• USD 28
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Більше вогню. Чим допоможе нашій армії пересадка САУ "Нона-С" на шасі БМП

Збройним силам потрібен власний зразок самохідного міномета, виробництво якого було б максимально локалізоване в країні

САУ «Нона-С"
САУ «Нона-С"
Реклама на dsnews.ua

Проблема посилення військової потужності мотопіхотних і механізованих бригад ЗСУ стоїть дуже гостро з самого початку війни на Донбасі. Одним з відносно дешевих і ефективних варіантів могло б стати насичення військ 120-мм самохідними мінометами. Однак рішення немає досі.

У 2015–2019 рр. одразу кілька фірм розробили самохідні міномети на базі шасі 4х4. З найвідоміших це «Смерека» від компанії «Українська бронетехніка» на базі бронеавтомобіля «Варта» і «Барс-8ММК» від підприємства «Укроборонсервіс», що входить до концерну «Укроборонпром». Останній зразок був створений у співпраці з іспанською фірмою Everis Aeroespacial y Defensa SLU і відрізняється просунутою системою управління вогнем, яка може використовувати як дані від безпілотника, так і від радара контрбатарейної боротьби. У 2019 р. військові навіть купили дослідну партію, яка, однак, на сьогодні виявилася незатребуваною (за деякими даними, через некондиційні мінометні стволи).

У 2020 р. з'явилася інформація про те, що в рамках державного оборонного замовлення на 2020 р. Міністерство оборони підписало контракт на закупівлю партії 120-мм мінометів ЕМ-120, що належать болгарській компанії EMCO. По суті, це ліцензійний радянський 120-мм міномет на базі легкоброньованого тягача МТ-ЛБ. Однак у відкритій пресі ніяких відомостей про те, що цей контракт реалізований, станом на весну 2021 р. немає.

Не отримала розвитку і тема з мобільними мінометними комплексами на базі БТР, хоча подібні розробки на базі бронетранспортера БТР-3Е є у Харківського конструкторського бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова. Йдеться про модель БТР-3М2, який свого часу розроблявся в рамках таїландського замовлення. На весну 2014 р. в цехах був єдиний екземпляр міномета, який був переданий полку НГУ «Азов» і, за відгуками бійців, досить-таки непогано зарекомендував себе в боях.

А 30 березня спливла абсолютно несподівана тема: Шепетівський ремонтний завод працює над встановленням артилерійської частини САУ 2С9 «Нона-С» на шасі БМП. Поки немає інформації, що це державне замовлення або ініціатива самого заводу, але сенс в подібній модернізації є.

Наприкінці 1970-х в СРСР була розроблена унікальна 120-мм нарізна гармата-гаубиця-міномет 2А51, яка дозволяла вести вогонь як спеціальними осколково-фугасними снарядами 3ОФ49, активно-реактивними 3ОФ50 або кумулятивними 3БК19, так і всіма типами мін для гладкоствольних та нарізних мінометів, у тому числі освітлювальними, димовими і запальними.

Саме ця гармата і стала основою для авіадесантної самохідної артилерійсько-мінометної установки 2С9 «Нона-С». Причому одночасно велися і роботи зі створення варіантів для сухопутних військ: 2С17 на базі шасі від САУ 2С1 «Гвоздика» і 2С17-2 на базі БРМ-1К, однак від подальших робіт військові відмовилися. Мабуть, саме варіант 2С17-2 і став основою для роботи інженерів шепетівського заводу.

Реклама на dsnews.ua

Варто також сказати, що після розпаду Радянського Союзу нам дісталося близько півсотні САУ 2С9 «Нона-С», які на весну 2014 р. перебували на озброєнні єдиної бригади — 25-ї окремої повітряно-десантної з Дніпропетровська. У боях вони застосовувалися досить обмежено, тому ресурс ствола у них майже не «вибитий», що дозволяє застосовувати їх ще деякий час. Однак вузьким місцем є шасі, яке виготовлялося тільки на території РРФСР, і тому нині існують величезні проблеми з запасними частинами та поточним ремонтом.

Нині якась частина БМД-2 і «Нона-С» в бригаді підтримується в стані боєготовності завдяки «канібалізації» парку БМД-1, проте так довго тривати не може. І саме тому так гостро стоїть питання модернізації самохідної установки.

Судячи з усього, досить довго наші військові віддавали пріоритет створенню варіанта «Нона-С» на базі бронетранспортера. Тим більше що за радянських часів такий експеримент був визнаний досить вдалим і привів до появи САУ 2С23 «Нона-СВК» (на базі БТР-80), яка в квітні 1991 р. була прийнята на озброєння радянської армії. Фахівцями зазначалося, що колісний варіант має більшу мобільність і надійність і в 1,5–2 рази дешевший за свого гусеничного аналога — САУ 2С9 «Нона-С».

Україні дістався тільки єдиний екземпляр, який нині перебуває в Житомирі в 199-му навчальному центрі підготовки десантно-штурмових військ. Сама установка досі виготовляється в РФ, поставляється до Венесуели. «Нона-СВК» має багату бойову біографію — застосовувалася під час придушення національно-визвольного руху в Чечні в 1990-ті, за деякими даними, відзначилася під час вторгнення в Україну влітку 2014 р. (є кілька фотографій в окупованому Луганську і в Ростовській обл.).

Однак у створенні клона «Нона-СВК» щось пішло не так, причому абсолютно незрозуміло, сталося це через нестачу БТР-80 чи незацікавленість конкретного підприємства в тому проєкті. Адже врешті-решт можна було б спробувати встановити артилерійську частину на вітчизняний БТР-4.

У будь-якому разі навіть перестановка артилерійської частини на будь-яке нове шасі, чи то БМП, чи БТР, не вирішить проблеми відсутності самохідних мінометів в ЗСУ і є тимчасовим рішенням. По-перше, САУ «Нона-С» в армії не так багато, по-друге, гармата 2А51 в Україні не виробляється, а значить, в доступному зору майбутньому після вичерпання ресурсу ствола постане питання про заміну.

Таким чином, можна говорити, що збройним силам на нинішньому етапі потрібен власний зразок самохідного міномета, виробництво якого було б максимально локалізоване в країні і який в ідеалі міг би замінити у військах 120-мм буксирувані мінометні комплекси 2С12 «Сани» радянського виробництва і вітчизняний клон М120-15 «Молот».

    Реклама на dsnews.ua