2 млрд грн у місяць на гаджети. Чи справді українці такі бідні?
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти року, що минає
Хто такі бідні
З економічної точки зору бідність - це стан, при якому у людини або сім'ї недостатньо коштів для задоволення основних потреб. При цьому за розміром доходу не можна точно визначити, хто бідний, а хто ні. Така оцінка багато в чому залежить від того, які потреби вважаються основними і як дорого вони обходяться в кожному суспільстві.
Традиційно базовими визнаються потреби в їжі, одязі та житлі з поправкою на умови, в яких знаходиться людина: скажімо, на півночі їжа повинна бути більш калорійною, а житло і одяг теплішими, ніж на півдні.
Бідність у вимірах
З появою все більшої кількості благ у світі розширився перелік самого необхідного, що потрібно сучасній людині. Причому акцент змістився з потреб на позбавлення, які відчувають незаможні люди. Так, Глобальний індекс багатовимірної бідності, розроблений за підтримки ООН, враховує такі фактори, об'єднані в три групи:
- здоров'я: харчування і дитяча смертність;
- освіта: тривалість шкільного навчання і охоплення дітей;
- умови життя: доступ до електрики, каналізації, чистої питної води, матеріал підлоги, тип палива для приготування їжі, володіння активами.
Наприклад, позбавленням вважається, якщо люди змушені готувати їжу на "брудній" паливі (торф, гній, вугілля тощо) або хоча б один дорослий або дитина в домогосподарстві недоїдає. Активи сім'ї визнаються недостатніми, якщо вона не має автомобіля і володіє лише чимось одним з перерахованого: велосипед, мотоцикл, радіоприймач, холодильник, телефон, телевізор.
Дане дослідження проводять з 2010 р. За його результатами, близько 1,5 млрд людей у 102 країнах, що розвиваються, тобто близько 29% їх населення, живуть у багатовимірній бідності. Це не означає, що вони обов'язково потребують у всьому - від харчування до доступу до каналізації. За даною методикою бідними вважаються ті, у кого погані показники хоча б по одному з трьох названих вище індикаторів.
Все пізнається в порівнянні
Щоб мати можливість порівнювати дуже різні товариства, у всесвітніх дослідженнях бідності намагаються врахувати лише насущні потреби людей, але в різних країнах визначають свій набір необхідних для людини товарів і послуг - фактичний прожитковий мінімум. Люди, які не можуть собі дозволити навіть цього, виявляються нижче національної межі бідності. Такий метод набагато краще враховує національну специфіку, але призводить до безглуздих результатами при спробі порівняти країни з різним рівнем розвитку, політичними системами або кліматичними умовами.
Так, у Європейському Союзі, згідно оновленої стратегії "Європа-2020", людина (домогосподарство) відчуває матеріальні позбавлення, якщо не може собі дозволити хоча б п'ять пунктів з перерахованого:
- оплатити оренду або рахунки за комунальні послуги;
- опалювати своє житло на достатньому рівні;
- впоратися з непередбаченими фінансовими витратами;
- споживати м'ясо, рибу через день;
- провести тижневий відпустку далеко від дому;
- придбати при бажанні особистий автомобіль;
- мати вдома комп'ютер і доступ до інтернету;
- поміняти стару меблі;
- купити новий одяг замість зношеної;
- мати дві пари взуття;
- вийти на спільний обід (обід) з друзями або родичами хоча б раз на місяць;
- дозволити собі регулярні розваги на дозвіллі;
- щотижня витрачати невелику суму на власні потреби.
Проте за такому щедрому переліку некоректно порівнювати держави ЄС і навіть більш-менш благополучну, як для Африки, Кенії. Згідно Глобальному рейтингу розвитку інтернету-2017 в цій не чужої IT-технологій країні тільки в 15% домогосподарств є комп'ютер, хоча мобільними користуються щосили. З іншого боку, кенії і не треба за півроку опалювати своє житло.
Бідняки і ВВП
Ще один спосіб визначати, наскільки забезпечені різні країни і їх громадяни, - порівняти ВВП і його частку на одного жителя.
За даними МВФ, серед 186 досліджених держав в 2016 р. найбільший ВВП на душу населення був у Люксембурзі - понад $108 тис., а найнижчий - у Південному Судані - всього $221. В цілому такий аналіз, звичайно, дає уявлення, де люди живуть багатше, а де бідніші, проте дуже приблизно.
Навіть при однаковому абсолютному доході купівельна спроможність громадян різних країн може відрізнятися в рази, все залежить від діючих там цін. Якщо врахувати це, Люксембург поступиться лідерством Катару, а Південний Судан вже не буде найбіднішим, а пропустить вниз ще десять інших африканських держав. Іншими словами, за суму, еквівалентну долара США, Люксембурзі можна купити менше, ніж за таку ж суму в Катарі. То ж справедливо і для африканських країн: у Південному Судані еквівалентні долара США гроші мають більшу купівельну спроможність, ніж ЦАР, яка замикає рейтинг найбідніших країн з урахуванням місцевих цін. Іншими словами, порівнюється ВВП на особу за паритетом купівельної спроможності в кожній державі.
Примітно, що в країнах з хвоста рейтингу "паритетний" ВВП зазвичай вище у порівнянні з їх же номінальним ВВП на душу населення, оскільки в бідних суспільствах нижче ціни. Так, у тому ж Південному Судані з урахуванням паритету на людину припадає вже понад $1000.
Важливо розуміти, що оцінка рівня забезпеченості за поточними доходами може призвести до неправильних висновків, тому що не враховує нажитого багатства. Скажімо, не може вважатися бідною будь безробітний чоловік, який живе у власній квартирі в центрі столиці.
За межею ООН
Межу бідності проводять не тільки окремі країни, а й ООН. На даний момент Світовий банк вважає абсолютною бідністю денний дохід менше $1,9 (за паритетом). Правда, це актуально лише для 10-20 найбідніших країн світу, де на таку суму ще можна якось проіснувати, отримавши необхідний набір життєво важливих продуктів і благ. Це знову ж таки пов'язано з рівнем цін і паритетом купівельної спроможності. А для країн Східної Європи, куди входить і Україна, умовною межею бідності повинен бути дохід в $5 на день, вважають в ООН.
Розрив має значення
Якими б методами не вимірювати бідність чи багатство суспільства, потрібно враховувати ще один факт: у результаті виходять усереднені значення. Знаючи, який у країни Індекс багатовимірної бідності від ООН або показник ВВП на душу населення (за паритетом), ми все одно не зможемо впевнено прогнозувати, яку картину побачимо, приїхавши туди особисто. В двох різних державах можуть бути однакові зазначені показники, але якщо в одному з них розрив у доходах між найбагатшими та іншими членами суспільства більше, то і середньостатистичний громадянин там буде жити бідніше.
Але як виміряти нерівність? Один із способів - порахувати індекс Джині як відхилення в розподілі доходів від абсолютно рівного. Теоретично, якщо кожен житель країни отримує середній прибуток - цей індекс дорівнює 0%, а якщо все захопила одна сім'я - 100%. Чим нижчий індекс Джині - тим менша ймовірність, що навіть у суспільстві з малими доходами люди будуть вмирати від голоду. Однак у крайньому випадку, коли всі голодні й рівні, таке можливо і при "хорошому" показник цього індексу.
Якщо піти далі, можна виміряти глибину бідності - наскільки сильно страждають від злиднів люди, які потрапляють або за національну межу бідності, або нижче мінімуму, який встановлює ООН для регіонів світу.
Україна: так, але не бідно
На світовому рівні, згідно з Індексом багатовимірної бідності ООН, вимірюваному в 108 країнах, що розвиваються, Україна нарівні з Білоруссю і Сербією показала найкращі результати - у нас бідними вважаються лише 0,4% населення (161 тис. чоловік). Причому навіть серед тих, хто потребує, найнижчий відсоток поневірянь. Мінус в тому, що в цьому рейтингу дані по Україні за 2012 р., тобто ще до війни і економічного спаду. Крім того, лідерство нашої країни обумовлено відсутністю у списку розвинених економік. Рівень життя українців просто не можна оцінювати, скажімо, за щедрим критеріям для жителів ЄС.
За "червоними лініями" ООН, які вимірюються доходом в доларах за паритетом купівельної спроможності, за даними на 2015 р., виявилися деякі українці: нижче абсолютної межі бідності з $1,9 в день - 0,1% (51 тис. осіб). Підкреслимо, що в даному випадку йдеться про курс за паритетом, який сьогодні, за різними оцінками, від 4 до 6 грн/$. Виходить, стосовно Україні межа бідності для Східної Європи в $5 - це близько 25 грн в день, або 750 грн в місяць. За останніми даними Держстату за 2016 р., таких людей в Україні було не більше 1%.
В той же час по ВВП на душу населення в 2017 р. Україна серед 186 країн займає 131 місце з показником $2458, а якщо скоригувати його за паритетом купівельної спроможності - то 114 рядок з $8656 на людину. Ми опинилися між Бутаном і Марокко, обігнавши легендарний Гондурас на 19 позицій. А якщо брати більш зіставні з Україною країни, то з СНД нижче нас тільки Узбекистан, Молдова і Таджикистан.
Але Україна лідирує за рівномірності розподілу доходів і витрат. Згідно з рейтингом Світового банку індекс Джині у нас становить рекордно низькі 24,6%, що пояснюється дещицею дуже багатих людей. У нашій країні практично немає випадків екстремальної бідності, коли люди буквально помирають від голоду, кожний при необхідності може розраховувати на мінімальну соцдопомогу.
На національному рівні бідність визначається за іншими критеріями. Наша країна не виняток і встановлює свій прожитковий мінімум. В Україні цей показник існує в двох іпостасях: офіційний (від якого розраховуються держвиплати) і фактичний (використовується як національна межа бідності). Перший показник зараз встановлений на рівні 1700 грн, а другий перевищує його більш ніж у два рази. За даними Мінсоцполітики, у цінах лютого 2018 року фактичний прожитковий мінімум становить 3156 грн в місяць. Щоправда, гроші громадян вважаються за даними Держстату, а в них два недоліки: враховуються лише офіційні доходи і публікуються з запізненням. Зараз доступна інформація за середньодушовим еквівалентним доходів домогосподарств за 2016 р., коду фактичний прожитковий рівень для дорослого не перевищував 2862 грн: за цими даними, два роки тому за національною межею бідності перебувало близько 60% українців. Це, звичайно, сильно завищена цифра, тому що у нас дуже поширена тіньова зайнятість, а зарплати в цілому складають близько половини доходів. Експерти вважають, що реальний заробіток в середньому вище як мінімум в півтора рази. Якщо перерахувати структуру розподілу доходів з урахуванням цього фактора, бідність знизиться відразу до 34%.
Але і це завищений результат. Визначення бідності за доходами посилює картину не тільки з того, що не враховує нажитого багатства, а й внаслідок ігнорування так званих безготівкових трансфертних платежів нужденним людям - безоплатних посібників, отриманих у натуральній формі, коли громадянам надають товари і послуги, а не гроші, наприклад, шкільні сніданки. Сюди, зокрема, відносяться субсидії на комунальні послуги, на які в Україні виділяють десятки мільярдів гривень.
Нарешті, є самий "живий" метод визначити, наскільки заможні українці. Люди самі оцінюють своє матеріальне положення: відповідно до щорічного опитування КМІС, у цьому році лише 12% наших співгромадян вважають, що знаходяться за межею бідності, що на 5% менше, ніж у 2017-м. найгірша ситуація була в 1998 р. - тоді 52% респондентів заявили, що бідують, а найкраща - у передкризовому 2007-му, коли бідними себе назвали тільки 11% жителів України. Таку оцінку підтверджує "багата" статистика споживчих витрат в нашій країні. До прикладу, в минулому році українці витрачали майже 2 млрд грн у місяць на покупку нових гаджетів при середній ціні смартфона близько 3500 грн. Враховуючи, що у нас рівномірний розподіл доходу по індексу Джині в світі, це свідчить про не самому тяжкому становищі суспільства в цілому.
Текст опубліковано 16 квітня 2018-го
