Чаювання і зомбі. Чому Садовий не може жити без "політичних трупів"
Минулі вихідні Андрій Садовий не злазить зі сторінок ЗМІ, розгорнувши вельми бурхливу політичну діяльність. У неділю В Києві був не без розмаху проведений з'їзд партії "Самопоміч", паралельно з яким відбулися знакові чаювання Садового. Два, здавалося б, однакових події, тим не менше, виявилися протилежними "по знаку". Спочатку Садовий попив чайку з президентом Петром Порошенком та головою МВС Арсеном Аваковим, а після з групою політичних "збитих льотчиків" - Михеилом Саакашвілі, Василем Гацько та Анатолієм Гриценко.
Варто відзначити, що, незважаючи на полум'яні промови мера Львова і не менш полум'яну резолюцію з'їзду з черговими вимогами до влади, ні навіть нетривіальну історію зі складанням мандата депутата від "Самопомочі" Олени Байбак, головним ньюсмейкером вікенду Садовий так і не став. Схоже, політичні "прожекти" "Самопомочі" і в першу чергу блокада Донбасу викликають в українців все менше інтересу, і партії Садового, щоб залишатися в тренді, потрібно крутитися все витонченішими.
І Садовий намагається як може. Правда, виходить здебільшого демагогія і популізм. У своєму виступі на з'їзді він багато говорив про Бога, моральному дусі (як ніби бувають матеріальні духи), існуючої в країні несправедливості, солідарності людей і інших високих матеріях. А ще він вимагав назвати АТО війною з усіма "міжнародно-правовими наслідками", доводив, що "торгівля з ворогом - це зрада національних інтересів", незважаючи ні на які економічні розрахунки, і запропонував Україні "організувати евакуацію з окупованих територій всіх, хто не хоче жити під окупацією, і організувати евакуйованим гідні умови життя".
Вся ця метафізично-популістська суміш, може, звучить красиво, але якщо ти політик, який претендує на вищу владу в країні, то варто було б до закликів додати та пояснень. Наприклад, пояснити, що він розуміє під визнанням АТО війною - офіційне оголошення війни Росії з настанням на Москву, введення військового стану (з введенням цензури, трудової повинності, мораторієм на вибори, мобілізацією і реквізицією майна громадян на військові потреби і т. д.) або щось ще. А ще Садовому було б непогано розповісти, де брати недорогий антрацит для ТЕС, як компенсувати втрати $2 млрд валютної виручки від металургії і що робити з тисячами безробітних працівників метпідприємств Маріуполя. Ну а що стосується евакуації жителів Донбасу, то тут у Садового і так всі карти в руках. У столиці Галичини переселенців з Донбасу не менше, ніж в інших регіонах. Незрозуміло, що заважає Садовому за рахунок міського бюджету побудувати для них безкоштовне житло і влаштувати на роботу або яким-небудь іншим способом забезпечити гідне життя на новому місці. Або на худий кінець вирішити вже в місті проблему зі сміттям.
Однак Садовий старанно уникає тим, що виходять за рамки красивою демагогії про Бога, справедливості і "моральний дух". Навіть про власне дітище — блокаді Донбасу (хоча це ще питання - наскільки Садовий контролює проведених ним в парламент "блокадників") —лідер "Самопомочі" не може сказати нічого виразного, а якщо й говорить, то вкрай обережно, намагаючись, з одного боку, всім виглядом показати, що він тут особливо й ні при чому, а з іншого — не дати приводу подумати, що його партійці гнуть свою лінію, не ставлячи лідера власної партії.
Схоже, що головна проблема Садового у тому, що він як політик просто не дотягує до рівня власних політичних амбіцій. Начебто і дуже хочеться стати президентом, але вискакувати із зручних штанців регіонального політика якось боязко. За великим рахунком Садовому потрібно було ще в 2014-му йти в парламент в якості глави фракції і грати у велику політику, але такий хід неминуче пов'язаний з ризиком втратити все, і на нього лідер "Самопомочі" так і не зважився. Як результат - фракція в Раді живе своїм життям, блокадники своєї, а Садовий за великим рахунком і не керує фракцією, і з сміттям у Львові розібратися не може.
Останні чаювання Садового зайва тому ілюстрація. Про свій похід на чай до Порошенка і Авакову лідер "Самопомочі" розповідав настільки обережно, що в ньому було вкрай важко угледіти лідера сильної опозиційної партії і претендента на президентське крісло. Мовляв, розмова була дуже довгим і непростим, а "моя позиція дуже проста" - треба всіх полонених українців міняти, а по блокаді "у мене своє розуміння", але я його не скажу, як би чого не вийшло.
Серйозний політик всеукраїнського масштабу, та ще й опозиційного до президента, говорив би про свою зустріч з Порошенком зовсім в іншому ключі, куди сміливіше відкритою і конкретніше, або взагалі мовчав би, якщо мова йде про кулуарних домовленостях.
І після такої невиразної бесіди з президентом і главою МВС, Садовий влаштовує зустріч з колегами по опозиційній боротьбі - Саакашвілі, Гацько та Гриценко. Ця зустріч відразу породила розмови про майбутніх політичних альянсах і здивування, а навіщо Садовому такі партнери, адже всі вони "збиті льотчики" другого, а то й третього ешелонів з більш ніж туманними політичними перспективами. Гриценко вже давно з "першого непрохідного" став в принципі непрохідним. До того ж він примудрився пересваритися з усіма своїми політичними партнерами, так що союз з них для будь-якого політика виглядає недалекоглядною витівкою. Всі спроби Гацько вибитися "в люди" з регіональних політиків виявилися невдалими, і поки він задовольняється також досить сумнівним партнерством з єврооптимістами в особі Сергія Лещенка та Мустафи Найєма. Що ж стосується Саакашвілі, то чутки про його союз з Садовим ходять вже давно, проте в перспективу такого союзу віриться насилу. Ні Садового, ні Саакашвілі не властиво ділити славу "першої зірки" партії з ким би то не було.
Так що причина чаювання з "політичними трупами" скоріше лежить в площині психології, ніж стратегічних розрахунків. Світ великої політики складний і жорстокий, і Садовому в ньому, судячи з усього, вкрай незатишно й самотньо, а тому йому потрібна хоч якась підтримка і хоч якісь партнери. Зв'язуватися з акулами начебто Ляшко або Тимошенко страшно, та й вийде собі дорожче, а ось ці і не дуже серйозні конкуренти, і яка-ніяка масовка виходить, а разом з нею і ілюзія того, що ти в цьому жорстокому світі маєш підтримку.
Схоже, що для кар'єри Садового було б куди краще наплювати на свої амбіції і повернутися в тихий, затишний і красивий Львів розбиратися зі сміттям, каналізацією і дорогами. От тільки занадто багато зав'язано, і дороги для Садового вже немає.
