"Відстійник для потрібних людей". Куди може завести реформа системи територіальної оборони України

Спроби вдосконалення системи тероборони абсолютно правильні — навряд чи колись наша країна зможе утримувати армію, за чисельністю порівнянну з армією Росії

Фото: УНІАН

На тлі агресії Російської Федерації триває багаторічна епопея з реформою системи територіальної оборони України. 20 травня на черговому засіданні комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки був презентований проєкт закону про територіальну оборону України.

Це, по суті, друга спроба ввести в правове поле ту ситуацію, яка склалася після зламу радянської системи територіальної оборони, що діяла в Україні до весни 2014 р. (Першою спробою був проєкт, поданий колективом авторів на чолі з тодішнім спікером парламенту Андрієм Парубієм в червні 2015 р., який довго пролежав у комітеті без руху і знятий з розгляду у лютому 2017-го.) Нагадаємо, що за старою системою на випадок війни у кожній області розгортався батальйон територіальної оборони. Причому це було завданням рівня обласних військових комісаріатів. Однак, як і багато іншого у сфері оборони, ця система фактично не функціонувала.

Наприклад, найбільшою проблемою була відсутність єдиного реєстру військовозобов'язаних. Тому, коли в квітні-червні 2014 р. почалося реальне наповнення батальйонів особовим складом, виявилося, що мотивовані і підготовлені громадяни не отримували повістки навіть після того, як особисто зверталися до військкомату, а тих, хто всіляко ухилявся від призову, мобілізовували.

Великі проблеми були і з командними кадрами - за ідеєю, командувати такими формування повинні були кадрові офіцери, однак фактично все звелося до того, що ставили місцевих. А це були, як правило, військові пенсіонери - офіцери без піхотної освіти, що перебували вже якийсь час поза армійською структурою.

Все це разом узяте призводило до того, що фактично більшість батальйонів територіальної оборони на фронті виявлялися небоєздатними. Крім морального настрою, до такого результату призводило те, що командування через відсутність армійських підрозділів кидало тербати з легким стрілецьким озброєнням на шкільних автобусах на найгарячіші напрямки бойових дій. Наприклад, 5-й батальйон "Прикарпаття" самовільно залишив займані позиції в районі державного кордону в напрямку Кутейникове - Мокроєланчик і за менш ніж дві доби подолав близько тисячі кілометрів, повернувшись додому.

Але були й інші приклади. Так, легендою на Луганщині став 13-й батальйон "Чернігів", бійці якого відзначилися в боях, наприклад, при звільненні Станиці Луганської.

Після підписання "Мінська-1" всі ці батальйони в основній своїй масі були переформатовані в окремі мотопіхотні батальйони і стали основою для знову формованих мотопіхотних і моторизованих бригад з номерами 5х.

Однак про систему територіальної оборони не забули: було прийняте рішення про формування більш дрібних підрозділів, загонів територіальної оборони при кожному районному комісаріаті. Але з часом стало зрозуміло, що структура виявилася роздутою і недієздатною.

Тому з 2018 р. просувалася інша схема роботи - з формуванням оперативного резерву (ОР) трьох черг. ОР-1 - це насамперед громадяни, які мають досвід бойових дій (в основному з шести хвиль мобілізації 2014-2015 рр.). При кожному оперативному командуванні під них створюються мотопіхотні (а подекуди і танкові) бригади кадрованого складу (з номерами 6х).

Другий рівень (ОР-2) - це громадяни від 20 до 35 років, які пройшли строкову службу, але з різних причин не потрапили в свій час під мобілізацію. Під них формуються окремі батальйони територіальної оборони з номерами 16х.

Третій рівень (ОР-3) - це громадяни від 35 до 55 років, які пройшли строкову службу, або виявили бажання служити в резерві. Під них створюються бригади територіальної оборони з номерами 11х. По суті це мотопіхотна бригада з легким озброєнням: наймогутніша зброя бригади - міномети калібру 82 мм.

І ось тільки тепер це все вирішили відрегулювати законом. Тексту проєкту в базі законодавства Верховної Ради поки що немає, а судячи з тієї інформації, яка потрапила в публічне поле, документ вийшов досить спірним.

Можна вітати ідею створення єдиного органу, на який будуть замикатися всі питання територіальної оборони. Проте поки незрозуміло, чи буде це окрема структура у складі Міністерства оборони України або Генерального штабу і якою буде її склад. Цілком може виявитися, що цей орган стане ще одним "відстійником для потрібних людей" - як це було, наприклад, з системою генеральних інспекторів у Генеральному штабі до його реформування.

Вкрай незрозумілим моментом є можливість проходження строкової служби у складі формувань територіальної оборони. Що під цим мається на увазі при фактичній відсутності пунктів постійної дислокації таких формувань - проходження служби при якихось кадрових частинах або в тому ж обласному військкоматі? І яка буде ефективність такої служби, якщо в області захочуть проходити службу таким способом всього пару десятків призовників або, навпаки, кілька тисяч?

Але в цілому можна говорити про те, що спроби вдосконалення системи територіальної оборони абсолютно правильні - навряд чи колись наша країна зможе утримувати армію, за чисельністю порівнянну з армією Росії. Саме тому наше спокійне майбутнє - за підготовленим резервом та створенням реально працюючої системи територіальної оборони.