Безглуздий, але особливий. До чого призведуть чергові танці навколо статусу Донбасу

Схоже, "зрада" на тему так званого "особливого статусу Донбасу" стає доброю українською щорічною традицією політичної осені
Фото: EPA/UPG

Справа в тому, що термін дії закону "Про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" або, як його називають в народі "Про особливий статус Донбасу", який є частиною "безальтернативних Мінських угод" знову спливає. В цьому році це повинно відбутися 10 жовтня 2018-го, рівно через рік, після публікації закону про продовження дії документа, прийнятого у вересні 2014-го року.

І хоча до 10 жовтня ще більше двох місяців, а Рада до вересня на канікулах, пристрасті навколо "особливого статусу" починають кипіти вже зараз, підігріваючись швидким стартом президентської виборчої кампанії.

Поштовхом до нового скандалу стало письмове звернення спецпредставника головуючого Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Мартіна Сайдика до керівництва Верховної Ради, в якому той просити знову продовжити скандальний закон. Солідарність з єврочиновником тут же висловив віце-спікер і нардеп від БПП Ірина Геращенко, пояснивши, що цей закон потрібен українським дипломатам "для посилення переговорної позиції щодо продовження санкцій проти Росії". "Кремль очікує (обгрунтовано), що ВР у запалі передвиборчих баталій вже не зможе пролонгувати закон, тому Україну звинуватять у зриві політичного блоку і друзі Кремля в ЄС, які мріють про скасування санкцій, отримають залізобетонний аргумент", - вважає Геращенко.

На це одразу відреагував екс-нардеп, член партії "Батьківщина" Андрій Сенченко, який заявив, що Геращенко вчинила злочин, за що її потрібно позбавити недоторканності і відправити на лаву підсудних".

Ірина Володимирівна, зрозуміло, не розгубилася і одразу ж запропонувала колегам-депутатам поставити питання про позбавлення її недоторканності на голосування, щоб потім влаштувати "суд з "Батьківщиною" "з питання відношення до майбутнього Донбасу". Заодно Геращенко звернулася до посольства США, Франції та Німеччини, подивіться, мовляв, як партія Тимошенко ще не дорвавшись до влади намагається влаштувати їй репресії за "політичну позицію, яку підтримує весь світ". Що ж буде, якщо Тимошенко таки стане президентом, риторично запитує Геращенко.

У той же час свою думку з приводу продовження "особливого статусу" висловив і інший представник БПП Іван Винник, думка якого діаметрально відрізняється від озвученої Геращенко. Мовляв, продовжувати "особливий статус" не тільки потрібно, але і юридично неправильно, оскільки набув чинності закон "про деокупації Донбасу" і продовження закону "про особливий статус" створить конкуренцію норм.

Як бачимо, єдиної думки про закон про деокупації Донбасу немає навіть всередині фракції БПП (що, чесно кажучи зовсім не дивно), що вже говорити про політичних опонентів партії влади. Однак у практичній площині всі скандали навколо дратівної терміну "особливий статус Донбасу" не мають зовсім ніякого сенсу, оскільки закон з самого початку був виписаний так, щоб бути виключно декорацією і не матиме практично жодних шансів на вступ в силу.

Отже, "базовий" для Мінська закон був прийнятий він був ще у вересні 2014-го, якраз до перших Мінським домовленостям, і складається з дев'яти статей, з яких вступила в дію тільки одна - під першим номером, яка декларувала спочатку "тимчасово, на три роки... особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей", а зараз, після торішньої пролонгації, на рік.

В інших восьми статтях перераховується, власне, те, що і визначає характер "особливого порядку". Тут і амністія для "учасників подій на території Донецької і Луганської областей", і "право мовного самовизначення кожного жителя" (формулювання більш ніж дивна і явно неоднозначно трактуемая), і неможливість достроково припинити повноваження органів місцевого самоврядування, і державна підтримка соціально-економічного розвитку окремих районів", і створення "загонів народної міліції", і ряд інших особливостей".

Все це спровокувало в свій час бурхливі дискусії всередині українського суспільства і підозри у "зраді", проте сенсу в цих дискусіях було вкрай мало, так як реальне значення восьми ключових статей закону прагне до нуля.

Справа в тому, що ці статті набирають чинності виключно після того, як отримують повноваження органи місцевого самоврядування, обрані в окремих районах" згідно з Конституцією і законами України. Далі йде довгий перелік умов, які повинні бути дотримані, виведення всіх незаконних збройних формувань, бойовиків і найманців, недопущення незаконного втручання у виборчий процес, дотримання принципів політичного плюралізму та багатопартійності і т. д. тобто, перш ніж "особливий статус" реально набере чинності, "ДНР" і "ЛНР" встановлені ними політичні режими повинні бути повністю демонтовані. Все це зробило фактично неможливим реальне вступ закону в силу, що і підтвердилося останніми роками.

Більш того, в законі, як резонно зазначив нардеп Винник (помилившись, правда, на рік, що жодним чином не змінює суть) вказана конкретна дата місцевих виборів в окремих районах" - 7 грудня 2014 року, яка не була змінена за попередньої пролонгації. Тобто, не декларативна частина закону набуде чинності тільки якщо знайдуть повноваження місцеві органи влади, обрані 7 грудня 2014 року, чого вже не сталося. Коло замкнулося. Звичайно, при наступній пролонгації можна поміняти і дату виборів, але практично від цього не зміниться нічого.

Що ж стосується аргументів нардепа Винника про конкуренцію норм, то вони бачаться також не надто переконливими. Вся справа в тому, що умови набуття "особливого статусу" виписані так, що припускають по суті деокупацію "окремих районів", що робить такими, що втратили чинність більшість норм "закону про деокупації". Тим більше, що сьогодні обидва закону є чинними і ніхто від конкуренції норм" як-то зовсім не страждає, ні де-факто, ні де-юре.

Інша справа, що багато українських гиперпатриоты надто вже сильно збуджуються від одного лише слова "особливий статус" і бачать "зраду", не вникаючи в суть питання. І саме в цьому головний ризик всіх танців навколо пролонгування закону. У "Батьківщині", щоб хтось думав, не найдурніші люди в країні зібрані, які чудово розуміють всю практичну безглуздість скандалів навколо "особливого статусу", і користуються цією страшилкою виключно щоб підігріти власний електорат і дискредитувати чинну владу. Рівне теж саме роблять і кремлівські провокатори, провокуючи в Україні напруженість і нестабільність.

Кремль адже, як не збирався виконувати Мінські угоди, так і не буде цього робити, а от при непродовження Україною закону про "особливий статус" можна перекласти відповідальність за невиконання домовленостей на Україну. А коли українська влада буде продовжувати закон. Завжди можна трохи покачати ситуацію в сусідній країні, благо агентури і корисних ідіотів у Кремля в Україні вистачає.

Єдиний вихід з цієї ситуації - це нарешті всім українцям усвідомити, що "особливий статус" в тому вигляді, в якому він є, виключно декларація, яка, тим не менш, потрібна і корисна нашій країні як необхідна формальність.