• USD 26.5
  • EUR 31.1
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Богдан — наш! Як Хмельницького зробили москвофілом

Богдан Хмельницький — чи не найбільша контроверсійна постать в українській історії. Його активно піднімають на прапори як патріотичні сили, які виступають за незалежність України, так і радикальні проросійські організації, що проповідують "русский мир"

Картина Михайла Хмелька "Навіки з Москвою, навіки з російським народом", 1951 р.
Картина Михайла Хмелька "Навіки з Москвою, навіки з російським народом", 1951 р.
Реклама на dsnews.ua

Досить згадати гучну крикливу партійку «Словʼянський союз», яка ставила стратегічною метою «відтворення національної, духовної, економічної та історичної єдності України, Білорусі та Росії». Її партійний прапор прикрашало зображення усім відомого кінного монумента Богдану Хмельницькому.

Активно використовують образ Хмельницького і в т. зв. Придністровській Молдавській Республіці. Зокрема, портрет гетьмана деякий час прикрашав купюру в 50 тис. придністровських рублів.

Отже, одні вважали Хмельницького — основоположником майже самостійної Козацької держави і батьком політичної української нації, інші — людиною, яка «воззʼєднує» своєю булавою «братські єдинокровні народи».

І ті й інші свято впевнені в своїй правоті.

У даній статті ми не будемо розглядати всю суперечливість Хмельницького як людини і політика — це скоріше рівень дисертації. А зупинимося на окремому цікавому аспекті — як гетьман був «приватизований» офіційною російською ідеологією.

Як створювався міф про "проросійського" Богдана

Фундамент імперського міфу, що про гетьмана, що про Переяславську раду, заклала видана в 1833 р. поема в шести піснях «Богдан Хмельницький». Твір анонімний, але більшість дослідників припускають, що він належить перу Михайла Максимовича.

Реклама на dsnews.ua

Два цікавих факти:

  1. Поема мала присвяту імператору Миколі I;
  2. Опус вийшов у друкарні Експедиції заготовлення державних паперів, де друкувалися асигнації, бланки документів, гербовий папір etc.

Через десятиліття, в 1843 р., поет Євген Гребінка видав не найкращу з точки зору художності, але ідеологічно вивірену драму у віршах «Богдан. Сцени з життя малоросійського гетьмана Зіновія Хмельницького». Малоросійська і козацька тематики перебували під самою пильною увагою. Тому розповідь про Визвольну війну довелося загорнути в вірнопідданську обгортку.

Показовим є епізод, де Богдан розповідає своєму духівнику в задумах:

Ще горить для нас зірка спасіння:

У народі нам єдинокровному,

У єдиновірній нам Москві

[…] Зʼєднаю розрізнених долею

Вже кілька століть рідних братів,

У ніг царя московського зложу

Мої гетьманські клейноди

І щастя пряме вкажу

Україні з родів у пологи!

Говорячи про перетворення гетьмана на прапор і символ російського імперіалізму, не можна не згадати голову комісії по влаштуванню памʼятника Богдану Хмельницькому в Києві Михайла Юзефовича — чи не головного ідеолога і теоретика великодержавної ідеології на території України, раніше причетного до розгрому Кирило-Мефодіївського братства і арешту його членів. Також Юзефович був одним з розробників горезвісного Емського указу, що істотно обмежував сферу застосування української мови.

Нагадаємо, в початковому проєкті кінь гетьмана мав скидати зі скелі польського шляхтича, єврея-орендаря і єзуїта. Крім того, під скелею великорос, червонорос, малорос і білорус повинні були дружно слухати кобзаря. Це нібито символізувало єдність російського народу. На щастя, грошей на багатофігурну композицію не вистачило. Про промосковську орієнтацію монумента раніше свідчили тільки написи на постаменті: «Волимъ подъ царя восточнаго, православного» і «Богдану Хмельницкому единая недѣлимая Россія». У 1919 р. старорежимні написи збили.

Природно, українофільські сили були не в захваті від «приватизації» Богдана Хмельницького офіційною імперською ідеологією і шовіністичними колами. Останні, нагадаємо, навіть називали себе богданівці на противагу автномістам мазепинцям.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві
Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві / Depositphotos

Богданівці проти мазепинців

Приблизно в 1910 р. богданівці обʼєдналися навколо свого рупора, вкрай шовіністичної і українофобської газети «Кiевлянінъ», яка, починаючи з 1908 р., стала інформаційним органом "Київського клубу російських націоналістів" (ККРН). Одним з ідеологів богданівщини і найзапеклішим ворогом мазепинців став лідер вищезгаданого клубу Анатолій Савенко. Власне, він і запустив в ідеологічний оборот визначення "мазепинці", що на початку ХХ ст. ніс таке ж значення, що сьогодні вкладається у визначення "бандерівці". З подачі Савенка 24 листопада 1911 р. ККРН прийняв резолюцію, згідно з якою мазепинство було головною загрозою цілісності Російської імперії.

Євген Чикаленко, український громадський діяч, а згодом один з ініціаторів скликання Центральної Ради, 2 січня 1912 р. залишив в своєму щоденнику такий запис:

«Чорносотені малороси, як Савенко, почали тепер називати себе богданівці в памʼять Богдана Хмельницького, приєднав Україну до Москви, протиставляючи себе мазепинцям, нібито бажаючим відірвати її від Росії. Але по суті вони не богданівці, бо Богдан приєднав Україну на автономних засадах і відстоював автономію України. Насправді Савенко і К° — Брюховецькі, які запродавали Україну за дворянство, за «чини» і всякі вигоди. Насправді ми — богданівці, оскільки ми від самого початку відродження української свідомості далі автономії не йшли …»

Якщо когось коробить акцент на автономії, а не незалежності, нагадаємо, що навіть в III Універсалі Центральної Ради (20 листопада 1917 р.) йшлося о найширшій автономії, але не про повну незалежність.

"Переяславська легенда"

Не можна сказати, що лідери українства покірно спостерігали за «приватизацією» гетьмана імперцями.

В першу чергу тут варто згадати основну статтю першого теоретика українського націоналізму Миколи Міхновського «Самостійна Україна» (1900), де автор поставив в один ряд Богдана і Мазепу, як людей, які намагалися обʼєднати Україну у власній державі. У цій же роботі Міхновський повністю спростовує тезу про «переяславське» входження України до складу Московського царства. Васалітет з царем — так. Але ніяк не поглинання і не обʼєднання. Сам же Хмельницький у цій праці показаний видатним політичним діячем, за спадок якого, що фактично вкрадене Росією, українцям потрібно поборотися.

Цікаву полеміку з самопроголошеними богданівцями вів Михайло Грушевський. Тут виділимо його статтю "Мазепинство" і "Богданівство", що вперше вийшла в журналі «Літературно-науковий вісник» у 1912 р. Грушевський проводить думку, що Хмельницький був провідником тези федералізму і найширшої автономії, а не поглинання. Грушевський акцентував, що, зіткнувшись з реальними проявами жорсткого московського централізму, Богдан тут же почав думати, як відіграти все назад, ««а в кружку близших своїх повірників не таїв ся ще з гострійшими висловами, i рiшучо говорив перед старшиною, що з Москвою треба розірвати і шукати собі иньшої протекції й помочи».

На противагу імперському міфу про Богдана-обʼєднувача в українському середовищі створювався свій власний. Тут варто окремо згадати історика, філософа і публіциста, ідеолога українського консерватизму («Гетьманського руху») Вʼячеслава Липинського і його монографії «З історії України» (1912 р.) та «Україна на переломі» (1920 р.).

Липинський поділяв подію в Переяславі і «Переяславську легенду». На його думку, в Переяславі Хмельницький уклав всього лише один з численних тимчасових союзів, який Москві, в силу ряду причин, вдалося перетворити в постійні звʼязки. У той же час «Переяславська легенда» була створена пізніше правлячими колами і аристократією Гетьманщини: вона «ідеологічно і юридично рятувала українську аристократію від положення стану завойованого, підбитого, рабського в державі чужій». Мовляв, ми не завойовані, а добровільно приєдналися.

Тут Липинський потрапив у точку. Імперський проросійський міф про Богдана, який нібито з дитинства мріяв привести малоросів під руку православного царя, творився етнічними українцями-інтелектуалами — Максимовичем, Гребінкою, Юзефовичем, Савенком …

Липинський же Хмельницького показує як видатного вождя і державника, будівельника державних інституцій, що перетворив Україну з обʼєкта на впливовий субʼєкт європейської політики. І не його вина, що спадкоємці все це знищили.

На думку В'ячеслава Липинського, «Переяславська легенда» «ідеологічно і юридично рятувала українську аристократію від положення стану завойованого, підбитого, рабського в державі чужій»
На думку В'ячеслава Липинського, «Переяславська легенда» «ідеологічно і юридично рятувала українську аристократію від положення стану завойованого, підбитого, рабського в державі чужій»

Особливості "дружби народів"

В ідеології раннього СРСР Хмельницькому відводилася роль головного антигероя української історії. Нагадаємо, що до початку 1930-х більшовики сповідували інтернаціоналізм вкрай радикального спрямування. Головним його ворогом проголошувався російський шовінізм. Переяславська ж рада в цьому ключі розглядалася як торжество цього самого шовінізму і поглинання демократичної і майже соціалістичної України (де прогнали панів) реакційною Московією. Як при цьому уцілів памʼятник Богдану в Києві — складно сказати. Ймовірно, що його зберегли виключно в піку «панській Польщі».

Ситуація кардинально змінилася, коли політику інтернаціоналізму змінила «дружба народів». Якщо радикальний інтернаціоналізм не передбачав існування «старшого брата», то «дружба народів» — ще й як. І «старшим братом» тут був виключно російський народ. Тоді ж Богдана Хмельницького знову підняли на прапори.

Олександр Корнійчук, який тонко відчував коливання лінії партії, талановитий і абсолютно конʼюнктурний драматург тут же видав на-гора драму «Богдан Хмельницький» (1938 р.), за яку його незабаром удостоїли Сталінської премії. У 1941 р. вийшов епічний фільм «Богдан Хмельницький» (поставлений за драмою Корнійчука). Цікаво, що фінальна його частина знімалася в Підгорецькому замку, на території щойно приєднаної до СРСР Західної України.

Під час війни, що почалася незабаром, у СРСР навіть зʼявився орден Богдана Хмельницького, а згідно з «Тезами ЦК КПРС про 300-річчя воззʼєднання України з Росією» (1954 р.) культ Богдана Хмельницького на території УРСР взагалі став обовʼязковим.

На жаль, відношення щодо Богдана Хмельницького, щодо Переяславської ради в сучасному українському суспільстві консенсус досі не склався. Що дозволяє спекулювати на цій темі. Наприклад, в ОРДЛО і анексованому Криму окупаційна влада офіційно відзначають кожну річницю Переяславської ради з покладанням чиновниками квітів до памʼятників Богдану Хмельницькому.

    Реклама на dsnews.ua