Шлях до серця Меркель. Чому Порошенко міг би повчитися у Лукашенка
Мігранти - надзвичайно болюча тема для Євросоюзу. Причому як для західної, так і східної його частини. Потік мігрантів з Сирії, біженці з країн Північної та Центральної Африки спровокували нечувану хвилю ксенофобії та популізму по всій Європі. Разом з тим, у сусідів Євросоюзу з'явилася додаткова площадка, на якій можна виторгувати у лідерів Євросоюзу чергові бонуси для своїх країн. Причому в самому різноманітному вигляді, починаючи від банального фінансування і до поліпшення умов візового режиму (або, наприклад, термінів введення безвізового).
Больова точка
Те, що тема важлива, актуальна і перспективна тонко відчув Олександр Лукашенко, вирішивши домовиться з ЄС про те, як приють мігрантів, які через Білорусь прориваються на Захід у пошуках кращого життя, але не зуміли пробратися в благополучну Європу, або були вигнані геть. Про це вже встигла написати німецька газета Tageszeitung, потім окремим матеріалом вибухнула Gazeta Wyborcza. Особливо нервово відреагували російські ЗМІ. "Лукашенко вирішив розмістити у себе сирійців, щоб догодити Заходу", - пише російська газета "Взгляд". При цьому російська газета пише, що Лукашенко ввів безвізовий режим для громадян 80 держав, включаючи США і Євросоюз, розраховуючи на активізацію подорожей бізнесменів, туристів і приватних осіб, які мають загальногромадянські паспорти. У Росії нервують, що Мінськ дуже сподівається на зближення з ЄС.
"У сфері міграції Євросоюз готовий розглядати нетрадиційні пропозиції. Напевно, одне з таких пропозицій і було сформульовано білоруським Мзс", - говорить керівник білоруського Науково-дослідного центру Мізеса Ярослав Романчук. На його думку, в Білорусії утримувати біженців набагато дешевше. Олександр Лукашенко отримує додатковий аргумент у переговорах з Євросоюзом, який демонструє якесь нове ставлення до Мінська.
Показовим у цьому плані є досвід Туреччини, на території якої зараз знаходиться від 2 до 3 млн сирійських біженців. Такий наплив мігрантів і небажання ЄС побачити їх десь на околицях Берліна чи Парижа, дозволив Туреччини виторговувати у Євросоюзу не тільки компенсації на їх утримання, але і політичні дивіденди. ЄС обіцяв, що якщо Туреччина прийме з європейських країн біженців з Північної Африки і Близького Сходу, то отримає не тільки 3 млрд. доларів компенсації, але і безвізовий режим для короткострокових поїздок турецьких громадян в європейські держави. І хоча це питання забуксував після торішньої невдалої спроби державного перевороту в Туреччині, переговори будуть продовжені, а турки цілком можуть отримати обіцяне.
Український маршрут
Восени минулого року, заступник міністра юстиції з питань європейської інтеграції Сергій Пєтухов виступив з пропозицією, щоб Україна взяла на себе квоту однієї з країн Євросоюзу на розселення мігрантів задля запровадження безвізового режиму. "Як отримати безвиз з ЄС? Потрібно стати йому необхідним", - написав заступник міністра на своїй сторінці у фейсбуці. Втім, заява викликала дещо нервову реакцію депутатського корпусу та громадськості, після чого ініціативу відклали в довгий ящик.
Тим не менш, варто нагадати, що питання про прийом мігрантів піднімалося і в Україні - два роки тому міністр закордонних справ Павло Клімкін попереджав, що для інтеграції в Євросоюз українцям потрібно буде взяти на себе і частину його проблем, тому потрібно бути готовими прийняти у себе і сирійських біженців, якщо буде потрібно.
Хоча розміщення цих біженців - наше зобов'язання перед Євросоюзом, місцеві влади висловилися різко проти, боячись зростання кримінальної обстановки. До протесту місцевої влади підключилися і радикальні політики. Державна міграційна служба заявила, що хоче залагодити цей конфлікт, і списує неприйняття іноземців яготинцами на необізнаністю останніх.
При більш пильному вивченні проблеми біженців стає зрозумілим, що при правильному плануванні та організації процесу Україна може отримати не проблеми, а отримати певні вигоди з їх присутності.
По-перше, розселення іноземців може деякою мірою вирішити демографічну проблему України. За прогнозами демографів, до 2050 року чисельність населення України може скоротитися з нинішніх 42 млн. чоловік (без ОРДЛО і Криму) до 36 млн. осіб. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова зазначає, що українське населення стрімко старіє і в силу низької народжуваності та міграції молоді з України у пошуках кращого життя. За приблизними підрахунками, нині близько 3 млн. українців виїхали на заробітки і ця кількість буде збільшуватися. Польські вузи запрошують українську молодь, принаджуючи її отриманням безкоштовної освіти. Багато з тих, хто отримає польський диплом, в Україну більше не повернуться.
Тому приплив в Україну з інших країн активної молоді, яка осяде в Україні, може частково компенсувати нинішні негативні тенденції. За словами завідувача відділом міграційних досліджень Інституту демографії і соціальних досліджень імені Птухи НАН України Олексія Позняка, проведене раніше дослідження показало, що Україна стане відчувати брак робочої сили не далі ніж через 8 років, вже у 2025 році.
Хоча це дослідження у зв'язку з початком військових дій на Сході України потребує корегування, але тенденція простежується чітко - вже за життя нинішніх українців середнього віку в Україні буде дефіцит робочих рук. "Тому було б добре, щоб у нас до того часу був сформований резерв довгоіснуючих та інтегрованих мігрантів", - вважає Поздняк.
При цьому слід зазначити, що 20% сирійців - православні християни, які, за даними дослідження міжнародної благодійної християнської організації "Open Doors", часто зазнають утисків у себе на батьківщині. Тому Україна, в цілому толерантна до іноземців, могла б стати для мігрантів новим будинком і отримати з цього вигоду. Потрібно лише докласти зусилля і засоби, щоб інтегрувати їх в українську громаду. За словами Поздняка, на адаптацію у мігрантів йде близько 10 років - за цей час вони звикають до місцевих реалій, знаходять роботу, народжують дітей і відправляють їх в українську школу і починають будувати плани на життя в цій країні.
Однак українська влада змогла лише заявити, що готові прийняти мігрантів, але ніхто не спромігся пояснити, навіщо вони тут потрібні, яка від них користь і як їх збираються адаптувати, якої мови міжнаціонального спілкування навчати і скільки на це потрібно коштів. Тим не менш, рано чи пізно за обговорення цієї теми доведеться братися всерйоз.