Стратегічні родовища. Чого Україна може навчитися на "проєкті століття" у Сербії

Актив, якого Європі бракує

За останні два роки критичні мінерали перетворилися з геологічної теми на валюту української зовнішньої політики: у квітні 2025 р. Київ і Вашингтон підписали угоду про надра, яка створила Український фонд реконструкції та інвестицій. А вже у червні Єврокомісія включила українські родовища до переліку стратегічних проєктів ЄС. Обидва рішення ухвалювалися швидко й у логіці геополітичного торгу, а не в логіці громад, на території яких ці родовища залягають. І саме тут варто подивитися на державу, яка пройшла цей шлях на два роки раніше.

Якщо шукати країну, ситуація якої найточніше римується з українською, то це Сербія. Кандидат на вступ до ЄС. Політично залежна від Брюсселя — і водночас у конфлікті з ним. Величезний за європейськими мірками літієвий ресурс. Проєкт, визнаний стратегічним на рівні ЄС. І масовий суспільний спротив, який зупинив усе це.

Родовище називається Ядар. Ядарит — мінерал, унікальний для Ядарського басейну поблизу Лозниці, — виявила Rio Tinto у 2004 р. Ресурс оцінюють у 135–158 млн т руди, проєктний видобуток — 58 тис. т карбонату літію на рік плюс борна кислота. Капітальні витрати, зафіксовані у 2021 р., — $2,4 млрд; згодом проєкт оцінили у $2,95 млрд.

Rio Tinto називала Ядар "родовищем літію з найвищим вмістом і найдовшим терміном експлуатації в Європі". Берлінський Фонд науки і політики оцінює його потенційний внесок у 10–15% європейського попиту на літій до 2030 р.

Це не маргінальний актив. Саме тому те, що з ним сталося, має значення для всіх, хто планує подібне в себе.  

Обіцянки, які зруйнували довіру

Політичні заяви виявилися значно сміливішими за геологію.

Президент Сербії Александар Вучич у червні 2024 р. сказав Financial Times, що шахта може запрацювати до 2028 р. й дозволить Сербії покрити 17% європейського виробництва електромобілів. Ще у серпні 2022-го тодішня віцепрем'єрка Зорана Михайлович стверджувала, що шахта, завод батарей і автозавод разом піднімуть ВВП Сербії більш як на 25%. тоді як розрахунки Rio Tinto становили 1,9 млрд євро. Різниця між урядовою і корпоративною оцінкою — шестикратна.

Ці прогнози ніхто не аудіював. Їхня доля повчальна: роздуті обіцянки не мобілізували підтримку, а знищили довіру до будь-якої офіційної оцінки взагалі.

Дев'ять місяців, за які позиції не зрушили, а затверділи

Сербський дослідницький центр NSPM регулярно заміряв ставлення до шахти. За дев'ять місяців склалася динаміка, яку важко сплутати з випадковими коливаннями. У першій хвилі наприкінці червня — на початку липня 2024 р. (телефонне опитування, 1000 респондентів) проєкт підтримували 25,6%, були проти 55,5%. До кінця літа спротив перевищив 59%. У грудні підтримка впала до 21,9%. У березні 2025 р. — 19% за і 63,5 % проти. Розрив більш як утричі.

За три квартали спротив зріс на вісім відсоткових пунктів, підтримка втратила майже сім. І сталося це вже після того, як Євросоюз формально став на бік проєкту.

Гарантії ЄС не переканали

Одне питання з першої хвилі варто перечитати двічі. Респондентів запитали, чи підтримали б вони проєкт за умови надання німецьких та європейських гарантій дотримання екологічних стандартів. Проти висловилися 52,1 %, за — 33,7 %.

Європейська гарантія не переконувала від самого початку. Причина фундаментальна: проблемою ніколи не були стандарти. Проблемою була довіра до тих, хто їх застосовуватиме.

Березневе опитування додає красномовну деталь. На питання, хто виграє від шахти найбільше, 24,4 % назвали Rio Tinto, 22,5 % — чинну владу, 20 % — Німеччину та ЄС і лише 16,3% — громадян Сербії. Тобто четверо з п´яти респондентів не бачили себе серед бенефіціарів.

Поляризація виявилася майже абсолютною: серед прихильників правлячої партії 64,8% підтримували проєкт і 9,4% були проти; серед прихильників опозиції – 1% за і 96,2% проти. Найсильніший спротив був серед молодших і освіченіших респондентів. Тема перестала бути екологічною і стала політичною — після чого раціональні аргументи втратили вагу з обох боків.

Що це означає для України

Паралель не потребує підсилення, бо вона буквальна: українське Балахівське і сербський Ядар отримали статус стратегічного проєкту ЄС тим самим рішенням Європейської Комісії від 4 червня 2025 р.

Україна вже всередині цієї рамки — з тими самими пільговими строками дозвільних процедур (27 місяців для видобутку) і тим самим ризиком: прискорення без легітимності дає конфлікт, а не тонни.

Але що конкретно варто зробити інакше?

• Бути послідовними — це важливіше за зміст. Сербський провал має чіткий патерн: політичне рішення випередило незалежно верифіковану й публічно оскаржувану оцінку впливу. Українська рамка має зробити ОВД передумовою надання прав на видобуток, а не подальшою умовою. Наразі Закон № 402-IX від 2019 р. робить все навпаки: відкладає ОВД на стадію після укладення угоди про розподіл продукції.
• Не покладатися на європейський підпис як на аргумент. Сербські дані показують: він не переконує, а мобілізує. Легітимність виробляється всередині країни, імпортувати її неможливо.
• Створити майданчик для технічних суперечок заздалегідь. Незалежна експертна панель із мандатом, який визнають обидві сторони, коштує незрівнянно дешевше, ніж 17 місяців боротьби за статус однієї наукової статті.

Сербія не відмовилася від літію. Вона втратила можливість почати вчасно — і тепер кожен наступний крок там коштує дорожче, ніж коштувала б чесна процедура на початку. Україна ще має вибір, у якій із цих двох ситуацій опинитися.