"Грім" і "Коршун". Які перспективи відкриваються перед українськими ракетами
На тлі перипетій української внутрішньої політики майже непоміченим пройшло повідомлення з Вашингтона про те, що американці остаточно виходять з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Між тим це рішення може мати серйозний вплив на зміцнення обороноздатності нашої країни.
Основний договір був підписаний ще в радянський час - у 1989-му, після розпаду СРСР в 1992-му його переуклали. У числі підписантів були Україна, РФ і Білорусь як країни-правонаступники. За цим документом сторони повинні утримуватися від розгортання серійного виробництва зразків ракетної зброї з радіусом дії від 500 до 5000 км. ж Розірвання договору фактично звільняє Україну від обмежень по реалізації своєї ракетної програми.
Для України при певних обставинах це може виявитися вирішальним чинником. Мова йде про реалізацію вкрай амбітних проектів.
Так, що КБ "Південне" з Дніпра вже зараз активно працює над проектом балістичної ракети (формально з дальністю польоту 280 км) для Саудівської Аравії. Це широко відомий проект "Грім" - його пускову установку навіть демонстрували під час параду на День незалежності в 2018-му в Києві.
І хоча для української армії така програма ще не запущена, іноземні спостерігачі та фахівці з ракетних технологій стверджують, що саудівський "Грім" з надмалою, як для ракети такого класу, дальністю польоту за дуже короткий час можна переробити в стратегічну ракету для вітчизняних збройних сил з дальністю ураження цілей більше 500 км.
Крім того, на різній стадії реалізації знаходяться ще як мінімум два ракетних проекту - протикорабельна ракета "Нептун" від київського КБ "Промінь" і крилата ракета "Коршун". Цікаво, що у останньої дальність ураження офіційно теж всього 280 км. Але її вигляд і розміри наводять на думку про те, що цю ракету можна віднести до однієї категорії з американським "Томагавком" або російською "Калібром", чия дальність польоту становить близько 2500 км. В разі реалізації проекту Україна зможе отримати "довгу руку", здатну завдати удару по стратегічному тилу ворога.
Для нас реалізація цих проектів нині дуже важлива. Після анексії Криму Росією Україна потрапила в складну ситуацію: була зруйнована вся система її безпеки, яка з 1996-го базувалася на так званому Будапештському меморандумі, підписаному провідними ядерними державами світу. Цей документ формально гарантував безпеку країни і її меж. Але навесні 2014-го виявилося, що міжнародні гарантії не діють - немає реальних механізмів їх реалізації, Україна фактично вступила у військовий конфлікт з ядерною державою, населення якого становить 140 млн осіб.
Втягнутися в повномасштабну війну у нашої держави можливостей не було, так що почалися пошуки альтернативного варіанту. Цілком реальним виходом із ситуації могло б стати вступ до НАТО і прикриття загальною "парасолькою безпеки" (як зробили, наприклад, невеликі балтійські країни). Але такі перспективи поки що більш ніж примарні.
Тому українське військово-політичне керівництво почало схилятися до створення неядерних сил стримування, які теоретично можуть охолодити войовничий запал противника. Нові можливості для реалізації цієї концепції надав вихід США з Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності.
Однак рано чи пізно Вашингтон і Європа можуть домовитися з Москвою про новий подібному договорі, і тут вже питання, як американці поставляться до наших ракетним амбіціям.
З одного боку, перспектива реальної реалізації Україною ракетної програми може стати певним стимулом для Росії як можна швидше сісти за стіл переговорів з США для підписання нового договору. Причому в інтересах росіян зробити це перш, ніж Україна зможе стати рівноцінною його стороною. Адже в Кремлі чітко розуміють, що Київ може виявитися куди менш здатним домовлятися, ніж той же Вашингтон, враховуючи пряму військову агресію в Криму і на Донбасі.
З іншого боку такий сценарій розвитку української оборонної стратегії, швидше за все, викличе опір з боку "важковаговиків" НАТО - наприклад, Німеччині, яка часто виступає "лобістом" російської зовнішньої політики в Європі. Можна сподіватися на підтримку з боку Польщі та країн Балтії, реально відчувають загрозу з-за зростання імперських амбіцій Кремля. У цих непростих умовах США можуть стати свого роду арбітром, зігравши на європейських протиріччях і прийнявши бік України.
Ця вельми хитка конструкція нині тримається на засадах зовнішньої політики, яку проводила адміністрація Порошенко. Як саме поведуть себе нові влади - поки незрозуміло. Проте вже перші заяви у бік США можуть говорити про негативному сценарії загального розвитку ситуації. Чого вартий, наприклад, заяву секретаря РНБО Олександра Данилюка, який днями заявив про розробку нового порядку денного у співпраці між Україною і США у сфері безпеки, яка буде істотно відрізнятися від підходу команди п'ятого президента Петра Порошенка. Мова йде про появу якоїсь суб'єктності по відношенню до американського союзника. Як це буде реалізовуватися в умовах повної прив'язки економіки країни до долара і врахування того фактору, що 92% військової допомоги, яку наша країна отримує з-за кордону, родом саме з США, поки рішуче незрозуміло. Але це заяву явно не сприятиме зміцненню відносин з нашим основним союзником.
