Хто зверху. Чим загрожує українцям любов до сильної руки
У нашумілому соцопитуванні КМІС більшість звернула увагу на бажання 88% українців перезавантажити владу після війни, а не на те, що понад 50% досі виправдовують втручання президента в діяльність уряду та парламенту
Ким українці хочуть замінити нинішню владу
Найбільш популярною стала новина, що 88% опитаних хочуть перезавантаження центральної влади, у тому числі 67% — за заміну президента. Після цього у мережі з’явилося ціла низка припущень, чому ж так разюче змінилася думка українців особливо стосовно президента порівняно з 2024 роком (тоді його зміни хотіли лише 23%). Якщо коротко підсумувати — корупційні скандали, Міндічгейт, гучні відставки в оточенні президента і так далі. Очевидно, це справді суттєво повпливало на позицію українців, однак просто нагадаємо, що у травні 2023 року, коли проводилося схоже опитування, в нашому суспільстві панував морально-емоційний підйом, пов’язаний із широко розрекламованим контрнаступом, який розпочався у червні, але, на жаль, запланованого підсумку не досягнув, тому саме порівняння травня 2023-го з травнем 2026-го не зовсім коректне. Це стосується не соціологів, вони лише нагадали про своє ж опитування, а експертів.
Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький пояснив: довіра до Зеленського залишається найвищою (61% опитаних довіряють, 34% — не довірять, баланс +27%), проте існує тенденція — частина тих, хто довіряє главі держави, це громадяни, які гуртуються навколо діючого президента на час війни, а у мирний час хотіли бачити біля керма держави іншу людину з генерації нових лідерів.
Хто ж належить до цієї генерації? Вищий аніж у президента баланс довіри мають мер Харкова Ігор Терехов (+32%), міністр оборони Михайло Федоров (+29%), але у них нижчий рівень довіри, і четверо діячів зі сфери оборони – Роберт Бровді, Валерій Залужний, Кирило Буданов (їхній показник довіри вищий за президентський) і Андрій Білецький. Тобто, українці наступником Зеленського не проти бачити людину, пов’язану зі сферою безпеки та оборони. Що ж до Терехова, то дуже сумнівно, що харківський градоначальник балотуватиметься в президенти, радше він разом із головою Миколаївщини Віталієм Кімом може під парламентські вибори очолити політичний проект із лідерів прифронтових регіонів.
Утім, зрізи громадської думки — лише барометр суспільних настроїв, поки жодних виборів в Україні немає, за отриманими рейтингами можливо робити тільки певні припущення, не більше. Зокрема щодо високих шансів на президентство у військового діяча.
Порушення Конституції — це нормально?
Важлива цифра після бажаючих перезавантажити владу та бачити на чолі держави лідерів нової генерації – 52% тих, хто вважають припустимим втручання президента в діяльність законодавчої та виконавчої гілок влади всупереч конституційному розподілу. Простіше кажучи, людей, які погоджуються на порушення Конституції. В опитуванні уточнюється, що йдеться про період війни, проте цифра — дуже висока. Проти втручання — 38%, ще 10% не змогли дати чіткої відповіді. Соціологи підкреслюють, що в липні 2022 року за втручання було аж 79%, проти лише 19%, себто прихильників порушення Основного закону заради політичної доцільності разюче поменшало, одна досі таких понад половина.
Серед цієї категорії респондентів 81%, хто повністю довіряє Зеленському, серед тих, хто скоріше довіряє — 55%, навіть серед тих, хто скоріше не довіряють вважають можливим втручання 32%. Чи можуть свідчити ці цифри про значну лояльність суспільства до авторитаризму, до сильної руки, чи це лише ситуативні показники? Для країн Євросоюзу, куди Україна інтегрується, згода значної частини українців на порушення демократичних норм, серед яких розподіл між гілками влади, може виглядати неприємним сигналом.
Певні симптоматичні зміни в оцінках ефективності демократії відбуваються навіть у ключових державах Євросоюзу, що чітко ілюструє зростання рейтингів ультраправих на кшталт "Альтернативи для Німеччини". Разом із тим подібні політсили попри їхні антидемократичні гасла є продуктом європейської демократії, вони не заперечують основ державності, не ставлять під сумнів розподіл між гілками влади. Ще донедавна в ЄС був негативний приклад — орбанівська Угорщина, де правляча партія та глава уряду фактично створили систему для утримання своєї влади через цензуру у ЗМІ, ухвалення у парламенті рішень, спрямованих проти опозиції тощо. В Євросоюзі не хочуть повторення подібного. Цим мотивовані вимоги до України зменшити вплив президента на кадрові призначення, зокрема, один із пунктів плану Качки — Кос стосується обрання генпрокурора на відкритому конкурсі. Безвідносно до того, йдеться про Зеленського чи його наступника, який захоче сильною рукою проводити повоєнну відбудову. Головне для Європи — звести до нуля можливості застосування авторитарних методів управління.
І, останнє. Соціологи діагностували проблему лояльності значної частини українців до порушення демократичних норм облаштування влади в країні, тому актуальною для суспільства і влади є широка дискусію на тему, як ми житимемо після війни, які зміни громадяни погодяться внести до суспільної угоди, посилюватимемо ми демократичні інститути чи йтимемо до якогось формату диктатури з простими рішеннями. А, отже, не до ЄС, а від нього. Нині на цю тему майже ніхто не хоче говорити відверто, а вона набагато важливіша, аніж проценти у рейтингах Зеленського, Буданова чи Залужного. Якщо у суспільстві зберігатиметься запит на політиків авторитарного типу, з часом і "ангел" на Банковій перетвориться на "чорта".
