• USD 28.8
  • EUR 32.5
  • GBP 38.9
Спецпроєкти

Юрченко замість Курченка. Як в ОРДЛО зароблятимуть на указі Путіна

Найближчим часом на території ОРДЛО можливий запуск нової економічної моделі розвитку. Спробуємо визначити її базові контури

Євген Юрченко
Євген Юрченко / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Сепаратизм за етапами

Економіка окупованих територій сходу України (ОРДЛО) базується на двох технологічних ланцюжках: коксівне вугілля – кокс – метал або енергетичне вугілля – електроенергія – метал. Як бачимо, на початку кожного ланцюжка стоїть та чи інша марка вугілля, а наприкінці – завжди метал. Про це докладно писали раніше. Тепер звернемо увагу, що останніми роками регіональна економіка цих територій пройшла кілька етапів розвитку.

Етап перший: 2014–2016 рр. Підприємства регіону все ще інтегровані в економіку України: сплачують податки та збори до державного бюджету, реєструються як резиденти, отримують сертифікати походження на свою продукцію та виплачують зарплатню у гривні. Для РФ – це найзручніший формат контролю над структурами ОРДЛО. Росія мінімізує витрати на утримання квазідержавних, невизнаних утворень, при цьому залишається повний політичний контроль та опція уповільненого військового конфлікту з можливістю загострення. Війна/політика та бізнес у цей період йдуть за двома паралельними, непересічними прямими. З іншого боку, цей економічний формат дозволяв мінімізувати масштаби гуманітарної катастрофи для мільйонів громадян, які проживають на цих територіях, і зберігати зв'язок із "материковою Україною", особливо з огляду на те, що валюта, в якій виплачується зарплата, найчастіше формує і регіональне сприйняття державності.

Етап другий: 2016–2020 рр. Формат тимчасових адміністрацій, запроваджених невизнаними органами місцевої влади на підприємствах регіону. У рамках даної моделі застосовувалися в основному давальницькі схеми, які повністю позбавляли місцеві підприємства оборотних коштів: їм поставлялися енергетичні ресурси та необхідні сировинні компоненти, а також виплачувалася зарплата персоналу (часто з великими затримками та боргами), а натомість вилучалася готова продукція. Яка за сірими схемами переміщалася на російські підприємства для перемаркування та видачі сертифікатів походження, як на російські товари: вугілля з ОРДЛО — Новочеркаськ Ростовської області, метал — на підприємства переважно Московської області. Таким чином донецьке вугілля ставало ростовським, а донецький метал – підмосковським. Надалі "ростівське вугілля" розходилося по всьому світу, з'являючись то в Польщі, то в Україні.

Перевалку вугілля ОРДЛО добре видно з зростання вантажообігу в Азовських портах Росії, де показники переміщених товарів зростали на 20–30% на рік навіть за умов пандемії, переважно з допомогою насипних вантажів.

Що стосується металу, то продукція донецьких і луганських комбінатів, які ще продовжували працювати, використовувалася на російських підприємствах для складніших переділів, тобто як сировинні напівфабрикати.

Все це було економічно токсичним: для реалізації сірих схем доводилося використовувати ланцюг посередників, які з урахуванням операційного ризику брали суттєві комісійні – втрата ціни товару для місцевих підприємств перевищувала 50%. Наприклад, місцеві шахти отримували 30–40% від ціни вугілля, що реалізується, цих грошей вже не вистачало навіть для виплати зарплат. Ще більш плачевна ситуація спостерігалася на металургійних заводах, які змушені були віддавати більшу частину продукції як оплату за природний газ та електроенергію. Крім того, тимчасові адміністрації, які пов'язували з олігархом Сергієм Курченком і компанією "Зовнішторгсервіс", що нібито перебуває під його операційним контролем, не були зацікавлені в розвитку підприємств, видавлюючи з них останні соки.

Реклама на dsnews.ua

Етап третій: з 2021 р. Формат передачі регіональних активів у довгострокову оренду. Ця економічна модель є більш ефективною порівняно з попередньою. Вона передбачає, що місцеві активи будуть здані у довгострокову оренду системному російському бізнесу. Передбачається формування дзеркальних корпоративних структур, коли російським компаніям, що видобувають вугілля, віддаються у найми місцеві вугільні активи (чи об'єднуються зі своїми товарними потоками), а структурам російського ГМК – передаються регіональні металургійні потужності. Довгострокова оренда дозволяє сформувати мінімальні юридичні підстави використання місцевих економічних активів, у яких є законні господарі, які зараз не мають доступу. Тобто йдеться не про володіння, а про тимчасове використання. При цьому всі покращення, здійснені орендарем, у майбутніх суперечках можуть виступати як елемент захисту його інтересів: 2021-го орендар по суті прийняв у користування "кинуті активи". Конструкція дуже спірна, але вона хоча зберігає видимість юридичної концепції, на відміну від тимчасових адміністрацій.

Зрозуміло, що для російських бізнесових структур немає жодного економічного сенсу вкладатися в ОРДЛО: місцеве вугілля та метал конкурує з російськими аналогами як на зовнішньому ринку, так і на внутрішньому. Навіщо у такому разі підтримувати прямих конкурентів? Але тут є таке поняття, як політична рознарядка. Тобто орендарі визначаються за принципом корпоративної спеціалізації (вугілля, метал), які витрати на участь у донецькому проекті компенсуються з допомогою внутрішньоросійських преференцій і дотацій.

Чим відрізнятиметься орендар від "тимчасового адміністратора"? Він отримає місцеві активи у довгострокове використання і, отже, з'явиться можливість мінімізувати мінуси та максимізувати плюси. Давальницькі схеми не застосовуватимуться – передбачається продаж продукції та поповнення оборотних коштів. Природно, реалізація такої моделі має передбачати і легальний товарообіг із видачею реальних, а не липових сертифікатів походження товарів та можливість їх легальної оплати на рахунок підприємства.

Таким чином, квазіфінансова система ОРДЛО, що передбачає рух грошових потоків у рублях між так званими "центральними банками" невизнаних республік, розрахунково-кліринговими банками Південної Осетії та московськими банками, повинна бути розширена не тільки на фінансування бюджетних організацій та пенсіонерів, а й на виручку, отриману місцевими підприємствами від умовно легального експорту до РФ.

Для цього необхідне вирішення двох завдань: визнання сертифікатів походження товарів ОРДЛО на ринку РФ та запуск квазілегального приватного банку з можливістю транзакції з російськими банками. (Очевидно, що російські ФПГ, побоюючись санкцій, не працюватимуть у режимі сірих сертифікатів походження товарів навіть за федеральні преференції.)

Перший крок у вказаному напрямку вже зроблено.

Чи буде "великий поштовх"?

15 листопада 2021 р. президент РФ Володимир Путін підписав Указ "Про надання гуманітарної підтримки населенню окремих районів Донецької та Луганської областей України", згідно з яким уряду доручено забезпечити "…визнання в Російській Федерації дійсними сертифікатів про походження товарів, що видаються органами (організаціями), фактично діючими на територіях зазначених районів; допуск на рівних умовах з товарами російського походження товарів, що походять із зазначених районів, з метою здійснення закупівель товарів для забезпечення державних та муніципальних потреб та закупівель товарів окремими видами юридичних осіб; незастосування кількісних обмежень експорту та імпорту щодо товарів, переміщення яких здійснюється через державний кордон Російської Федерації біля зазначених районів чи з таких територій (крім окремих видів товарів)".

Останній абзац знімає систему квот та кількісних обмежень.

У розвиток теми самопроголошені та невизнані органи влади ОРДЛО ухвалили декларацію про соціально-економічний розвиток на 2022–2024 рр., яка передбачає:

  • збільшення середньої зарплати в економіці в 2,3 рази – до 35 тис. крб. та середньої пенсії в 1,3 рази — до 13,8 тис. руб.; середньої зарплати бюджетників – до 29 тис. руб.;
  • збільшення регіонального валового продукту на душу населення на 75% (три роки);
  • створення 70 000 нових робочих місць.

На перший погляд малореалістично. Але на короткому інтервалі, коли відбуватиметься завантаження порожніх потужностей, у принципі можна показати зростання на рівні 20-30%

Мультиплікація зростання валового продукту може здійснюватися з урахуванням стартових інвестицій.

Модель запуску регіональної економіки в цьому форматі включає визначення наступних базових факторів (як вони визначені, наприклад, з Придністров'ям):

  1. Базовий кластер.
  2. Базове мономістечко.
  3. Факторна конкурентоспроможність.
  4. Базовий експортний товар.
  5. Бюджетотворча компанія.

У контексті ОРДО дана матриця виглядає так:

  1. Донецько-макіївська агломерація.
  2. Донецьк.
  3. Профіцит електроенергії, видобуток вугілля (енергетичних і коксівних), профіцит промислових потужностей.
  4. Метал (зростання до 5 млн т на рік) та вугілля (10 млн т на рік).
  5. Південний гірничо-металургійний комплекс (ЮГМК).

А для ОРЛО так:

  1. Південно-луганська агломерація: Кришталевий, Антрацит, Ровеньки, Должанськ. А також алчевський промисловий острів.
  2. Луганськ.
  3. Родовища вугілля.
  4. Вугілля (10 млн т на рік)
  5. Східвугілля.

Дану матрицю можна порівняти з вже існуючою та успішно працюючою в невизнаній "ПМР":

  1. Тираспольсько-дубосарська.
  2. Тираспіль.
  3. Профіцит енергоресурсів, металургійні активи.
  4. Метал та електроенергія.
  5. Холдинг "Шериф".

Якщо ми порівнюємо вказані вище матриці, то постає питання, хто ж стане донецьким Віктором Гушаном (придністровський олігарх зі статком у $2 млрд, який контролює 60% економіки "ПМР" і 50% доходів невизнаної республіки, а також впливає на політику Молдови)?

Новий "господар"

І вибір, схоже, зроблено. "Шерифізацію" ОРДЛО, коли більшість всіх видів регіонального бізнесу, що генерує дохід, буде зосереджена в руках однієї "надкомпанії", буде здійснювати російський бізнесмен Євген Юрченко. І це явно не Курченко з погляду менеджерських здібностей.

Юрченко – виходець із російського системного бізнесу. У 2009–2010 рр. — Гендиректор корпорації "Связьинвест". За його участю було розроблено концепцію консолідації "дочок" корпорації на базі "Ростелекому". У 2011–2018 рр. — Президент керуючої компанії "Фінансові активи". 2018 р. він побував навіть в.о. заступник губернатора Воронезької області. Також він творець та президент Фонду сприяння інвестиціям імені Попова.

Цікавий факт: у 2011 р. на аукціоні Sotheby's за $2,88 млн Юрченко викупив і повернув у Росію капсулу радянського космічного корабля "Схід 3КА-2" (на ній перед польотом Гагаріна в космос літали собака Зірочка і манекен Іван Іванович).

Юрченко обіцяє інвестиції в підприємства ПДМК на рівні 10 млрд рублів і зростання зарплат на 30% щоквартально з потроєнням до 2024 р.

Для запуску нової моделі регіональної економіки потрібні сертифікати походження товарів та можливість проводити умовно легальні платежі.

Як ми згадали, перший крок у цьому напрямі вже зроблено. Йдеться про указ Путіна і фактичне об'єднання економічного простору ОРДЛО і Росії.

Але ми можемо прогнозувати і другий крок – визнання приватних банків в ОРДЛО та рух фінансових потоків безпосередньо (без участі Південної Осетії). Саме тому згаданий Юрченко заявив про плани створити приватний банк "Донбас" (за аналогією з придністровським Агропромбанком).

Наскільки реальні ці плани – покаже найближчим часом. Для нас тут важлива низка моментів.

Перший — розуміння того, що реально відбувається на окупованих територіях. Причому розуміння без домішок пропаганди.

Друге – найближчим часом на тлі рекордних світових цін на метал та вугілля (навіть у РФ на будівельних проектах спостерігається дефіцит арматури) реанімація низки регіональних підприємств ОРДЛО цілком реальна. Відкриття російського ринку знизить посередницькі втрати та збільшить кількість споживачів, зокрема у секторі держзамовлення.

Цілком можливо, що в системі держзакупівель РФ буде введено навіть якийсь негласний ліміт на "донецьке".

У 2021 р. вже спостерігається майже подвоєння обсягів видобутку вугілля. Природно, про гармонізований розвиток цих територій не йдеться. Але зростання в рамках окремих кластерів можливе: наприклад, висока динаміка у Донецьку, Макіївці та Харцизьку в межах донецько-макіївської агломерації на тлі подальшої деградації у горлівсько-єнакієвській агломерації (занепад хімічної промисловості Горлівки).

Отже, чинник низького старту може сформувати темпи зростання лише на рівні 20-30% на рік регіонального валового продукту. Це дає нечувані змогу активізації пропаганди. Для України це виклик у контексті запуску адекватної моделі зростання на суміжних територіях. Як це робити ми вже писали. Єдина проблема, що наше Міністерство з питань тимчасово окупованих територій поки що про це не думає, запускаючи мильні бульбашки у вигляді концепцій створення вільних економічних зон у Донецькій та Луганській областях.

    Реклама на dsnews.ua