Стрибнути вище голови. Як Гончарук буде піднімати ВВП на 40% і при цьому знижувати тарифи

Проаналізуємо, наскільки реальні завдання, які новий уряд сама поставила перед собою, а також отримав від президента
Фото: УНІАН

П'ятирічку за три роки

Щодо зростання економіки конкретні показники озвучені на період 2020-2022 рр. В 2020-му валовий продукт розженеться до 5%, а в наступні два роки - до 7%. Тобто за два роки потрібно буде набрати ще 21%. В принципі динаміка зростання понад 7% на рік не є економічним фентезі. Цього можна досягти за допомогою активації нових бізнес-процесів і розкриття альтернативних ринків збуту продукції з більш високим рівнем доданої вартості на тлі збільшення ємності і платоспроможності внутрішнього ринку і попиту. Для цього Україні потрібно поступово відмовитися від факторної моделі розвитку (на якій базується видобувна промисловість, металургія та сільське господарство) і перейти спочатку до моделі продуктивного виробництва, що ґрунтується на зростанні продуктивності праці, а потім і до інноваційного формату зростання ВВП, тобто до постіндустріальної економіки творчого типу. Остання фаза неможлива без істотних інвестицій держави в науку, освіту і медицину.

Період динамічного факторного зростання ми вже успішно проходили. З 2001 по 2008 рр. реальний ВВП України збільшився сумарно на 56,5%, або в середньому на 7% у рік. Максимальне зростання економіки був зафіксований у 2003-2004 роках, на 9,5 і 11,8% відповідно. Якщо ж подивитися на динаміку ціни на нафту в цей період, то можна побачити, що "золотий вік" нашої економіки збігся з її галопуючим зростанням, в результаті чого також динамічно зростали всі інші сировинні котируються товари.

В нинішніх умовах екзогенний фактор у вигляді високих світових цін на сировину призведе до щорічного зростання ВВП України на 7% лише за умови нового зростання нафтових котирувань до рівня вище $100 за барель і фіксації цієї ціни протягом не менше п'яти років. Тільки за таких умов нас чекає приплив інвестицій в сировинні галузі та високі світові ціни на метал та інше сировину і напівфабрикати. Ось тільки в світової економіки на цей рахунок свої плани: барель нафти котирується на рівні $55 і не поспішає рухатися вгору, при цьому рух вниз більш ймовірно.

Проблема, яка потребує окремого аналізу, що виходить за рамки даної статті, - що робити з варантами відновлення вартості (VRI), які були випущені в процесі реструктуризації зовнішнього державного боргу "імені Яресько" в 2015 р. і по ідеї повинні були компенсувати зовнішнім кредиторам суму списаної нам заборгованості. Згідно з угодою, Україна зобов'язана платити за VRI протягом 20 років, а розмір виплат залежить від темпів зростання нашого ВВП. Якщо валовий продукт збільшиться в діапазоні 3-4% в рік, то доведеться заплатити 15% від суми приросту ВВП, а якщо динаміка зростання української економіки перевищить 4%, то 40% від збільшення ВВП окрім цих 4%. Лише на перші п'ять років сума виплат кредиторам обмежена планкою в 1% ВВП. Нарахування починається з 2019 р. за умови досягнення нашим ВВП валютного еквівалента $125 млрд., А безпосередньо виплати стартують з 2020-го і закінчуються в 2040-м. При такому відмінному механізм блокування зростання нашої економіки досягти того, про що говорить Гончарук, неможливо. А потрібні для початку нові переговори з нашими кредиторами.

Отже, світові сировинні ціни не забезпечать нам умов для динамічного зростання ВВП, як це було на початку нульових, і інвестиції в сировинні сектори економіки теж не прийдуть. Так само як при подібному економічному профілі країни нікого не буде цікавити українські газопроводи і залізниця. Вихід один - переходити до більш складної моделі економічного розвитку. Що ж пропонують нам нові політики і приведуть їх наміри до шуканого?

Пазл реформ не зібраний

На даний момент визначені наступні точки зростання: легалізація грального бізнесу; масова приватизація, включаючи нафтогазовий комплекс і залізницю; відкриття ринку землі; пільгове іпотечне кредитування; IT-сектор. На жаль, всі вони не цілком корелюють із загальною динамікою ВВП з причини їх низької капіталізації. Наприклад, сектор будівництва, який можна стимулювати з допомогою доступної іпотеки, становить поки 2-3% ВВП і навіть його подвоєння не призведе до помітної динаміки в масштабах всієї економіки. Точно так само лібералізація грального бізнесу, за розрахунками авторів реформи, збільшить річні доходи держбюджету лише на 10 млрд грн, чого явно недостатньо для якісного поліпшення соціальної політики держави. Що стосується IT-сектору, то його експорт послуг складає приблизно $6 млрд в рік, а з урахуванням імпортного софта підсумкове сальдо для економіки становить близько $4 млрд. З таким рівнем капіталізації дана галузь і через десять років не зможе бути драйвером економіки, тим більше що у нас є суто демографічні обмежувачі зростання у вигляді верхньої планки кадрового потенціалу, що і відкидає нас у четвертий десяток країн за рівнем розвитку IT-галузі. Індія і Китай за їх кількістю населення завжди будуть знаходитися далеко попереду нас. Для підтримки хоча б нинішніх темпів розвитку IT-індустрії в Україні необхідно забезпечити щорічний приплив 20-30 тис. фахівців, а пропозиція українських внз складає 16 тис. студентів-випускників на рік.

Для виправлення ситуації Гончарук запропонував створити квазіфіскальний фонд IT Creative. Наповнюватися він буде внесками IT-компаній спочатку в розмірі 1% від доходу, а до 2024 р. ставка зросте до 5%. Витрачання коштів фонду повинно піти на створення кампусів і курсів для молодих фахівців, фінансування стипендій і грантів. Дана пропозиція виглядає як компроміс влади і бізнесу: останній змирився із збільшенням ставки податку, але натомість зажадав цільове використання коштів, щоб гроші спрямовувалися на розвиток галузі. За п'ять років фонд може бути поповнений на 2,5-3 млрд грн.

З іншого боку, глава Державної податкової служби Сергій Верланов запропонував знизити податок на доходи фізичних осіб. На даний момент українці вже сплачують до бюджетів усіх рівнів приблизно 220 млрд грн, це більш ніж у два рази перевищує корпоративний податок на прибуток. Досвід країн, які стимулювали внутрішній платоспроможний попит, показує, що прямі податки треба знижувати. З іншого боку, це призведе до бюджетних втрат: 1% зниження прибуткового податку в контексті фіскальних надходжень у центральний та місцеві бюджети оцінюється в 20 млрд грн. Потрібен баланс інтересів держави і платників податків. Тут можна вивчити досвід РФ, де застосовуються дві формули: якщо річний дохід не перевищує 512 тис. рублів - ставка прибуткового податку становить 13%, в іншому випадку - 23%. У нас таким медіанним рівнем міг би бути річний дохід у розмірі 120 тис. грн.

Акцентуючи увагу на політиці стимулювання зростання доходів населення, неможливо оминути тему тарифів. Спочатку прем'єр встиг заявити, що держава не буде втручатися у визначення ціни на газ. З іншого боку, президент поставив прем'єру досить чітке завдання - відпрацювати модель зниження тарифів. Враховуючи, що прем'єр абсолютно залежним від підтримки президента в політичному плані, завдання повинна бути виконана хоча б формально, коли базові тарифи будуть знижені на символічний відсоток. Досягти цього можна двома шляхами. Природним - якщо ціна на газ на європейському ринку буде залишатися на мінімальних значеннях і газовий блек-аут з боку РФ так і залишиться на рівні загроз (буде підписаний хоча б тимчасовий газовий пакет з транзиту на 2020-й). В цьому випадку навіть зняття режиму ПСО з "Нафтогазу" і переклад комунальної сфери на ринкові відносини дозволить знизити тарифи, але не більше ніж на 5-10%. Якщо ж ціна на газ буде зростати, зниження тарифів напевно стане предметом переговорів з МВФ, адже фонд буде традиційно наполягати на ринкових цінах на газ. Можливо, пом'якшення позиції вдасться домогтися, пов'язавши питання тарифів з відкриттям ринку землі в максимально ліберальному режимі, в якому зацікавлені іноземні інвестори.

Окремий блок присвячено митної політики: тут будуть підхоплені колишні законопроекти про спільне транзит і про уповноваженому економічному оператору. У першому випадку українське митне простір стане більш інтегрованим з європейським, бізнес отримає зручні сервіси, а держава - необхідний простір для контролю і аналізу не в збиток транскордонному товарообігу. Створення уповноваженого економічного оператора посприяє спрощенню логістики для великого бізнесу. На жаль, дані новації працюють лише на стимулювання легального бізнесу, але не дають відповіді щодо подолання системної контрабанди.

Повноцінна податкова реформа відкладається до весни наступного року, в той же час нас чекає посилення фіскалізації. Зокрема, пропонується запровадити так званий фіскальний кеш-бек. Будь-який покупець товару або послуги зможе за спеціальним кодом перевірити наявність його у відкритій базі, і в разі, якщо підприємець видав так званий "предчек" та не провів його у своєму обліку, пильний громадянин отримає 100% вартості оплаченого товару/послуги, а недбайливий підприємець заплатить штраф у розмірі 200%. Дана новація повинна змінити ситуацію, при якій такий вид діяльності за КВЕД, як "організація тимчасового розміщення та харчування", тобто ресторани і готелі, приносять в бюджет у вигляді податків лише 2,5 млрд грн на рік. З іншого боку, набагато важливіше боротися з податковою оптимізацією, що проходить через мережу контрольованих іноземних компаній (КІК). Щорічно відмивання доходів з допомогою міжнародного структурування бізнесу зменшує оподатковувану базу країни, за різними оцінками, на $10 млрд і більше. Депутати від "Слуги народу" підготували ряд змін до Податкового кодексу в частині запровадження звітності з КІК, однак є певні сумніви, що запропоновані заходи будуть ефективними.

В Україні держава ніколи не вміло збирати податки, в цьому полягає ключова проблема нашого розвитку. У цьому контексті суперечка про те, що первинне, а що вторинне, фіскалізація або податкова лібералізація, виглядає як похідна від проблеми більш високого рівня. І точкові зміни Податкового кодексу вже нічого не змінять. Хоч рибу чистять з хвоста, але підвищення збирання податків все ж необхідно починати з голови, тобто з великих ФПГ, а не Фопів.

Отже, динамічне зростання на базі нової моделі можливий у разі вдалого розкріпачення приватної ініціативи і відкриття нових точок росту нової капіталізації) для іноземних інвестицій. Поки що озвучені владою ініціативи спрямовані лише на розвиток допоміжних напрямків, які в осяжному майбутньому не стануть драйверами економіки. Те ж можна сказати і про зародження державної політики, яка балансує між либертарианством і моделями соціального патерналізму. Цілісний пазл реформ поки не зібраний.