Агорафобія чи зневага? Чому Зеленський вже більше року ігнорує медіа та парламент

Пресконференція за викликом

Електронна петиція із закликом провести відкриту пресконференцію Володимира Зеленського "із запрошенням представників незалежних та суспільно важливих медіа" набрала необхідні 25 тисяч підписів. Петицію було оприлюднено 27 серпня. Її авторкою є дніпрянка Анна Репіна, яка, за даними медіа, була однією з координаторок акцій протесту проти звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони.

"Завершення протестів не означає, що питання, які змусили людей вийти на вулиці, зникли. На жаль, суспільство досі не почуте, а влада так і не продемонструвала готовності до повноцінного відкритого діалогу. Одним із реалістичних способів почути громадян може стати відкрита пресконференція за участю незалежних та критично налаштованих журналістів. Саме вони можуть поставити гострі й незручні запитання щодо внутрішньої політики, рішень влади та вимог, які звучали під час протестів", — вважає Репіна.

Статус петиції вже офіційно змінився на "На розгляді". На надання відповіді у влади залишилося рівно 10 робочих днів. Офіс Президента зобов'язаний оприлюднити офіційну відповідь глави держави не пізніше 15 жовтня 2026 року.

Якщо Зеленський відповість позитивно і проведе пресконференцію саме в тому форматі, в якому зажадала Репіна, це буде чудовий приклад дієвості петицій до президента. Зеленський, як сподівається авторка петиції, продемонструє готовність "не лише чути суспільство, а й відповідати на його запитання". А суспільство нарешті почує відповіді, відчує, що його почули, і проникнеться ще сильнішою і глибшою любов’ю до влади. Це аргументи, чому Банкова може погодитися на такий захід.

Додатковий аргумент йому дали самі журналісти.

45 днів на 8 відповідей

Ще 1 вересня вісім журналістів з різних медіа записали відео із запитаннями до Зеленського, які вони хотіли б поставити під час пресконференції. Свої запитання поставили Михайло Ткач з "Української Правди", Інна Ведернікова з "Дзеркала тижня", Марія Землянська з Bihus.Info, Олексій Сорокін з Kyiv Independent, Катерина Некреча з "Еспресо", Ярослава Вольвач з Hromadske, Ірина Ромалійська з "Бутусов+" і Данило Мокрик з MokRec та Kyiv Independent.

Оприлюднивши свої запитання наперед, журналісти спеціально забезпечили Офісу президента ідеальну дорожню карту для підготовки. За таких умов пресконференція з ризикованого іспиту перетворюється на керований медійний майданчик, де Зеленський може продемонструвати "потужну та впевнену позицію".

Замість стресового експромту Зеленський отримав півтора місяця (45 днів) на детальне моделювання та репетицію кожної відповіді. Медійні технологи Офісу президента мають достатньо часу, щоб перетворити потенційні пастки на заздалегідь підготовлені "експромти", жарти, відмазки "я ж не знав", "я був зайнятий війною", "до мене у НАБУ питань немає". І написати сценарій потужного шоу, яке зробить питання смішними, журналістів — нікчемами, а Зеленського покаже на голову — ні, на дві або навіть три голови — вищим від них і їхніх дріб’язкових претензій.

Причому питання восьми журналістів охопили фактично все коло найгучнішої критики, яка лунала в бік президента в українському медіапросторі. Пресконференція — це спосіб якщо не поховати, то максимально знецінити ці серйозні теми.

Питання для домашніх заготовок

Зокрема, журналісти запитали про найбільш гучні корупційні справи останніх років. Наприклад, операцію НАБУ "Мідас" з викриття корупції у сфері енергетики.

Ірина Ромалійська поставила запитання про те, хто такий "Вова" з кооперативу "Династія", якому мав належати четвертий будинок.

Катерина Некреча також поцікавилася, чи знав Зеленський про будь-які корупційні дії фігурантів до моменту, коли були оприлюднені плівки у справі "Мідас". "Люди, з якими ви багато років працювали, яким ви довіряли, з якими колись там робили бізнес, — нагадала вона, — невже ви не знали про їхню таку тіньову діяльність незаконну?"

Данило Мокрик поставив запитання про можливі консультації Андрія Єрмака на посаді керівника Офісу президента з астрологинею "Веронікою Феншуй" щодо кадрових рішень і про те, чи було президентові відомо про такі практики. Він також нагадав про матеріали НАБУ, які свідчать про те, що щонайменше в червні цього року Тимур Міндіч контактував з Офісом президента, та запитав Зеленського про його ставлення до цього.

Ярослава Вольвач та Олексій Сорокін згадали про нові операції НАБУ "Форест Гамп" і "Феміда". Вони запитали, зокрема, про те, ким, на думку президента, є невстановлена посадова особа на останніх плівках, яку фігуранти справи переважно називають "Кирило" чи "Кирило Олексійович", а також хто дав вказівку заступниці керівника Офісу президента Ірині Мудрій збирати кошти на заставу ексміністру енергетики та юстиції Герману Галущенку.

Марія Землянська поцікавилася, коли президент візьме відповідальність за дії своєї команди, а Михайло Ткач запитав, коли глава держави скаже своєму оточенню припинити красти.

Катерина Некреча спитала, чому Зеленський рідко зустрічається з журналістами, особливо з представниками критично налаштованих медіа та журналістами-розслідувачами, а Олексій Сорокін поцікавився, чому президент не поспілкувався з українцями, які протягом місяця збиралися на площі поряд з його адміністрацією.

Крім того, Інна Ведернікова нагадала Зеленському про його попередню обіцянку балотуватися лише на один президентський термін і запитала, чи планує він її виконати, а Ірина Ромалійська додала: "Якщо війна триватиме ще 10 років, ви маєте намір залишатися президентом ці 10 років?"

"Так!" — спокійно і впевнено міг би відповісти Зеленський і на цій оптимістичній ноті закрити переможну пресконференцію.

Радикальна зміна

То що, журналісти дарма оприлюднили свої питання? Навпаки, вони зробили дуже важливу і корисну справу: показали, що проблема є значно ширшою і серйознішою, ніж банальне бажання Зеленського уникнути незручних і гострих питань.

Таке бажання виникає у багатьох політиків, коли їх зачіпають гучні скандали. Це природна реакція на інстинктивному рівні: перечекати, поки скандал не уляжеться або поки не вдасться підготувати переконливі відмазки.

Зараз ми бачимо, що протести давно вщухли, хвиля скандалів теж вже схлинула. Часу на підготовку шоу "Президент почув народ і на його прохання дотепно переграв недолугих журналістів" було більш ніж достатньо. Але шоу немає.

І немає його дуже довго: вже рік і сім місяців. Остання відкрита пресконференція Зеленського відбулася ще 23 лютого 2025 року.

Тобто пояснення "він хоче перечекати" не годиться. Ми бачимо радикальну зміну стилю спілкування Зеленського з неконтрольованим середовищем. І це стосується його стосунків не лише з медіа, а і з парламентом.

У Верховній Раді він востаннє був 17 липня 2025 року, коли офіційно представив кандидатуру Юлії Свириденко на посаду прем'єр-міністерки України. Представляти кандидатуру Сергія Корецького 16 липня 2026 року він не прийшов, передав цю функцію своїй представниці у парламенті "слузі народу" Галині Михайлюк.

Прямий обов’язок президента, записаний в Конституції, — звертатися із щорічними посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Зеленський востаннє виступав з таким посланням у Верховній Раді 19 листопада 2024 року. Відтоді пройшло майже два роки. У 2025 році Зеленський демонстративно знехтував своєю конституційною функцією — без вибачень і без пояснення причин.

Два альтернативні мотиви

Тобто маємо дещо більше, ніж просто свідому втечу від гострих питань на прес-конференціях. Це ще й агарофобія — боязнь потрапити в неконтрольоване середовище.

Наприклад, у Верховній Раді взагалі можна уникнути будь-яких незручних питань. Прийшов, виступив, порадів зливі оплесків, пішов. Але Зеленський не застрахований від обурливих вигуків окремих депутатів, від плакатів і середніх пальців. А раптом щось потрапить у телеефір?

Утім, з тим же успіхом можна приписати агарофобію не лише самому Зеленському, а й його політтехнологам. Офіс президента може керуватися щирим і цілком обґрунтованим бажанням уникнути публічних, фіксованих телекамерами ситуацій, які можуть вивести Зеленського із рівноваги і виявити його справжній психологічний стан.

Звісно, це не єдине можливе пояснення. Не менш правдоподібним виглядає альтернативний мотив: давно притаманна Зеленському зневага до парламенту та медіа як інституцій за сім років президентства зросла настільки, що кількість перейшла в якість.

І тепер будь-яка згадка про обов’язок викликає зворотний ефект. Якщо зобов’язаний представляти депутатам прем’єра, міністрів оборони і закордонних справ — в жодному разі, хай депутати знають своє місце. Зобов’язаний виступати перед ними з посланням — не прийду, це і буде посланням, на яке вони заслуговують. Петиція вимагає провести пресконференцію, а журналісти оприлюднили свої питання — і вони чекають, що президент буде виконувати їхні забаганки і виправдовуватися?

Справді цікаво, який варіант відповіді переможе на Банковій. Якщо в жовтні буде справжня пресконференція — це засвідчить, що Зеленський півтора роки боявся гострих питань, але нарешті зумів взяти себе в руки і знайшов у собі сміливість поспілкуватися з незручними журналістами. А як ні — у фінал вийдуть агарофобія та зневага.