Без нагляду Кремля. Як США допомагають Україні продавати свою зброю в усьому світі
Правда, одночасно це була своєрідна годівниця для чиновників, наближених до влади, - після численних офшорних прокладок до бюджету доходила лише мінімальна сума.
При цьому не можна забувати, що Кремль строго стежив за тим, щоб український військово-промисловий комплекс не складав їй конкуренцію на світовому ринку. Тому існувало пряме державне правило: українським зброярам при розробці перспективних зразків озброєння використовувати деталі та агрегати тільки російського або місцевого виробництва, що автоматично обмежувало їх експортні можливості.
Росіяни "прихильно" залишали українцям тільки нішу торгівлі старої радянської техніки і боєприпасами - благо на складах після розвалу Союзу цього добра було більше ніж достатньо. Фактично більш або менш незалежною від Москви залишалося тільки обслуговування по всьому світу літаків марки "Антонов". Все інше було заточено під російські потреби - росіяни вагомо розсудили, що не навіщо організовувати виробництво тих чи інших запчастин або продукції військового значення, якщо можна за копійки купити це в Україні. Так, всі міжконтинентальні ракети були зав'язані на дніпропетровський "Південмаш", виробництво вертолітних двигунів - на запорізьку "Мотор Січ", корабельних турбін - на миколаївський "МашЗоря".
Однак не можна сказати, що за 1992-2013 рр. не з'являлися суто вітчизняні зразки. Вони реально були, але по більшій частині це було продовження радянських розробок кінця 1980-х років. Це, наприклад, коригований артилерійський снаряд "Квитнык", більшість літаків марки "Антонов". Винятком із правил стали хіба що основний бойовий танк "Оплот" і бронетранспортери БТР-3/4.
Природно, що після 2014 р. - анексії Криму і початку антитерористичної операції на Донеччині - ситуація з експортом зброї кардинально змінилася. По-перше, було прийнято політично правильне рішення про припинення співпраці з Російською Федерацією. По-друге, терміново знадобилося зброю і буквально всі можливості військової промисловості для вирішення внутрішніх проблем. А можливості виявилися небезграничными - така різка переорієнтація викликала тимчасове припинення експортних контрактів. Так, у Національну гвардію потрапили "ангольські" танки Т-64 і "тайські" БТР-3.
З часом всі закордонні контракти були завершені - з великим скрипом тайський на 49 танків "Оплот" (тут серйозні проблеми виникли з російськими комплектуючими) і БТР-3, відправлені в Африку були і Т-64. Однак нових контрактів не було - не було можливостей і бажаючих. Техніка з зберігання йшла до війська, жвава торгівля "надлишковим" зброєю теж зійшла на немає.
Майже єдиною експортною позицією на сьогодні залишається продаж протитанкових керованих ракет КБ "Луч". Ракети "Скіф", "Стугна", "Корсар", які є вкрай затребуваними на світовому ринку і експортуються буквально сотнями штук. Загальні обсяги невідомі - в друк потрапляють лише окремі деталі досить великих контрактів.
Цікаво, що, незважаючи на тривалі бойові дії, досить великий відсоток українського військового експорту припадає на запчастини до бойової техніки. В той же Пакистан харківський Завод їм. В. А. Малишева поставляє моторно-трансмісійні відділення на базі дизельних двигунів 6ТД-2 для танків Al-Khalid пакистанського виробництва. На експорт також активно йдуть запасні частини для 122-мм гаубиць Д-30, реактивних систем залпового вогню БМ-21 "Град", мінометів калібрів 60 мм, 82 мм та 120 мм і багато іншого.
При цьому все частіше партнерами по виробничій кооперації при виконанні експортних контрактів стають зарубіжні (не російські) компанії. Так, наприклад, запчастини для РЛС, яка встановлюється на модернізовані у Львові винищувачі Міг-29МУ-1 родом саме звідти.
Зворотний інжиніринг всередині України дозволив поки освоїти лише частина деталей, які виробляються нині тільки на території Росії. І це об'єктивний процес, так як верстатний парк значно застарів, фахівців робочих професій залишилося небагато - тому потрібні великі кошти і час для такого непростого процесу. Проте деякі результати вже є - це і налагодження серійного виробництва артилерійських снарядів калібру 152 мм, 155 мм, 100 мм, стволів для танкових гармат, стовбурів калібру 25 мм і 30 мм
Однак не можна не відзначити, що поки майбутнє збройової промисловості цілком і повністю перебуває в руках іноземних інвесторів, які, незважаючи на війну, досить охоче дають гроші на розробку нових зразків озброєнь, так і на модернізацію. За останні кілька років на саудівські гроші був створений ракетний оперативно-тактичний комплекс "Грім-2", проведений серйозний комплекс модернізації, наприклад ЗРК С-125 (в інтересах ефіопського замовника).
При цьому всі напрацювання залишаються інтелектуальною власністю українських компаній, що дозволяє розробляти і зразки для озброєння армії. Яскравий приклад - напрацювання "Радионикс" по розробці і виробництву активних, полуактивных, а також пасивних головок самонаведення для ракет класу "земля-повітря", "повітря-повітря" і "повітря-земля", які дозволили створити якийсь ерзац протикорабельної ракети на базі С-125, який до прийняття на озброєння "Нептуна" зможе підсилити нашу берегову оборону на Азовському і Чорноморському узбережжі. До речі, є велика частка ймовірності, що саме ці ракети будуть випробувані найближчим часом, про що 2 квітня заявив секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов.
Ще одним шансом для наших зброярів є, як не дивно, американські санкції, які Вашингтон регулярно накладає на російський військово-промисловий комплекс. Наші компанії не тільки можуть закріпитися на світовому збройовому ринку, але й знайти нові ніші для експорту своєї продукції та послуг. Цим унікальним шансом ми скористаємося - це окреме питання, але серйозні заявки на успіх вже є.
Таким чином, підводячи деякі підсумки, варто зазначити, що нинішня ситуація з військовим експортом виглядає не так вже щоб зовсім похмуро. Є окремі галузі, де ми ще можемо прекрасно конкурувати з тією ж Росією або Східною Європою - нам зараз і в найближчому майбутньому є що запропонувати. І багато чого буде залежати тільки від спритності менеджерів "Укроборонпрому" і приватної ініціативи - адже вже зараз невеликі компанії поступово отримують можливість виходу на зовнішні ринки без тотального контролю державного монополіста.
