"Чи можна на війні бути хорошою людиною?": як знімали реальну історію справжніх військових
Олександр Журавський — військовослужбовець Медіацентру ЗСУ, оператор-постановник документального фільму "225", знятого за підтримки Медіацентру Збройних сил України. Він розповідає, що означає бути за камерою на передовій, чому голлівудські бойовики після цього здаються дитячою грою та за що варто подивитися цю стрічку про легендарний підрозділ, який першим рвав кордон на Курщині
"ДС" публікує розповідь Олександра Журавського про зйомки фільму "225".
— Що значить знімати документальне кіно на війні?
— Це фільмування історії, яку творять звичайні люди в реальному часі — ті, хто ще вчора працював сантехніками, айтівцями, науковцями, а сьогодні захищає Україну. Моя робота — бути поруч, спостерігати та документувати. Для мене важливо знайти потрібну візуальну мову, щоб розповісти їхні історії й показати, якою ціною дається ця війна.
— Який найстрашніший кадр ти відзняв за час зйомок?
— Найстрашнішим був не конкретний кадр, а наша логістика. Полк воює на п’яти напрямках, часто на найгарячіших ділянках фронту — це справжній виклик. Бувало, що ми проїжджали через єдиний напівзруйнований міст, а наступного дня бачили його повністю знищеним. Тому найскладніше — просто дістатися до героїв. А коли вже з ними — стає куди веселіше.
— Чи був момент, коли Ширяєв або його хлопці казали тобі: "Знімай, нехай бачать"?
— Так, і цей момент увійшов до фільму. Під час зйомок на командному пункті одного з батальйонів ми побачили на моніторах, як український FPV-дрон уразив російського піхотинця. Майже одразу з кущів виліз його побратим і почав знімати з нього берці, щоб забрати собі. Чим усе закінчилося — можна побачити у стрічці.
— Якби раптом з’явилася можливість повернутися на один день зйомок у 225-й — який би день обрав і що відзняв би інакше?
— Мабуть, такого дня немає. Є радше технічні моменти. Наприклад, одного разу пошкодилася картка з записом інтерв’ю одного з ключових героїв. Ми доклали чимало зусиль, щоб відновити файли, бо дуже не хотіли перезаписувати — це вже були б зовсім інші емоції. Наші герої — військові, а не актори, і відповідати на ті самі питання вдруге їм було б неприємно. Картку врешті відновили… А от із моїми нервами все не так однозначно (сміється, — ред.).
— Чи є кадри з "225", що мають для тебе принципове значення як співавтора?
— Радше цілий епізод, героями якого стали колишні в’язні спецпідрозділу "Шквал". Саме вони проривали російський кордон під час Курської операції. Дуже круті хлопці й дуже чутлива тема. Зате маю один з найулюбленіших кадрів — вони сидять на бронемашині. Дуже виразні портрети та сильна мотивація!
— Ти знімав "Курськ" і "225". Після цих стрічок тобі все ще цікаво дивитися голлівудські бойовики?
— Чому ні? Дивлюся. Але виключно як розважальний контент, який має мало спільного з реальністю.
— Чому варто дивитися "225"?
— По-перше, це особлива естетика :)). По-друге, фільм дивиться легко — безліч цікавих історій, море жартів посеред небезпеки й моментів неприпудреного військового побуту. Ми вичавили максимум, щоб передати атмосферу "команди 225". І найголовніше — тут немає "голлівудщини". Це абсолютно реалістичний екшн, де ніхто не рятує світ самотужки. Кожен просто на своєму місці виконує тяжку роботу. Я пишаюся, що ми закарбували це назавжди.
Фільм "225" можна подивитися на YouTube.
