Сюрприз від Порошенка. Що буде з економікою при 4100 грн мінімалки

Петро Порошенко, виступаючи на Другому всеукраїнському форумі об'єднаних громад "Ініціативи, які змінюють життя", зробив кілька важливих заяв, які, швидше за все, стануть якимись реперными точками економічної політики в 2018 р. Економіка і інвестори потребують чітких сигналів, внаслідок чого влада намагається їх генерувати, а громадськість — інтерпретувати. Саме в такій парадигмі живе весь розвинений світ, який, втім, пішов досить далеко вперед: смисли там генеруються на півтонах і натяках. Прочитане між рядків у виступі глави ФРС США може розгорнути тренди базових ринків на 180 градусів. Нам ще, звичайно, далеко до подібної езоповщини, тим не менш, це краще, ніж слухати виступи глави країни і розуміти, що все сказане — це лише красива обгортка, за якою криється порожнеча.

Отже, теза номер один: "Ми за підсумками поліпшення інвестиційного клімату і надходжень в бюджет зможемо проаналізувати, за підсумками півріччя або трьох кварталів, і прийняти рішення про підвищення мінімальної заробітної плати до 4100 грн". Таким чином, в 2018 р., швидше за все, варто чекати чергового підвищення МЗП на 28% порівняно з нинішнім рівнем (3200 грн.)

Це означає, що в найближчий рік нас очікує чергове перетягування канату, коли, з одного боку, НБУ декларує політику інфляційного таргетування, а з іншого — уряд проводить явну проінфляційну політику. Адже не секрет, що будь-яке підвищення заробітних плат на тлі вузького ринку споживчих товарів вітчизняного виробництва призведе до інфляції, і до подальшого погіршення платіжного балансу, адже купувати населення буде явно не українські мобільні телефони та іншу побутову техніку. Отже, збережеться і тиск на курс національної валюти. Але, як це зазвичай буває в наших реаліях, будь класичне вплив вживаних в економіці інструментів регулювання, в тому числі і у вигляді збільшення рівня оплати праці, пройде через систему поправочних лінз і кривих дзеркал. В результаті вплив буде не настільки вже й "страшним".

По-перше, підвищує зарплату не уряд, а бізнес. Держава може внести свою лепту лише у держсекторі. Внаслідок цього показник МЗП поступово втрачає своє економічне значення, все більше перетворюючись у зручний політичний маркер, за допомогою якого можна робити презентабельні акценти на "демонстраційній дошці", що надається суспільству. Регулюючи показник, який практично нічого не коштує для держбюджету, але в той же час добре "читається" суспільством, отримуєш фактично безпрограшну модель політичної реклами. Тут головне — не перестаратися і не впасти в штучних деяких радикальних фракцій, які в пориві популізму готові підвищувати і підвищувати. Адже те, що це нічого не коштує бюджету (за винятком частини бюджетників, питома вага яких кардинально не впливає на загальну картину), ще не означає, що реальний бізнес зможе потягнути економічно необґрунтовані цифри.

По-друге, це на Заході збільшення мінімальної плати на 10% призводить до скорочення рівня зайнятості на 1%. Наш бізнес досить успішно навчився справлятися з подібними викликами, переводячи працівників на скорочений робочий день або приймаючи на роботу за сумісництвом. У такому разі наймані працівники іноді реально отримують менше 3200 грн, адже вони можуть значитися на півставки, наприклад, 4000 грн (отримуючи на руки всього 2000 грн). Причому в рамках чинного законодавства нічого не порушуючи. По-третє, залежність НБУ від виконавчої гілки влади стала вже притчею во язицех. Тому особливо переживати за інфляційне таргетування, думається, не варто. Черговий весняний сплеск інфляції в березні–квітні в черговий раз пояснять подорожчали ранніми овочами та травневими заморозками. Крім того, рівень МЗП визначається урядом, виходячи з експертних вимірів, скільки насправді платять в реальному секторі економіки, точніше, в сірому його сегменті. При такому методі показник МЗП — це скоріше інструмент по вилученню з бізнесу додаткових податків (прибуткового і ЄСВ), ніж реальне підвищення трудових доходів.

Незважаючи на початковий ріст заробітної плати в лютому і березні цього року (до попереднього місяця) в межах 2,3 і 6,8% відповідно, в подальшому ми отримали досить рвану динаміку даного показника (див. інфографіку). Ці "американські гірки" продовжувалися аж до жовтня, коли індекс знову зменшився на 0,8%. Це свідчить про те, що економіка поки працює на нестійких обертах і будь-який різкий рух може призвести до того, що двигун затихне.

Дану тезу підтверджує і динаміка середньомісячної заробітної плати на одного штатного працівника: після підвищення з 6000 грн у січні до 7360 грн у липні зростання практично призупинився (див. інфографіку).

З чим пов'язане це уповільнення?

Фонд оплати штатних працівників у червні–жовтні цього року зріс до 56-58 млрд грн (у січні було 48 млрд грн). Схоже, що вище 60 млрд на місяць бізнес поки не готовий платити своїм співробітникам, це та максимальна планка, перевищити яку найближчим часом буде досить проблематично. У зв'язку з цим підвищення МЗП до 4100 грн знаходиться вже в "червоній зоні", і є реальний ризик прояву негативних економічних кореляцій (зростання рівня безробіття та інфляції). Адже в такому випадку роботодавець може прийняти рішення про наймання одного працівника на 4-5 тис. грн в місяць, ніж утримувати двох на 8200 грн.

У цій парадигмі ми, схоже, повинні вирішити досить складну "шахову задачу": як підвищити рівень добробуту населення, не підрізавши на корені почався економічний ріст. На даний момент для України головне — це боротьба з бідністю, адже, незважаючи на те, що реальна заробітна плата в 2017 р. порівняно з аналогічним показником минулого року збільшилася в середньому на 17-20%, нам ще дуже далеко до виходу на показники подушного доходу, зафіксованого в 2013-м. На показники бідності в Україні звернули увагу і експерти ООН. Саме боротьба з низьким рівнем доходів повинна бути ключовим акцентом економічної політики на найближчі п'ять років. Швидше за все, для досягнення цієї мети доведеться частково пожертвувати і показниками інфляції (які будуть позначатися двозначним числом — 10% і вище), та курсом гривні (яка буде девальвувати в межах інфляції), і навіть економічним зростанням, який не перевищить 2-3% в наступному році.

Другим важливим меседжем президента стала фраза про те, що ринок землі сільгосппризначення не буде запущений до тієї пори, поки в країні не запрацює прозорий і ефективний геокадастр і, відповідно, реєстр, що враховує права власності на землю. Тобто спершу повинні почати ефективно працювати ті державні інституції, які забезпечують надійний захист титулів прав власності інвесторів і є необхідною умовою для залучення в країну прямих іноземних інвестицій, а вже потім з'явитися і сам ринок землі як похідна від базових інституційних умов. На даний момент 5 млн га земель фактично випали з електронної системи обліку, а приблизно 12 млн га (30% земельних ресурсів) знаходяться в сегменті сірої оренди. Очевидно, що в результаті подібної безгосподарності, коли найродючіші в Європі грунти є одночасно і найдешевшими, держбюджет недоотримує мільярди гривень податку на землю та орендної плати, а економіка в цілому — мільярди доларів іноземних інвестицій. Тобто ключове завдання — забезпечити інституційну готовність для відкриття ринку землі, а значить, авантюрних планів продати мільйон-другий гектарів державної ріллі (як це було за колишньої влади) в умовах непрозорої системи обліку прав власності вже не буде і повноцінний ринок (при всій контраверсійності даної теми) зможе почати функціонувати лише з 2019 р.

Дуже не хотілося б, щоб цей старт був приурочений до необхідності розрахуватися за зовнішніми боргами України в 2019-2020 рр.