Без Штайнмайера. Чому "кіпрський трек" Пристайко схожий на стендап-шоу
Глава МЗС Вадим Пристайко, коментуючи в ефірі телеканалу ICTV підписання Україною "формули Штайнмайера", заявив, що "президент Зеленський і вся команда намагаються все-таки закінчити те, що почали попередники", і що якщо раптом так трапиться, що "Путін нічого не зробить", а "наші партнери не зможуть змусити його піти на прогрес у цьому напрямку", то доведеться "чесно сказати, всім громадянам України, що цей трек ми більше не можемо виконувати і нам ніхто не може допомогти, що таким шляхом нам не вирішити ситуацію, і ми вимушені з вами перейти до треку номер два і т. д."
На думку Пристайко, ці переходи з треку на трек продовжаться до тих пір, "поки ми з вами не зрозуміємо, що ми вичерпали всі позиції". "Тоді нам потрібно кинути все, посилювати нашу армію і чекати чергової атаки", - підсумував Пристайко.
В якості "другого треку" Пристайко назвав апеляцію до світової спільноти про введення "місії з підтримання миру між нами, а краще на всіх окупованих територіях", а в якості третього, і, ймовірно, останнього, "коли ми зовсім нічого не зможемо зробити" - рух з "кіпрському сценарієм", обмовившись, втім, що можна буде піти куди-небудь ще.
Коментар нового глави МЗС надзвичайно цікавий і щільно наповнений смислами, а тому заслуговує самого детального розбору.
Почнемо з того, що балансування "на грані виконання" Мінських угод було зовсім не бар'єром, в який вперлася команда Петра Порошенка, а продуманою і ефективною тактикою, що дозволяла утримувати Росію під санкціями. Іншими словами, Мінські угоди були спочатку нездійсненні, оскільки в залежності від черговості їх виконання пунктів, припускали або капітуляцію України, або відмова Росії від спроб повернути Україну в полі свого впливу. Сторони конфлікту, Україна і Росія, підписуючи Мінські угоди, чудово розуміли їх фактичну неисполнимость. Ніяких інших сторін не було - московські маріонетки з ОРДЛО були і залишаються виключно інструментами Кремля.
Для чого ж Москва і Київ їх підписали? По-перше, у сформованій на той момент ситуації, обом сторонам потрібно було демонструвати конструктивну позицію. По-друге, кожна з них грала свою гру. Москва пішла на підписання угод з тим, щоб надалі дотиснути Київ, примусивши до їх виконання на своїх умовах. Ці умови повністю вкладаються в "формулу Штайнмайера", яка в Мінські угоди не входить. У свою чергу, Київ пішов на підписання Мінських угод, щоб затягнути переговори, підставивши Росію під санкції. І Київ у цьому протистоянні стратегій вигравав знову і знову всі п'ять років. І міг би продовжувати тримати ситуацію невизначеності, вичікуючи, коли з'явиться можливість відіграти в свою користь щось ще. Інших варіантів просто не було: вирішити ситуацію на Донбасі швидко і в один хід Україна може тільки капитулировав перед Росією. Або, як це сформулював Володимир Зеленський, "просто переставши стріляти".
Потім, після зміни команди у владі, в рамках концепції "просто перестати стріляти", Вадим Пристайко почав намагатися закінчити те, що почали його попередники. Тобто, як колись любили говорити прихильники Зе-команди, Пристайко почав ламати стару систему", яка в черговий раз, що теж стало для Зе-команди традицією, опинилася частиною системи життєзабезпечення України. Недарма ж прихильники Зеленського про "злам системи" зараз говорити вже уникають.
У свою чергу, в Москві вірно оцінили суть устремлінь нової київської влади: відсутність стратегії в гонитві за миттєвою популярністю. Відповідно з принципами стендап-шоу, звідки Зе-команда і прийшла, оплески в залі - в нашому випадку, це зал розміром з Україну, не повинні припинятися, у крайньому ж випадку слід включати фонограму овацій і терміново рятувати становище черговий репризою. Іншими словами, Зе-команді, в рамках її тактики, потрібно демонструвати залу постійні яскраві успіхи. А оскільки в ситуації затяжної позиційної війни, у яку перейшло українсько-російське протистояння, ні постійних успіхів, ні навіть частих яскравих подій бути не може, їх доводиться ініціювати, не замислюючись про ціну таких інсценувань і про їх подальші наслідки.
І ось, вловивши цей тренд, Москва почала давити Україну на прийняття "формули Штайнмайера", фактично написаної в Кремлі. І домоглася свого.
Наслідки письмової згоди України з "формулою Штайнмайера" різноманітні й катастрофічні. Починаючи з того, що вкидання в обіг однотипних і, по суті, рівноправних листів про вияв такого згоди, підписаних представниками України і ОРДЛО, є кроком до міжнародного визнання донбаських республік, і закінчуючи тим, що всі прихильники скасування антиросійських санкцій в Європі отримали на руки найсильніший козир. Процес скасування санкцій ЄС проти Росії не сповільнить стартувати, і перші сигнали вже в наявності.
У цей момент з патріотично налаштованої частини українського зали став лунати свист: Зе-команду і самого Зеленського звинуватили в державній зраді і в спробі капітуляції. У центрі Києва почали збиратися люди, поки, щоправда, небагато, всього-тисяч десять. Але і цього вистачило, щоб гарант пішов у тінь, виставивши перед собою Пристайко, Мендель, Богдана, Разумкова-молодшого - словом, всіх тих, хто в його команді професійно тлумачить, що саме думає, що хотів сказати і що має намір зробити президент, страхуючи тим самим самого Зеленського від всякої відповідальності.
Зрозуміло, реального ризику для Зеленського київські виступу не несуть: 73%, які голосували "за перестати стріляти", і принесли йому перемогу на виборах, нікуди не поділися, а Захід зробить все, щоб не допустити нового Майдану. Крім того, на Заході вже прийшли до висновку, що з урахуванням цих 73%, Україні (на пару з Молдовою) саме місце в сфері російського впливу і найкраще тихенько злити їх туди, отримавши натомість від Путіна поступки на інших напрямках. Звичайно, домовлятися про що-небудь з Росією взагалі і з Путіним зокрема, неможливо, і на Заході це теж розуміють. Але, переварюючи Україну, Росія якийсь час буде зайнята і в силу цього менш небезпечна.
Тим не менше на Банковій, звідки ніяк не з'їде Офіс президента, не хочуть зайвого шуму. Тим більше що уникнути, або, принаймні, істотно знизити його неважко. Потрібно просто доручити Пристайко розповісти про те, що і він сам, і президент тримають руку на пульсі подій і готові, як досвідчені діджеї, в будь-який момент перейти на інший трек - аж до "кіпрського сценарію". Який, якщо хтось не пам'ятає, означає глуху ізоляцію захопленій території: ніяких зв'язків, стежок, переходів і, само собою, ніяких пенсій. Короткий період на те, щоб всі, хто хотів переміститися звідти в Україну та з України туди й досі ніяк не міг зібрати валізи, використовували останній шанс, будучи чесно попереджені, що їдуть в один кінець, а потім - все. Зовсім все. І тверда позиція у всіх міжнародних інстанціях: ми їх не визнаємо, це наша територія, а ті, хто там сьогодні, нібито влада - це сепаратисти, бандити, злочинці, і говорити з ними нам не про що. Що це у вас в паспорті? Штамп про те, що ви туди в'їжджали? Ну, що ж, ось вам штамп про заборону на в'їзд в Україну - років так на п'ять. Або кримінальна стаття, якщо ви громадянин України. Ось це і є "кіпрський сценарій".
Чи здатна Зе-команда на таку позицію - тверду і безкомпромісну? Досі таких вольових якостей за нею помічено не було. Як в такому випадку розуміти заяву Пристайко? Та дуже просто: у відповідності з законами шоу всі заяви Зе-команди не описують її дії і навіть не розповідають про якісь плани, хоча б частково реальних, а відволікають увагу глядачів від пересування декорацій - і це вже багаторазово підтверджувалося.
Але навіть якщо Пристайко озвучив реальні плани Зе-команди, то на Заході, як вже було сказано, схиляються до того, щоб нагодувати Україною кремлівського ведмедя, зробивши його на якийсь час відносно безпечним, припинивши витрачати ресурси на утримання незалежності країни, 73% населення якої проголосували за партію капітуляції і, одночасно змусивши Росію витрачати свої ресурси на придушення українського опору. Як піде справа далі - питання відкрите, але сьогодні позиція Заходу саме така. Звичайно, якщо опір перетворенню незалежної України Малоросійський Край РФ буде достатньо лютим, а 73% (або хоча б частину з них) переглянуть свої уподобання, то ця позиція Заходу може змінитися. Якщо ж ні, то Україну, голосує за здачу, нікому не буде шкода, так і в будь-якому випадку, така ревізія - справа майбутнього. А сьогодні Захід, принаймні, ЄС, оскільки у США є свої запитання до Москви у зв'язку з конкуренцією на євроринку вуглеводнів, хоче згорнути санкції і спокійно торгувати з Росією. І, здавши "під Штанмайєра" систему санкцій, що склалася навколо "Мінська", - а ця здача вже трапилася, - Україна об'єктивно не зможе збудувати нові санкції навколо "кіпрського треку". Це - даність. Вона не залежить ні від високого дипломатичного мистецтва Вадима Пристайка, ні від безмежної особистої хоробрості Володимира Зеленського, готового, якщо знадобиться, померти за Україну зі зброєю в руках, б'ючись на київських барикадах з прорвавшимися до столиці танками донбаських республік.
Що значить "не з їх, а з російськими танками"? Ви це облиште. Ніяких російських військ на Донбасі немає і, погодившись з "формулою Штайнмайера", Україна фактично визнала це. Так що "кіпрський трек", навіть в тому випадку, якщо Зе-команда, проявивши божевільну хоробрість, спробує перейти на нього, стане самотньою і коротким криком у холодною, байдужою пустелі, по якій бродять голодні хижаки. Ніхто і не обернеться подивитися, кого це там жеруть.
