Біатлон по-натовски. Чому передостаннє місце в Tank Challenge — це перемога

І одним з моментів є інтеграція в загальноєвропейські оборонні структури. У нас багато говорять про стандарти НАТО стосовно до техніки і озброєння, проте є ще один важливий момент — участь у спільних навчаннях та змаганнях.

І якщо у навчаннях наші військові беруть участь давно, то рівень залучення до змагань до нинішнього року був мінімальним. І ось у травні українська команда взяла участь у міжнародних танкових змаганнях країн НАТО Strong Europe Tank Challenge 2017 на німецькому полігоні Графенвер (Баварія).

Це основне нарівні з Canadian Army Trophy представницькі змагання, участь в якому вельми престижно для будь-якої країни. А тим більше важливо для нашої, яка веде війну з Росією, яка намагається перебудовуватися під західні стандарти і, нарешті, однією з країн світу, що володіє повним циклом виробництва танків.

До 7 травня в Німеччину вирушила наша команда в складі танкового взводу по штату, прийнятому в арміях країн НАТО, — чотири основних танка і один запасний. Крім танкістів, в неї увійшли представники Харківського бронетанкового заводу, медики, екіпаж ремонтно-евакуаційної машини.

З вибором екіпажів проблем перед Міністерством оборони України не стояло — виставили переможця недавніх загальновійськових випробувань зі складу 14-ї окремої механізованої бригади. Очолив загін капітан Роман Багаєв. Випускник Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, він в армії з 2013 р. Воював на Донбасі у складі 51-ї механізованої бригади, воював під Савур-могилою, захищав Мар'їнку.

А от з вибором техніки питання стояло досить гостро — в короткий термін перевчити п'ять екіпажів, наприклад, на штатний "Булат" 1-ї окремої танкової бригади було неможливо. Тому прийнято неоднозначне рішення виставити досить застарілі Т-64БВ. Щоправда, у модернізованому варіанті. Так, на кожну бойову машину були встановлені тепловізійні прилади спостереження українського виробництва (виготовлені на підприємствах "Тримен-Україна" і UaRpa) для всіх членів екіпажу: командира, навідника та механіка-водія. Прилади командира і навідника інтегровані в систему управління вогнем, забезпечуючи виявлення, розпізнавання і знищення противника на відстані понад 1,5 км.

Крім того, були встановлені системи супутникової навігації від держпідприємства "Оризон-Навігація" і нові цифрові радіостанції "Либідь К-2РБ".

Противники нашій команді дісталися дуже гідні. Австрія, Німеччина і Польща виставили "Леопарди" різних модифікацій, США — знаменитий "Абрамс" і нарешті Франція — вкрай дорогою з досконалою системою керування вогнем "Леклерк".

З 7 по 12 травня екіпажі змагалися у восьми вправах: бойова стрільба взводу у наступі та обороні; стрільба з особистої зброї танкових екіпажів (пістолетів); розвідка цілей, цілевказування підтримуючої артилерії; водіння танків з подоланням перешкод; перша допомога та евакуація поранених; захист від зброї масового ураження; зрощення порваній гусениці і евакуація пошкодженого танка; подолання членами екіпажів спеціалізованої смуги перешкод.

Не описуючи перепитії кожного дня, відразу скажемо про результат: перше місце зайняли австрійці на "Леопарді 2A4", друге — німці на "Леопарді 2A6", третє — американці на "Абрамсе M1A2 SEP". Нашій команді дісталося п'яте місце, останнє місце — полякам на "Леопарді 2A5".

Зрозуміло, що відразу в наших (?) ЗМІ прокотилася хвиля зради, яка стосувалася рішення послати команду на Т-64БВ, який нібито вже на старті програвав своїм суперникам, так як "старий" і "не ефективний". Однак дозволимо собі вписати кілька штрихів для розуміння всієї ситуації.

Отже, наша команда брала участь у подібних змаганнях вперше і готувалася ще за радянськими стандартами 30-річної давності. Для порівняння: в нашому общеармейском змаганні були такі номінації: річний військовий біатлон, снайперська і флангова стрільба з танків, стрілянина на далеку відстань і танкова карусель.

Як бачимо, біатлон більше видовищний, а європейці та американці налаштовані на більш практичні речі — евакуація поранених, ремонт танка на полі бою. А генерали радянської закалки орієнтувалися на радянські (російські) змагання та акцентували увагу на стрільби та водіння. Сила-силенна часу була витрачена на нічні стрільби, які на змаганнях взагалі не знадобилися.

Дуже різко позначилася і різниця в підходах. Взяти ту ж стрілянину з особистої зброї. Якщо в західних арміях стандартно зброєю танкового екіпажу є пістолет, то у нас традиційно "короткий" автомат АКС-74У. І ще — якщо європейці штатно відпрацьовують цілевказування підтримуючої артилерії, то у нас цим займаються "спеціально навчені люди" — розвідвзвод. Тобто наші танкісти мали досить віддалене уявлення про такий специфічної дисципліни і, природно, втратили дорогоцінні очки.

Не все просто пройшло і на основних етапах. Під час бойових стрільб наше поле з мішенями загорілося, і п'ять із них не були зараховані. Були проблеми і в інших команд, але для нас вони виявилися фатальними і відправили вниз списку.

Тому перший досвід виступу наших танкістів у змаганнях такого рівня проти екіпажів на техніці, яка на голову перевершує нашу, варто визнати більш ніж успішним. І є велика ймовірність, що командування винесе уроки з цього і вже Strong Europe Tank Challenge 2018 наші результати будуть на порядок вище. Тим більше, що стосується саме танкових змагань, роль людського фактора завжди превалює, а з мотивацією у наших танкістів повний порядок.