Банкрутство казни та сенсів. Чи стане наступник Гутерреша останнім генсеком ООН

Президент США Дональд Трамп днями висловив бажання, щоб Організацію Об’єднаних Націй очолив президент ФІФА Джанні Інфантіно. Його слова виглядали б жартом, якби не підтверджували ситуацію з недотриманням правил в усьому — від футболу, а Інфантіно їх порушив, про що "ДС" раніше розповідала, до взаємин між державами. Простіше кажучи, ми є свідками руйнування порядку, який тяжко утверджувався після завершення Холодної війни, розвалу СРСР та зникнення двополюсного світу. Президент ФІФА не стане новим генсеком ООН, він на цю посаду не балотується, та чи здатні претенденти на крісло Антоніу Гутерреша зупинити процес руйнації? Аналіз життєпису та програм шести претендентів підштовхує до сумних висновків. Українців серед претендентів немає, хоча кампанія з обрання нового генсека — чудовий майданчик знову і знову заявити на весь світ про болі своєї держави.

Що зробив і чого не зробив Гутерреш

Португальський соціаліст Антоніу Гутерреш очолює ООН десятий рік, тобто, два терміни поспіль. Зазвичай переобрання генсека після першої каденції — це норма, виключенням став єгиптянин Бутрос Бутрос-Галі, проти повторного обрання якого у 1996 році виступили США. Тоді президентом був Білл Клінтон. Бутроса-Галі замінив інший африканець — Кофі Анан із Гани, який пропрацював на посаді традиційні 10 років.

Нинішній генеральний секретар був обраний у 2016 році в результаті серйозної конкуренції з кандидатами від слов’янських країн — ексглавою МЗС Сербії Вуком Єремичем, тодішнім главою МЗС Словаччини Мирославом Лайчаком та болгарською дипломаткою Іриною Боковою. Загалом тоді у перегонах брали участь шестеро представників центральної Європи, оскільки це той регіон, звідки ніколи не було генсеків ООН. Але у підсумку виграв Гутерреш, який мав за плечима не лише величезний досвід у португальській політиці — він десять років очолював Верховний комісаріат Організації об’єднаних націй у справах біженців.

Декада керівництва Гутерреша залишає суперечливі враження. До війни в Україні він не байдужий, зробив чимало корисного для підтримки нашої країни, однак мало що робив для припинення самої війни. Підтримка боротьби українців, резолюції з осудом російської агресії, наголос на порушенні Росією міжнародного права — це все чудово, проте з 2022 року генсек ООН часто казав про необхідність реформування керованої ним організації, про посилення її інструментів, та далі слів не йшов. Ну а його візити до країни-терористки та люб’язність із Путіним українці сприйняли як верх цинізму та дволикості.

Що залишає по собі Гутерреш? ООН стоїть на краю банкрутства та з невирішеною проблемою вето постійних членів Радбезу. Скасувати його заважають саме постійні члени Радбезу: вони мають найбільші важелі впливу, оскільки відраховують в скарбницю ООН чималі кошти. У відсотках сплати п’ятірка ядерних держав за підсумками 2025 року виглядає так: США — близько 25% (цього року сума скоротилася до 20%), Китай — близько 15%, Франція і Британія – понад 4%, Росія – близько двох відсотків, що менше за внески деяких непостійних членів, зокрема, Японії (7%), Німеччини (понад 5%), Іспанії, Італії, Австралії, Бразилії — у них два проценти або близько до цього.

Дефіцит бюджету змусив ООН скорочувати фінансування свого апарату та багатьох програм. Бюджет 2026 року становить $3,45 млрд, що на 7% менше за минулорічний. Головними боржниками виявилися Сполучені Штати, які після повернення Трампа до влади просто вийшли із 31 структури в рамках ООН, зупинивши їхнє фінансування. Трамп пояснив це просто: вони не відповідають національним інтересам США. Борг американців складає понад 4 млрд. доларів, загальна сума заборгованості всіх країн-членів наближається до 7 млрд. Тут слід нагадати важливий момент: частина внесків до бюджету є обумовленою, а частина – добровільною. І ось там, де все тримається на чесному слові, великі держави-платники отримують інструмент для впливу на рішення ООН.

Шестірка претендентів на "пекельне" крісло генсека

Тож наступник Гутерреша отримає дуже складний фронт робіт. Якщо у 2016-му, коли вперше обирали нинішнього головного в ООН, на посаду претендувало 13 осіб, то зараз — шість. А це вже багато про що свідчить. П’ятеро представлять американський субконтинент: четверо з Південної Америки, одна кандидатка — з Північної Америки. Єдиний кандидат з іншого регіону світу — колишній президент Сенегалу Макі Салл, номінований Бурунді. Він наголошує на проблемах нерівності бідних і багатих країн — рішенням має стати політична реформа ООН, зокрема Генасамблеї і Радбезу. Мабуть, це єдиний позитивний момент у його програмі, бо, приміром, коли у нього питали про війну в Україні, він намагався уникати конкретної відповіді, як планує діяти: мовляв, у світі багато інших конфліктів і важливо зупинити всі.

Салл 12 років поспіль був президентом Сенегалу, починав як реформатор, закінчив під акомпанемент протестів опозиції через арешт її лідерів та спробу перенести президентські вибори, щоб залишитися при владі. Традиційна історія для африканських демократій.

Шансів на перемогу у сенегальця небагато, — нині тренд на обрання генсеком вихідця з Америки і бажано — жінки. Тому жінок у шістці — четверо. Керолайн Родрігес-Біркет представляє в ООН Гаяну. Вона долучилася до перегонів відносно недавно і, вочевидь, претендує не так на перемогу, як на увагу до проблем власної країни. Зокрема, говорить про необхідність вирішувати боргові проблеми, екологічні тощо. Що ж до ситуації в Україні, то її думка збігається з думкою кандидата від Сенегалу.

Марія Еспіноса — іспанка, що очолювала МЗС Еквадору. Кандидаткою її висунули Антигуа і Барбуда. Вона знана як борець із кліматичними змінами, на цьому і робить акцент у своїй програмі. Щодо варіантів виведення ООН із фінансової кризи конкретних рецептів не озвучувала. Стосовно України її позиція також невідома, залишається сподіватися, що вона у цьому питанні на боці Європи. Шанси Еспіноси розцінюють як невисокі: США, де за Трампа і чути не хочуть про протидію кліматичним змінам, за неї точно не голосуватимуть.

Костаріканка Ребекка Грінспан зробила ставку саме на вирішення фінансових проблем, що і не дивно, вона — фінансистка. Успішно працювала на різних посадах в уряді своєї країни, зараз очолює Конференцію з торгівлі і розвитку, яка представляє інтереси країн, що розвиваються. Під час дискусій, де кандидатка представляла своє бачення подальшої діяльності ООН, у неї запитували і про Україну. Конкретної відповіді щодо кроків для завершення війни у неї немає. Але тут варто нагадати, що вона у 2022 році була активно залучена до переговорів щодо чорноморського зернового коридору. Загалом Грінспан виглядає людиною, здатною реформувати хоча б фінансову систему ООН. Втім, її фавориткою також не вважають, максимум — вихід у фінальні змагання з чилійкою Мішель Бачелет.

Бачелет — перша жінка-президент Чилі, у молодості — борець із режимом Піночета, за що побувала в ув’язненні. Її президентство оцінюють неоднозначно, — при ній відбулася лібералізація та демократизація, однак низка реформ, зокрема, в освіті, викликала протести. Після завершення каденції Бачелет займала посаду Верховного комісара ООН з прав людини і знеславилася звітом про війну в Україні, в якому поставила жертву та агресора на один щабель, мовляв, українці та росіяни однаково порушують права людини. Тоді Україна жорстко відреагувала на цей звіт, в ООН намагалися виправдатися, але ця історія — показова. Бачелет — соціалістка, її висунули Бразилія та Мексика, у трійці була Чилі, але після зміни влади там відмовилися номінувати свою землячку. Певні шанси на її обрання є.

Найбільше шансів дають директору МАГАТЕ Рафаелю Гроссі. Він офіційно оголосив про участь у виборах, розраховуючи на підтримку Аргентини та США. Оскільки президент Аргентини Хав’єр Мілей дружить із Трампом, США, підтримавши цього кандидата, отримають фактично свою людину на чолі ООН. Скоріше за все голосуватиме за Гроссі і Росія — він знайшов спільну мову з росіянами, які захопили та незаконно утримують Запорізьку АЕС. До речі, аргентинець наголошує на своїй важливій ролі в історії із ЗАЕС. Він бував в Україні, як і в Москві. Гроссі — це такий собі політичний флюгер, дуже сумнівно, що він реформуватиме ООН, скоріше, крутитиметься за вигідними вітрами.   

Отже, "конклав" у вигляді п’яти постійних (США, Китай, Британія, Франція, Росія) і десяти не постійних членів Радбезу (Бахрейн, Греція, Данія, ДР Конго, Колумбія, Латвія, Ліберія, Пакистан, Панама, Сомалі) у закритому режимі почне обирати генсека. У першому турі навряд чи оберуть — зазвичай процедура триває в кілька етапів. 8 вересня розпочне роботу остання Генасамблея за часів Гутерреша. У порядку денному згадано і про Україну — 61 пунктом розглянуть стан справ на тимчасово окупованих територіях. Втім, до сьогодні все обмежувалось глибоким занепокоєнням та закликами до Росії припинити порушення прав людини. З огляду на те, хто може стати новим генсеком, у порядку денному наступної Генасамблеї через рік можемо взагалі не побачити згадок про Україну.

Неефективність ООН очевидна для всіх: організація перетворилася на валізу без ручки — недієва, але іншої немає, а як реформувати нинішню, не знає ніхто. У тому числі, з шести кандидатів на крісло генсека, яке звільниться у новорічну ніч.