"Турбослив" Донбасу. Чи означає відведення військ від Станиці Луганської початок капітуляції

Новини з лінії зіткнення на Донбасі, на жаль, підтверджують найсумніші для країни сценарії розвитку ситуації, про які багато хто, в тому числі і я, говорили ще на етапі виборів президента.

Отже, 26 червня 2019-го сталося те, чого домагалися росіяни з 2016-го - наші збройні сили практично на кілометр були відведені вглиб у ключовій позиції на луганському напрямку - Станиці Луганської. Причому зроблено це було в образливій манері - за сигналом з боку окупованих територій, без будь-яких гарантій, що будуть відведені і окупаційні сили.

Історія з так званими "зон безпеки" почалася три роки тому - тоді цю ідею в мляві переговори в Мінську підкинули європейці "нормандської четвірки", підтримав її і тодішній наш парламентер Леонід Кучма. За твердженням європейців режим демілітаризованої зони передбачає відведення військ і ліквідацію фортифікаційних споруд, і нібито є першим кроком для встановлення миру на Донбасі.

Натиск був такий, що Порошенко і Муженко були змушені погодитися з цією божевільною ідеєю, прекрасно розуміючи, що Росія зі свого боку на це не піде. Відвід сил і засобів обставили поруч практично нездійсненних умов - наприклад, відсутність обстрілу протягом 10 днів.

В якості експерименту були обрані три зони - Золоте, Петровське та Станиця Луганська. Вибір був дуже цікавим: Петровське вкрай чутливе для оборони бойовиків на півдні Донецької області, а Станиця Луганська - стратегічна точка всієї нашої оборони на луганському напрямку.

Станиця Луганська - плацдарм на іншому березі Сіверського Дінця з єдиними збереженим на всьому протязі лінії зіткнення в Луганській області мостом, хоча і пішохідним. Тому окупаційна влада наполягали на відвід українських військ і ремонті моста, щоб він міг витримати хоча б БТР або навіть танк.

І все це подавалося під соусом "гуманітарних проблем місцевого населення" - нібито бабусі і дідусі зможуть комфортно їздити за якісними продуктами та пенсією на вільну територію Донбасу. Насправді, очевидно, що в разі загострення - а як вбачається з досвіду попередніх перемир'я, воно неминуче - ця територія може стати основою для можливого локального наступу противника.

А всі заяви Генштабу про те, що Україна поверне на колишні позиції відведений важке озброєння і війська, не варті і виїденого яйця, адже Україні від цього легше вже не буде - територія буде втрачена. Як це було, наприклад, з "дебальцевським кишенею", втрату якого Україна за результатами Мінська-2 практично визнала.

Є ще один важливий момент. У демілітаризованій зоні виявляється селище Станиця Луганська, що несе із собою ряд небезпек. Так, відведення збройних формувань (у тому числі і поліції) у населеному пункті загрожує великими небезпеками - ті ж побутові злочини ніхто не відміняв.

При декларованій передачі території під контроль неозброєна місії ОБСЄ тут фактично буде створена нова місцева адміністрація, укомплектована відвертими сепаратистами. Вона не просто буде автономною, як наполягають європейці, - там явно створять якісь свої "міліцейські сили для підтримання елементарного порядку на вулицях селища. Зрозуміло, хто запишеться в ці незаконні по українському законодавству формування (навіть повірю, що на перших порах і неозброєні).

Станиця Луганська - це перший пробний камінь "турбослива" Донбасу і всіх наших жертв за всю війну. Нагадаємо, що при звільненні селища в серпні 2014-го загинуло відразу кілька мобілізованих з 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області. Були загиблі від ворожих обстрілів і надалі.

І тепер ці кілька квадратних кілометрів української землі, щедро политих кров'ю українських солдатів, ми віддаємо. Причому віддаємо без будь-яких гарантій - тільки тому, що це пообіцяв європейцям новообраний президент за те, щоб французькі і німецькі прем'єри просто взяли його і він зміг сфотографуватися на їх фоні. Ніби як "нову українську владу визнали в Європі".

Поки у влади був Порошенко такі проекти "примирення" не мали жодного шансу - тому, до речі, у свій час і прибрали Кучму з переговірників. Тепер європейці відчули слабкість влади і буквально змусили Зеленського виконати вимоги окупаційних властей частині Луганської області. До чого це може призвести - цілком очевидно. ЗМІ, близькі до окупаційній владі, вже почали міркувати про десятки таких демилитаризированных зон по всьому Донбасу. А далі - тільки розмови про оголошення "Української конфедерації".

І ще одне просте запитання. Чи потрібні нам ці демілітаризовані зони? Все залежить від цілей і завдань політичного керівництва країни. Якщо "команда Зе" шукає вирішення конфлікту ось такими дипломатичними методами, то у мене для них погані новини - створення таких зон фактично знецінює п'ять років війни і означає капітуляцію України на умовах Кремля.

Зрозуміло, що такі відверті потурання окупантам будуть представлені виборцям під маркою "навіть поганий мир все ж краще хорошої війни та відкриють низку постійних поступок.

Більшість європейських лідерів всі ці роки тільки й мріяли про відновлення економічних зв'язків з Росією і постійно відмахувалися від України з її війною і захопленням Криму. І скільки б росіяни не потішалися над поїздками Порошенко в Європу з російськими паспортами, шматком розстріляного автобуса з-під Волновахи або прапором захисників України, але саме такі перфоманси не давали європейським політикам реалізувати свої "хотілки". Як тільки це все закінчилося, ми побачили європейську ріал-політик у всій красі. І щось мені підказує, що це тільки початок....