у вигляді фонду або банку не варто. Складнощі у реалізації цього активу додає якість корпоративного управління банком, а також відсутність стратегії розвитку", — говорить Максим Пархоменко, аналітик Альпарі. Втім, при великому бажанні продати частку в Ощадбанку держава може, знявши велику частину питань. Однак реально укласти таку угоду вийде не раніше 2019 року — до цього доведеться провести новий стрес-тест, який показує реальний фінансовий стан банку, необхідні для його докапіталізації суми та ін. "Часткова продаж банку того ж ЄБРР позитивно позначиться на корпоративному управлінні банку і, можливо, поліпшить доступ Ощадбанку до міжнародного фінансування", — вважає Андрій Приходько, головний аналітик Укрсоцбанку.
Але безумовно держава не потягне одночасної підготовки до продажу Ощадбанку та націоналізації Приватбанку. І якщо влада і далі буде орієнтуватися на співпрацю з МВФ, то пріоритетом стане саме рішення питання з Ощадом. Що стосується Привату, то державі, безумовно, цікаво було б позбавити Коломойського такого сильного чинника впливу, як наявність у власності одного з найбільших банків країни. Але можливі бунти вкладників, так само як і високі витрати бюджету на націоналізацію, — занадто сильні стримуючі фактори.