Невловима видобуток. Чому Україна приречена на газову залежність
Енергетична безпека України в першу чергу залежить від можливості самим забезпечити себе газом, але понад 10 млрд куб. м цього ресурсу доводиться імпортувати. На тлі переговорів про газовий транзит ця тема випала з порядку денного. "ДС" вирішила заповнити прогалину і зібрала інформацію з видобутку газу в останні роки - про плани та реальності.
Наші підкачали
Ще в 2016 р. уряд затвердив програму 20/20, згідно з якою "Укргазвидобування" (УГД), що входить до НАК "Нафтогаз України", повинна була збільшити показники з 14,5 млрд куб. м у 2015 р. до 20,1 млрд куб. м в 2020 р. За фактом УГД "зависла" майже на тих же цифрах - за підсумком минулого року 15,5 млрд куб. м (і це при збільшених техпотерях). Примітно, що в листопаді 2018 р. газове напрям "Нафтогазу" очолив колишній газовий трейдер Андрій Фаворов. А в березні цього року "зачистили" і керівництво УГД на чолі з Олегом Прохоренко. Тільки після кадрових перестановок в НАК вирішили визнати очевидне: програму 20/20 провалили. Фаворов в червні акуратно відмежувався від розрахунків попередників, заявивши, що не можна швидко збільшувати видобуток з-за виснаженості діючих родовищ. Більш того, на його думку, саме європейські ціни на природний газ знизилися, то і нашим годувальникам варто скорегувати свої плани. Не важливо, що котирування можуть злетіти за кілька місяців, а на розвідку та буріння нових газових свердловин потрібні роки... Затвердженого в червні виробничому планом з пропозицією "зосередитися на підтримці базової видобутку" УГД, по суті, поставила хрест на нарощуванні обсягів.
Але повернемося на хвилину до старої програми і попередникам. У будь-якому випадку - чи вона нереалістичною або саботированной - відповідальність за невиконання багаторічного плану повинно було понести й керівництво НАК "Нафтогаз України" на чолі з Андрієм Коболевым. Однак йому в інформаційному полі вдалося відмежуватися від цієї історії і сховатися за іншими важливими справами - судами з "Газпромом" і питаннями газового транзиту.
Втім, частина газу витягують з надр інші компанії: 1,1 млрд куб. м - "Укрнафта", майже все інше - 4,4 млрд куб. м - приватники. Такі дані за минулий рік. Примітно, що з 2014 р. обсяги "Укрнафти" впали на 0,6 млрд куб. м, а приватні компанії збільшили видобуток на 1,1 млрд куб. м. Тим не менше за цей період вся українська видобуток зріс лише на 0,5 млрд куб. м, чого явно недостатньо навіть для мрій про енергонезалежності: наша країна досі потребує 32 млрд куб. м газу в рік. І це при тому, що Україна, згідно зі звітом BP Statistical Review of World Energy, займає друге місце після Норвегії за підтвердженими запасами газу в Європі (без урахування РФ) - 1,1 трлн куб. м. У виправдання українських видобувачів можна сказати, що у нас блакитний ресурс залягає в основному глибоко (понад 3 км - 60% запасів газу).
*Кримські активи компанії анексовані Росією в 2014 р.
Джерело: НАК "Нафтогаз України"
Без стимулів
Хоча в 2014-2016 рр приватники нарощували обсяг видобутку, але робили це більш повільно, ніж раніше. У 2013 р. приріст був 15%, а в 2016 - тільки 7,6% За даними Асоціації газодобувних компаній України (АГКУ), в 2014-2016 роках приватні інвестиції у галузь знизилися із-за падіння цін на газ і нафту і посилення фіскального тиску, що і спричинило скорочення приросту продуктивності. Потім, в 2017 р., приватна газовидобуток навіть почала падати і лише 2018 р. помірно пішла вгору - на 0,3 млрд куб. м. Це відбулося на тлі введення так називають стимулюючих ставок рентної плати на видобуток природного газу з нових свердловин (до 5 км - 12%, понад 5 км - 6%). Однак тепер законопроектом №1210 пропонується скасувати стимулюючу ренту. У АГКУ вже закликали владу відмовитися від цієї ідеї: "Прийняття змін, запропонованих законопроектом №1210, особливо в сьогоднішніх умовах, коли ціни на газ впали майже вдвічі порівняно з минулорічними, створює серйозні загрози для реалізації більшості нових проектів".
Закордон не допоможе
Ситуація ускладнюється тим, що в Україну не поспішають великі іноземні компанії, які теоретично могли б розробляти у нас вуглеводневі ділянки як на суші, так і на шельфі Чорного моря. Найвідоміший з них - "Дельфін", який займає 9,8 тис. кв. км акваторії недалеко від Одеської області. Останнім часом на слуху, тому що в цьому році Україна кілька місяців вибирала компанію, яка буде її розробляти. Треба сказати, що світові гранди на конкурс, оголошений Кабміном навесні, не ломилися, але без скандалу не обійшлося. Перемогла американська компанія Trident Black Sea, серед власників якої екс-депутат Держдуми Росії Ілля Пономарьов. Проте головний її конкурент - Caspian Drilling Company ("дочка" азербайджанської нафтової держкомпанії SOCAR) - в останній момент відмовився від участі у конкурсі нібито через порушення процедури оголошення переможців, через що будь-який учасник може оскаржити результати. А до цього на SOCAR обрушилася дискредитує інформаційна кампанія - висувалася версія, що через неї заволодіти українським шельфом збираються росіяни. Перемогою Trident Black Sea були невдоволені й інші учасники конкурсу, включаючи українську "Укрнафтобуріння". Зрештою, новий уряд скасував постанову про конкурс на "Дельфін", а разом з ним і результати. У свою чергу, Пономарьов, як співзасновник і CEO компанії Trident, пообіцяв судитися. Сказати, хто правий, а хто винен в цій історії, важко, проте ясно одне: справа ризикує зависнути в судах на роки, а український шельф ще довго не побачить бурових установок. Таким чином, наростити видобуток на морських покладах не виходить.
Нова залежність
Втім, ще уряд Володимира Гройсмана хотіло переглянути результати конкурсу на "Дельфін": колишній прем'єр визнав, що очікував приходу в Україну компаній рівня Shell і Exxon. Але не доля. Чому ж найбільші видобувачі до нас не поспішають? Можливо, справа не тільки в поганому інвестклімат або важкодоступних покладах, а в тому, що американці не хочуть інвестувати в Україну, оскільки зайняті розширенням свого експорту скрапленого природного газу (СПГ), у тому числі і в Європейський Союз. Їм не потрібні конкуруючі поставки зі Сходу, причому не тільки з Росії. Більше того, США розглядають Україну як ринок збуту для свого СПГ. У цей контекст добре лягає підписання наприкінці серпня меморандуму між США, Польщею та Україною про постачання американського скрапленого газу в нашу країну з терміналу в Свіноуйсьце. Поки що є технічна можливість для прокачування 1,5 млрд куб. м в рік, проте вже до 2021 р. поляки за планом збільшать потужність порту і запустять газопровід Baltic Pipe, що в перспективі (якщо побудувати гілку на території України) дасть можливість прокачувати до нас 6 млрд куб. м ресурсу. В результаті ми знову говоримо про імпорт замість енергонезалежності, заснованої на власній видобутку. Тільки в майбутньому на заміну реэкспортируемому російському газу може прийти американський. Чи розуміють це в "Нафтогазі" і будуть щось робити? Напевно, розуміють. Ймовірно, не будуть. Досить сказати, що поставляти американський СПГ в Україну, згідно з контрактом з польської PGNiG, стане група "ЕРУ", з якої в минулому році прийшов в "Нафтогаз" Фаворов...
