"До мрії додай дію — і отримаєш результат", — Юлія Скічко про відновлення бізнесу під час війни

— Пані Юліє, Вам довелося двічі відновлювати свій бізнес. Що допомогло вистояти?

— Історія нашої компанії "Алеф Строй" почалася у Донецьку як сімейний бізнес, ми починали набирати обертів. Але у 2014 р. довелося залишити все, і з чоловіком та двома маленькими дітьми почати життя заново. Попри це, я була впевнена, що ми зможемо вистояти, адже мали найголовніше — взаємну підтримку, віру одне в одного та готовність діяти. Я усвідомила цінність підтримки лише після втрати чоловіка.

Повномасштабне вторгнення у 2022-му стало випробуванням уже для родини з чотирма дітьми і колективу. Усі навколо радили виїжджати з дітьми за кордон. Але я відповідала: "Хто я буду після втечі? Як я дивитимуся в очі дітям і онукам, коли вони з’являться? Який я лідер і керівник, якщо в найскладніший момент втечу, кинувши людей?" Ці запитання та підтримка колективу і близьких стали для мене внутрішнім орієнтиром у перші дні великої невизначеності.

Випробування показали, що наша команда — це свідомі, відповідальні люди зі спільними цінностями та взаємною довірою. Кожен робив усе можливе, щоб вистояти й продовжити працювати. Після деокупації наші машини одними з перших поїхали розчищати завали у Бородянці після обстрілів — це й є справжня командна робота, не словами, а діями.

— Як виникла ідея створити Школу операторів будівельної техніки для жінок під час війни?

— Ідея створити команду жінок-операторок виникла задовго до повномасштабного вторгнення, потрібен був лише поштовх та підтримка. Я навіть бачила у снах, як керую екскаватором із дзеркалами на ківші.

Війна виявила критичні проблеми у кадрах і водночас показала потреби жінок, які втратили дім, роботу, сім’ю, але не втратили бажання розвиватися. Я зрозуміла: настав час дати жінкам новий старт — шанс опанувати затребувану професію, утримувати родину і відновити впевненість у власних силах.

Крок за кроком ми рухалися до мети: знайшли партнерів-однодумців серед державних освітян — Немішаївський фаховий коледж НУБІП України, заручилися підтримкою бізнес-спільнот та держави, провели підготовчу роботу — і грантодавець повірив. Так ми створили тренувальний табір "Школа операторів будівельної техніки для жінок "Алеф Строй".

На мою думку, для жінок в нетиповому фахові навчання повинно бути не тільки безкоштовним а й зі стипендіями, щоб жінки могли повністю присвятити себе навчальному процесу.

Не менш важлива й підтримка родини. Були чоловіки, які не відпускали дружин через страх перед чоловічим колективом, а були й ті, хто вірив і допомагав. Наприклад, чоловік багатодітної мами Ніни привозив немовля, щоб вона могла його погодувати на перервах. Інша історія — донька-студентка підробляла, щоб дати мамі можливість здобути нову професію.

Сьогодні Школа операторів будівельної техніки "Алеф Строй" — це втілена смілива ідея, яка руйнує стереотипи. Перша хвиля — це чотири групи випускниць, 54 жінки — екскаваторниці, що мають свідоцтва державного зразка. Найбільша винагорода для мене — бачити, як ростуть наші дівчата. Деякі відкривають власну справу. А наймолодша наша учениця нещодавно взяла участь у міжнародному експерименті: з України керувала екскаватором на будівельному майданчику в Японії.

— Вам вдається долати стереотип щодо здатності жінок працювати за кермом важкої техніки?

— Я чула сотні разів: "Які ще дівчата за екскаватором? Це не жіноча справа!". Але це мене не зупиняло. Ба, навпаки: я почала навмисно підкреслювати свою жіночність — одягала рожеву сукню, намисто, взувала взуття на підборах — і говорила про екскаватори. Одного разу мені якийсь чоловік навіть написав в соцмережі: "Що ця жіночка з бусиками там робить?"

Зараз у будівельних колах мене знають як жінку, яка навчає жінок оперувати будівельною технікою. Знайомлячись, я так і кажу: "Добрий день. Я — "Юлія-Екскаватор".

Найболючіше для мене — це коли жінці пропонують на 20% меншу оплату, ніж претендентові чоловічої статі з такими ж навичками. Чому? Жінці складніше пройти цей шлях, але вона долає його — і в цьому її додаткова цінність, вона гідна підтримки.

Загальновідомий факт, що українські жінки — неймовірно сильні. Але я хочу наголосити на іншому: мої дівчата приходять у професію не для того, щоб комусь щось доводити чи конкурувати з чоловіками. Вони приходять, щоб підсилити галузь і країну. Жінка може керувати екскаватором і залишатися жінкою — мамою, берегинею, особистістю зі своєю глибиною й силою. І в цьому — її унікальність. Я свідомо будувала цю філософію. І завжди наголошувала дівчатам: на будівельному майданчику авторитет виборюється не словами, а професійністю. Уже перша зміна покаже, хто ти є як фахівчиня. І коли наші учениці почали працювати в реальних умовах — стереотипи розвіювалися.

На жаль, гендерна політика на підприємствах поки що рідкість. Тому потрібно формувати нові стандарти, масштабувати успішний досвід і долати стереотипи. Якщо раніше жінки в будівництві були чимось екзотичним, то сьогодні — це вже реальність, і ці зміни — незворотні. Що раніше бізнес почне адаптувати свої кадрові політики, то легше буде пройти цей перехід.

Я бачу жінок у нетиповому фаху — не як виняток, а як норму, як цінність, підсилення, ресурс. Жінки не просять привілеїв. Вони просять можливості — і поваги до своєї сміливості долати виклики. Я щиро вірю: майбутнє українського будівництва буде жіночим також. Не замість чоловічого — а разом із ним, у партнерстві.

— Ви — мама п’ятьох дітей і керівниця компанії. Як вам вдається поєднувати ці ролі?

— Для мене материнство і професійна реалізація — не протилежності, а частини одного цілого. Після народження кожної дитини я продовжувала працювати. А з п’ятою дозволила собі усвідомлений декрет — не як паузу в кар’єрі, а як час глибокого проживання материнства. Мені хотілося насолодитися цим періодом, відчути його повністю.

Мене завжди підсилює та підтримує родинне коло та команда "Алеф Строй". Я виросла в будівельній родині. Пишаюся своїм батьком, мамою, сестрою, хрещеним — людьми неймовірної сили, під їх керівництвом реалізовано багато потужних проєктів.

Нещодавно моя 15-річна донька Марія сказала фразу, яку я часто згадую: "Можливість — це теж результат". Вона попросила розповідати не лише про перемоги, а й про шлях до них. І я зрозуміла, наскільки це важливо. Результат не з’являється миттєво — за ним стоїть щоденна праця, витримка і внутрішня сила. Саме так народжуються зміни.

Якщо жінку підтримувати та сприяти її розвитку — вона все зможе, і фах та посада тут значення не мають.

— Поділитеся своїми стратегічними планами?

— Зберегти та примножити. Ключові люди команди, спільні цінностями та духом — фундамент для зростання. Важливо відчувати, що ми робимо свою роботу з сенсом, допомагаємо відновленню України.

Ми прагнемо розвитку та масштабування всіх напрямів, ведемо перемовини з партнерами про створення нових напрямів і шукаємо тих, кому близькі наші цінності: довгострокове партнерство, чесність і спільна робота заради відновлення країни.

Мріємо про власне виробництво української будівельної техніки — сучасної, комфортної, з продуманою ергономікою, зокрема й для жінок.

Крок за кроком ми зможемо це реалізувати. Моє життєве гасло просте: до мрії додай дію — і отримаєш результат.

Мені відгукується одна притча. Старець іде з учнем уночі вузькою гірською стежкою, а світла ліхтаря вистачить на один крок. Учень запитує: "Як ми дійдемо, якщо бачимо тільки наступний крок?" А вчитель відповідає: "Ти бачиш цей крок — зроби його. А потім ще один".

Це і є формула нашого часу: достатньо мати світло на один крок і сміливість його зробити. Крок за кроком — і ми дійдемо до мети.