Країна на утриманні. Про місце українців у світовому заробітчанстві
Спробуємо подивитися на цю проблему в аналітичному ракурсі, де немає місця невиправданої гордості і безглуздому сором.
В якому банку краще вважають
Про міграції та переказах йдеться у новому аналітичному огляді за результатами 2018 р. від Світового банку (СБ). Перш за все, варто відзначити, що його дані суттєво відрізняються за розділом "трансферти" із дзеркальною статистичною звітністю Національного банку України. Так, за інформацією останнього, в 2018-му в країну було перераховано $10,9 млрд приватних переказів, що на $1,6 млрд, або на 18% перевищує показники 2017-го. У той же час, за даними СБ, наша країна отримала $14,4 млрд трансфертів. Примітно: відсоток зростання при цьому, за даними західних аналітиків, склав 18,5%, що майже збігається з оцінкою динаміки, озвученої НБУ.
Крім того, дані НБУ дозволяють поглянути і на структуру трансфертів, а не оцінювати лише їх "голу" цифру. З $10,9 млрд більше $7,7 млрд склала чистий оплата праці, причому цей показник увійшли не тільки "класичні" трудові мігранти, а й кілька сотень тисяч українців, які працюють на аутсорсингу, здебільшого у сфері IT, а також ті з наших громадян, хто навчився продавати свої товари на міжнародних торгових інтернет-майданчиках. Фізично вони перебувають в Україні, а от доходи отримують від зарубіжних контрагентів. Це, так би мовити, "внутрішня" трудова міграція. Постійні трудові мігранти, тобто ті, хто знаходиться за кордоном більше року (а таких за даними Мінсоцполітики приблизно 2-3 млн), перерахували в Україну всього $0,85 млрд. Ще більш $2,3 млрд склали так звані "інші трансферти". Істотну частину в них можуть займати схемні транзакції, коли під видом переказів від фіктивних фізосіб-підприємців (ФОП) в країну заводиться валюта, яка потім використовується в інтересах тіньової економіки і корупційної надбудови.
Так, чистий оплата праці в загальній структурі трансфертів займає, за даними НБУ, 71%, а перерахування постійних мігрантів - 8%. Розділ "інші" володіє великою питомою вагою - 21%.
Розбіжність у показниках СБ і НБУ можна пояснити з допомогою структурного аналізу даних по приватних трансфертів. Перший дивиться на цей показник, виходячи з оцінки тих коштів, які пішли на користь українських громадян від іноземних контрагентів. Це, так би мовити, погляд ззовні. Що стосується Нацбанку, то він оцінює грошові кошти, що надійшли в країну. Це вже погляд зсередини. При дзеркальному порівнянні цих показників виявляємо, що в Нацбанку зі статті трансфертів вилучають кошти, які наші трудові мігранти витрачають в країні тимчасового проживання. Що цілком логічно. У 2018-му це було $2,912 млрд, у тому числі податки, сплачені за кордоном, - $0,578 млрд. Це близько до $3,5 млрд, на які не сходяться показники НБУ і СБ за минулий рік. Включати їх в структуру фінансового потоку, отриманого нашою країною, було б невірно. У цьому контексті дані українського центрального банку виглядають краще.
Глобальні тенденції: все на вихід з речами
Всього, за даними СБ, у країни Європи та Центральної Азії було перераховано $59 млрд трансфертів, з яких $14,4 млрд припали на Україну, тобто кожний четвертий долар наш. Але перш ніж більш детально зупиниться на Україні, проаналізуємо загальні тенденції, які СБ виявляє в контексті задекларованих ним цілей сталого розвитку світової економіки.
У 2019 р. щорічний фінансовий потік приватних переказів в країни з низьким та середнім рівнем розвитку, за прогнозом СБ, досягне $550 млрд, у минулому році було $529 млрд. Серед базових тенденцій: приватні грошові перекази вже досягли розміру прямих іноземних інвестицій у ці країни і в три рази перевищують обсяг наданої їм допомоги. Виняток - Китай.
Основні причини посилення динаміки грошових переказів: високі темпи економічного зростання в США і відновлення показників трансфертів з джерелом походження в країнах, що входять до Ради співпраці арабських держав Перської затоки, а також з РФ.
Що стосується міграційних потоків, то запит на нові трудові ресурси з країн Перської затоки буде поступово скорочуватися. У той же час Японія оголосила про початок нової програми залучення трудових мігрантів з Камбоджі, Китаю, Індонезії, Монголії, М'янми і деяких інших азіатських країн на 345 тис. чоловік протягом найближчих п'яти років.
У той же час варто очікувати посилення міграційної політики США, що неминуче позначиться на міграційних потоках з Південної і Латинської Америки. Плани Німеччини щодо створення декількох мільйонів нових робочих місць в найближчі роки можуть бути припинені у світлі уповільнення зростання німецької економіки до 1% в рік.
У 2018-му відбувалася подальша дифузія двох міграційних процесів: планової трудової міграції та потоків біженців. Одним з основних джерел масової міграції в інші країни останнім часом стала Венесуела, з якої в США і Південну Америку виїхали 2,7 млн. За інформацією верховного комісара ООН у справах біженців, до літа минулого року орієнтовна чисельність біженців у світі становила 20,2 млн. Крім Венесуели, де цей процес суттєво змішався з звичайної трудової міграції, за останні роки люди масово виїжджали з Сирії (6,5 млн.), Афганістану (2,6 млн), Південного Судану (2,2 млн), М'янма (1,2 млн) і Сомалі (1 млн). Справжній міграційний назріває криза в ЄС: якщо у 2011 р. кількість біженців у Європі становило 1,4 млн, то в минулому вже 6 млн.
Такі традиційні кінцевих пунктів міграції, як США, змушені перейти до жорсткої антимиграционной політиці: чисельність незареєстрованих мігрантів у цій країні зросла з 1,5 млн. до 3,8 млн. Навіть Таїланд, який раніше не стикався з масовою міграцією на свою територію, змушений був депортувати 100 тис. нелегальних переселенців з Камбоджі і М'янмі.
На даний момент формуються наступні базові міграційні потоки: з країн Південної Азії в країни Перської затоки; з республік Центральної Азії та України в РФ; із Східної Європи в Центральну; з балканських країн (переважно Албанії та Косово) у Швейцарії; з Туреччини та Близького Сходу в Німеччину; з Північної Африки у Францію, з Азії та Океанії в Японію; з Південної та Латинської Америки в США.
Джерело: Світовий банк
З $529 млрд трансфертів в 2018 р., 26% ($143 млрд) довелося на Азію і Океанію, 25% ($131 млрд) - на Південну Азію, 17% ($88 млрд) - на країни Латинської Америки і Кариби, 12% ($62 млрд) на Центральну і Північну Африку, 9% ($46 млрд) - на країни південніше Сахари. Наш регіон (Європа та Центральна Азія) отримав 11% ($59 млрд).
Основні одержувачі приватних переказів в 2018 р.: Індія ($78,6 млрд), Китай ($67,4 млрд), Мексика ($35,7 млрд) і Філіппіни ($33,8 млрд). На такі держави як Єгипет, Нігерію, Пакистан, В'єтнам і Бангладеш, припадає від $15 до $29 млрд. Україна замикає десятку світових країн-лідерів в отриманні приватних трансфертів з $14 млрд.
Якщо оцінити такий показник, як відношення суми переказів до ВВП, то у першу п'ятірку увійшли Тонга, Киргизстан, Таджикистан, Гаїті і Непалу, де даний індикатор коливається від 28 до 35,2%.
Основними країнами - джерелами приватних переказів стали США ($68 млрд) і держави Перської затоки, такі як ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар і Кувейт (сумарно понад $107 млрд). На Німеччину, Францію та Швейцарію доводиться сукупно $62,2 млрд вихідних трансфертів. У десятку увійшли також РФ і Китай, які одночасно є і одержувачами приватних переказів. З тією лише різницею, що в Росії негативне сальдо: отримано $8,6 млрд, а перераховано в інші країни - $20,6 млрд. У той час як у Китаї цей показник позитивний: перераховано країни $16,2 млрд., а отримано - $67,4 млрд.
Попереду всієї Європи
Якщо оцінити обсяг приватних переказів в країни Європи і Центральної Азії, то за абсолютним показником трансфертів перше місце займає Україна з згаданими $14,4 млрд. Як бачимо на графіку, суттєва залежність від переказів трудових мігрантів спостерігається не тільки в Україні, але і в багатьох інших країнах, які знаходяться в проміжному положенні перехідних економік. У цьому списку не тільки пострадянські, але і ключові гравці центрально-європейського економічного простору, такі як Польща та Румунія.
Якщо від абсолютних величин перейти до відносних, ранжування країн виглядає інакше. У цьому випадку базою порівняння виступає відношення обсягу трансфертів до показника ВВП. На першому місці тут Киргизстан, приватні перекази в який досягають 34% ВВП. Поруч з ним Таджикистан і Молдова: 31% і 16,1% відповідно. Трохи менше у Косово - 15,8%. Потім йде щільна група держав, в яких даний показник балансує на рівні 10-12%. Серед них і Україна зі значенням індикатора в розмірі 11,4% за підсумками минулого року.
За минулий рік показник приватних переказів в аналізованій нами групі країн виріс на 11,2%. Згадаємо, що в Україні спостерігалася більш активна динаміка - 18,5%.
Дешеві трансферти з РФ, а як же санкції?
Серед економічних казусів варто відзначити наступне. Такі країни, як Польща і Росія, одночасно виступають і донорами і реципієнтами приватних переказів. Як правило, вони є джерелами трансфертів для низькооплачуваних груп працівників, а одержувачами - за трудовим груп з більш високим рівнем доходів. Крім цих країн зростання вихідних трансфертів відзначений також у США та Іспанії.
Найбільше від поліпшення даної кон'юнктури виграли найбільш бідні азійські республіки, такі як Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан. Що стосується України, то найбільшу кількість вихідних трудових трансфертів до нас приходить з Польщі, РФ, США та Чехії (по мірі убування).
За видатками на здійснення грошових переказів трансфертний канал РФ - Україна є лідером у переліку п'яти найдешевших діалогових вікон в регіоні Європи та Центральної Азії: менше 2%. Далі слідують такі вікна, як РФ - Азербайджан, РФ - Казахстан, РФ - Білорусь і РФ - Грузія. В цілому вихідні фінансові потоки з Росії були найдешевшими в обслуговуванні.
Лідерство транзакційного вікна з РФ в Україну тим більше дивно, що за останні роки основні канали перерахування коштів були істотно обмежені. З одного боку, Київ ввів санкції проти російських платіжних систем, з іншого - у Москві відповіли дзеркальними санкціями за переказами в нашу країну з використанням міжнародних розрахункових організацій. Але гроші знайшли вихід. У 2018-му кошти з РФ в Україну пересилалися з допомогою російських дочірніх банків, що функціонують на нашому фінансовому ринку, а також із застосуванням сурогатних платіжних "лінків", в тому числі і через Білорусь. На даний момент середня вартість грошового переказу з РФ становить 1,9% (було 1,7%), але це як і раніше самий дешевий середній тариф у світі.
П'ять мільйонів виборців
Що стосується міграції, то щодо України Світовий банк називає загальне число в 5 млн осіб, не розділяючи її на постійну і маятникову. Найбільший реципієнт наших трудових ресурсів - Польща (1,2 млн українців, які працюють у цій країні). За даними СБ, наші громадяни стали універсальним замінником для Польщі, компенсувавши 2 млн поляків, які виїхали з країни, після того як вона стала членом ЄС. Один із стимулів міграції - диспаритет на рівні заробітних плат. У Польщі середній заробіток становить $1050, і це приблизно в три рази більше, ніж в Україні. Крім того, одним із чинників міграції став і тренд на навчання у польських вузах: більшість українських студентів соціалізуються в умовах ЄС і вже не повертаються на батьківщину. У цьому зв'язку мріяння деяких наших політиків про заміщення виник трудового дефіциту мігрантами з Азії та Африки виглядають як алюзія на в'єтнамських швачок часів СРСР. На $300 азіати та африканці, з урахуванням паритету купівельної спроможності і, зокрема, рівня комунальних тарифів, знайдуть роботу і вдома.
Втім, зростання трудової міграції та залежність країн від грошових перерахувань їдуть на заробітки мігрантів - це не погано і не добре. Це об'єктивна реальність, з якою зіткнулася не тільки Україна, але і більшість країн Центральної і Східної Європи, а також Центральної Азії. Проблема нашої країни в тому, що цей процес набув характеру стихійного лиха. Ті ж поляки фактично зняли вершки з наших трудових ресурсів, а нового "молока" у нас вже немає. У найближчі п'ять років проблема трудової міграції стане ключовою для нас, так як саме вона буде охолоджувати зростання нашого ВВП. У той же час приватні перекази стануть не тільки стимулювати роздрібну торгівлю та сферу будівництва всередині країни, але і утримувати інфляцію на досить високому рівні, хоч цей імпульс і буде поступово згасати.
Сам показник трудових трансфертів не варто розцінювати виключно як гроші трудових мігрантів. Чиста зарплата там становить 71% від $10,9 млрд, і, як уже зазначалося, у цій сумі є і гроші наших працівників на аутсорсингу, які нікуди не виїжджали.
Реальний масштаб допомоги ззовні можна оцінити за показником переказів від трудових мігрантів, які перебувають за кордоном більше року. Вони надсилають на батьківщину всього $858 млн в рік. У той же час, перебуваючи вдома, 3 млн українців могли б робити приблизно $40-50 млрд ВВП в еквіваленті. Замість цього маятникова і постійна міграція дає країні трохи більше $8,5 млрд у рік, тобто в шість разів менше. Значну частину приватних переказів ($2,3 млрд) являють собою інші види платежів, у тому числі і схемні продукти.
Однак після всього цього аналізу, не слід забувати, що трудові мігранти працюють за кордоном, і там же платять податки, але є ще 7,6 млн середньооблікової штатного складу, які працюють в Україні, витягаючи на своїх плечах всю 42-мільйонну країну.