Без протиракетної системи оборони. Чим нам збивати російські "Іскандери"

Згідно з російськими військовими настановами першою фазою будь-якого масштабного наступу є масоване використання тактичної ракетної зброї

Біля кордонів України вже розміщено 36 пускових установок "Іскандер"

Нагромадження російських військ на російсько-українському кордоні є дуже масштабним. За останні кілька місяців на фото та відео потрапили численні ешелони з бойовою технікою й особовим складом. І ось днями з'явилася інформація від групи дослідників, які називають себе Conflict Intelligence Team, що з Далекого Сходу у західному напрямку перекидають щонайменше одну ракетну бригаду, на озброєнні якої знаходиться оперативно-тактичний ракетний комплекс 9К720 "Іскандер-М". А за інформацією CNN, біля України вже розміщено 36 пускових установок "Іскандер".

Таким чином, можна говорити про те, що російське військове командування не просто збирає батальйонно-тактичні групи, як це було влітку 2014 р. і взимку 2015-го, а повноцінні формування. З іншого боку, переміщення "Іскандерів" не є чимось зовсім унікальним — навесні минулого року, коли було аналогічне (або навіть ще більш масштабне) зосередження російської армії на полігоні "Погоново" південніше Воронежа, росіяни перекидали "Іскандери" 119-ї ракетної бригади зі складу 41-ї загальновійськової армії (місце постійної дислокації — місто Абакан).

Згідно з російськими військовими настановами першою фазою будь-якого масштабного наступу є масоване використання тактичної ракетної зброї, до якої і належать "Іскандери", для ударів по аеродромах, складах, пунктах управління та логістичних центрах. "Іскандер-М" може вражати подібні цілі на відстані до 500 км, а можливий вибір бойової частини досить широкий — від осколково-фугасної до бетонобійної і касетної.

Комплекс є наступальним і тому використовується Росією як засіб залякування НАТО. Так, ракетні бригади, на озброєнні яких знаходиться "Іскандер-М", розгорнуті у Калінінградській області і в окупованому Криму. Таким чином, теоретично росіяни мають можливість вражати військові об'єкти у Польщі, країнах Балтії та на сході Німеччини. При цьому росіяни заявляють, що їм вдалося розробити варіант "Іскандер-К" з використанням із тих самих пускових установок крилатих ракет. Усе це є зайвою причиною для розгортання на східному фланзі НАТО системи протиракетної оборони, основою якої є зенітно-ракетний комплекс Patriot.

Говорячи про ефективність "Іскандерів", варто вкрай обережно ставитися до заяв російської сторони, адже починаючи з 2014 р. комплекс є однією з пропагандистських мемів — "Іскандери" санкцій не бояться" тощо. Тому інформація про їхнє бойове застосування жорстко цензурується.

На сьогодні можна говорити про дві війни, в яких застосовувалися "Іскандери". По-перше, починаючи з 2016 р. під час інтервенції в Сирії. Західні джерела говорять щонайменше про чотири пускові установки, які були перекинуті на авіабазу Хмеймім, причому це були "Іскандер-К" (модифікація з крилатими ракетами). Військових цілей (проти загонів ополчення) для "Іскандерів" не було, тому росіяни використовували ракети для знищення інфраструктури, насамперед цивільної. Так, існує як мінімум два відео з ударом двома ракетами по лікарні у місті Азаз 15 лютого 2016 р. й ударом по будівлі у місті Табка. Звичайно, втрати цивільних були дуже великі, а ось оцінити бойові властивості власне ракети було важко.

Дуже непроста ситуація і з оцінкою бойової ефективності комплексу під час війни в Карабаху восени 2020 р. Справа в тому, що Вірменія є єдиним зарубіжним одержувачем "Іскандерів" — в експортному варіанті дальність поразки цілі становить всього 280 км, відсутня касетна бойова частина з самоприцілом. Усього до Вірменії було поставлено від чотирьох до восьми пускових установок. У міру того, як наступ азербайджанської армії загрожував перерости у повноцінну війну з виходом на територію самої Вірменії, вірменська армія використала буквально всі ракети, що були на озброєнні, — як древні "Ельбруси", так і найсучасніші "Іскандери". У лютому 2021 р. прем'єр-міністр Нікол Пашинян підтвердив використання "Іскандерів" проти азербайджанської армії і заявив про їхню низьку ефективність. За його словами, випущені ракети "не вибухали або вибухали, наприклад, на 10%".

Міністерство оборони РФ, звичайно ж, виступило зі спростуванням інформації від Пашиняна, однак у березні 2021 р. при очищенні території Шуші від мін азербайджанські сапери знайшли залишки двох ракет, що майже не розірвалися, комплексу "Іскандер-М" (нині вони виставлені в Парку військових трофеїв у Баку).

Але в жодному разі не варто недооцінювати небезпеку ракет "Іскандер", і Україні фактично нічого їм протиставити — протиракетної системи оборони ми не маємо. Чисто теоретично з "Іскандерами" може боротися зенітно-ракетний комплекс С-300В1. До 2012 р. такі ще радянські комплекси були на озброєнні ЗСУ, вони були першими мобільними системами протиракетної оборони для протидії оперативно-тактичним ракетам класу "земля–земля" типу "Першинг" на відстані до 100 км. Після анексії Криму і початку війни на Донбасі у ЗМІ була інформація про те, що було відновлено принаймні один зенітний ракетний дивізіон С-300В1, одна з пускових установок була задіяна у 2015–2016 рр. для прикриття штабу АТО у Краматорську, а восени 2017 р. на полігоні на Одещині здійснювалися практичні пуски. Щоправда, немає достовірної інформації про те, чи маємо ми в арсеналах протиракети типу 9М82.

У будь-якому разі, навіть якщо вдалося виставити якусь кількість комплексів на бойове чергування, їх все одно не вистачить, щоб прикрити всі стратегічні об'єкти.