Автокефальний землетрус. Коли почнеться бійня за Києво-Печерську Лавру
"Є дві лаври: Києво-Печерська і Почаївська. Кому вони будуть належати? Української церкви, тому що це українські святині і вони не можуть належати російської церкви. Якщо в Україні буде одна Помісна православна церква, а друга буде російською, то неприродно, щоб українські святині належали російської церкви. Неприродно і незаконно. Тому і Києво-Печерська лавра і Почаївська лавра в свій час будуть передані Українській церкві", - заявив в інтерв'ю "Українській правді" предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Він розповів ще багато цікавих речей, про яких ми також згадаємо, однак лаврський питання, що не дивно, викликав найбільший резонанс. Адже одні сприйняли слова патріарха як довгоочікуване відновлення історичної справедливості, а інші - як небезпека переділу церковного майна, чого не було з 90-х, пише depo.ua.
Звідси, власне, випливає дві моделі переходу церковних об'єктів від УПЦ МП до Української православної церкви: еволюційний, і радикальний. Враховуючи тривалу напругу у взаєминах між православними церквами в Україні, далеко не факт, що буде обраний перший. Філарет каже, що звернення до патріарха Варфоломія про надання УПЦ помісного статусу підписали близько десяти ієрархів Московського патріархату, але публічно про це заявили тільки двоє. Інші бояться покарання в разі провалу отримання Томосу. Всього ж, вважає предстоятель УПЦ КП, приблизно 2/3 священиків МП готові долучитися до процесу створення української церкви. Тобто в ідеалі перехід повинен відбутися безболісно. Однак тут варто врахувати кілька нюансів, які суттєво вплинуть на ситуацію.
Перший нюанс - ієрархи УПЦ МП будуть змінювати підпорядкування за умови гарантій перебування на своїх посадах і при своїх економічних вигодах. Простіше кажучи, щоб згодом не люструвати і не відібрали скромні свічкові заводики. Ні для кого не секрет, що церква - це бізнес, причому дуже прибутковий, враховуючи відсутність сплати податків, пільги по оплаті комуналки і т. д. Це дає можливість деяким церковних чинів ні в чому не потребуватимуть.
Коли ж мова йде про Лаврах, то для прикладу візьмемо настоятеля Києво-Печерської Лаври, любителя дорогих "Мерседесів" Павла (в миру Петра Дмитровича Лебедя). Журналісти ТСН розповідали про його маєтку в селі Вороньків під Києвом. Поряд з розкішною резиденцією батька Павла вони знайшли гігантську ферму з сотнями корів і свиней, а також повідомили про те, що підрядники, які працюють з Лаврою, повинні ділитися своїм прибутком з керівництвом святині. У Лебедя, як відомо, натягнуті відносини з каналом "1+1", однак цей факт не спростовує наявності маєтки, ферми та іншого бізнесу священиків. Так ось, коли мова піде про еволюційному переході Києво-Печерської Лаври до помісної церкви, одразу постане питання про долю нинішнього настоятеля. З одного боку, йому вигідно залишитися в Лаврі при справах, і якщо йому гарантують там хоча б посаду завгоспа, то риторика одного з керівників "російського світу" може зазнати суттєвих змін. Це ж стосується й іншої лаврської братії. Звідси питання: чи зможе Філарет або хтось інший, хто очолить помісну церкву, гарантувати їм "намолені" місця навіть незважаючи на репутаційні втрати для себе. Якщо так, тоді ця святиня має шанс перейти до української церкви мирно. Однак досвід церковних відносин у нашій країні свідчить: мирний шлях - утопія. Не меншою мірою це стосується і Почаївської Лаври, ченців якої в грубій формі можуть попросити на вихід навіть швидше, ніж печерських.
Другий нюанс стосується бізнесу, але околоцерковного. Паломництво, сувеніри, прохачі, псевдоюродивые, виготовлення і продаж церковного начиння - скрізь крутяться величезні гроші. Люди, які на цьому заробляють, хочуть заробляти і далі. Тобто вони не менше московських батюшок зацікавлені в нинішньому становищі. Мабуть, не варто пояснювати, що нова церковна влада буде укладати угоди з тими, з ким працює зараз, а не з обслугою Московської патріархії. І тут справа не в патріотизмі, а в спільному заробіток.
Це ж стосується і організацій, які займаються прибутковим паломницьким бізнесом. Вони добре розуміють, що з ринку їх посунуть або ж суттєво обмежать у маршрутах. Приміром, зараз паломницький відділ Києво-Печерської Лаври пропонує поїздки в Санкт-Петербург, в Оптину пустинь, на Валаам, Соловки і в інші місця, де "руський дух і Руссю пахне". Зі зміною підпорядкування лавочка закривається, а це фінансові збитки. Простіше кажучи, біляцерковний бізнес не чинитиме опору, якщо буде розуміти, що помісна церква - вигідна інвестиція. Тому учасники процесу створення УПЦ вже зараз повинні мати бізнес-план, в якому буде закладено інтерес тих, хто годується з церкви.
Третій нюанс - політичний. Філарет каже, що після утворення помісної церкви залишки Московського Патріархату під назвою Російська Православна Церква в Україні будуть користуватися тими ж правами, що і інші релігійні громади, але вже не матимуть такого впливу, як зараз. Відтік громад до помісної церкви прогнозовано буде значним, однак, по-перше, як довго він триватиме, а по-друге, наскільки суттєво зачепить східні і південні регіони, де домінує УПЦ МП. Також звертає на себе увагу, що Філарет не говорить про третю Лавру - Святогірську, яка знаходиться на Донеччині. Або ж її і не планують переводити під помісну церкву, щоб не створювати додаткове напруження в регіоні, або ж, можливо, лаврський статус Святогірського чоловічого монастиря з часом скасують. Нагадаємо, такий статус йому було присвоєно в березні 2004 р. Крім цієї святині, під московськими попами залишиться дуже багато об'єктів. Тому процес українізації церкви буде залишатися незавершеним, а розкол остаточно неподоланою.
Також дуже ймовірно, що РПЦ після отримання Києвом Томосу піде на створення в Україні свого екзархату. Такий екзархат існував з 1917 до 1990 року, його завданням було перешкодити автокефальним настроїв у середовищі українських священиків. У разі такого кроку з боку Москви церковний конфлікт лише посилиться, РПЦ буде розповідати про гоніння, ця тема обов'язково стане на порядку денному під час майбутніх виборів. Проросійські кандидати всіляко захищати "істинне православ'я", опозиція буде звинувачувати владу в нездатності довести справу до кінця. Плюс - це буде фактор впливу на православні церкви, щоб ті не поспішали визнавати автокефалію.
Формально визнання після Томосу непотрібно, але тут інша мета - формувати в українському суспільстві думку про небажання православного світу підтримувати "авантюру" Києва і Константинополя. Простіше кажучи, створення образу неповноцінності помісної церкви.
А значить, владі необхідно чітко розуміти: або вона надає максимальну допомогу становлення помісної церкви, в тому числі у разі появи екзархату РПЦ всіляко обмежує його діяльність, навіть незважаючи на крики про гоніння і заклопотаності з боку різних правозахисних організацій, або за справу візьмуться політики, які будуть грати на невизначеності. І тоді реалізується радикальний сценарій, подібний церковних війн 90-х. Правда, з істотною відмінністю: битися за лаврські храми з різних сторін будуть не віруючі з вилами та кийками, а мілітарні освіти, озброєні вогнепальною зброєю.