Демарш прокурора. Чому Луценко впевнений, що його не звільнять

Смерть Катерини Гандзюк, яку в липні облили сірчаною кислотою, як і очікувалося, спровокувала загострення політичного скандалу, головною мішенню якого стали правоохоронні органи. Адже саме на керівників силових відомств обрушився головний удар. Їх звинуватили як мінімум в небажанні розслідувати резонансну справу, а як максимум - навіть у співучасті в цьому жахливому злочині.

Як результат, у парламенті створили Тимчасову слідчу комісію у справі Гандзюк, а глави ГПУ, СБУ і МВС були викликані в парламент на килим, де Юрій Віталійович і заявив, що пише заяву про відставку і просить депутатів розглянути його негайно - на цьому тижні.

Це заява Луценка супроводив досить емоційним спічем, в якому в черговий раз запевнив, що "за владу ніхто не тримається", а справа Гандзюк успішно розслідується, звинувативши своїх критиків у цинічному піару на крові в боротьбі за владу. "Коли правоохоронну систему знищують бездоказово, навіть за розкриті злочини, я собі допустити не можу... Сьогодні подам заяву, а вам вирішувати, Мустафа Найєм буде керувати слідством і встановлювати з екрану телевізора винних або правоохоронні органи", - підсумував генпрокурор.

Власне, і загальна тональність заяви Луценка, і те, що однієї заяви для неї явно недостатньо (потрібно щоб відповідне подання в парламент направив президент, а парламент знайшов 226 голосів), сприяли тому, що в серйозність намірів Юрія Віталійовича не надто повірили. Той же Найєм, виступаючи з трибуни, назвав слова Луценка звичайним піаром, висловивши, однак, боязку надію, що було б дуже непогано, якби генпрокурор все-таки пішов.

Примітно, що лідер Радикальної партії Олег Ляшко, який виступав після заяви Луценка, не тільки традиційно проклинав правоохоронців за неефективні реформи, але і дав зрозуміти, що категорично проти "піару на крові" і спроб повісити всіх собак на силовиків, і чітко закликав не заважати правоохоронцям працювати. Тобто дав зрозуміти, що він скоріше на боці Луценка, ніж умовного Найєма і навряд чи його фракція голосуватиме за відставку генпрокурора. Тільки цього разом з коаліційними голосами "Народного фронту" і БПП цілком вистачало, щоб зробити відставку Луценка неможливою.

Що і підтвердилося досить швидко. Питання довіри Луценко був поставлений на голосування. Не всерйоз, звичайно, а в форматі сигнального голосування. І відставку глави ГПУ підтримали аж 38 нардепів. Що стало серйозною моральною перемогою як самого генпрокурора, так і влади в цілому.

Таким чином, Луценко, хоч питання недовіри генпрокурору і не розглядалося по-справжньому, не тільки отримав карт-бланш на подальшу роботу, але і підтвердження правильності своїх дій. Це голосування, по суті, підтвердив те, що Юрій Віталійович докоряв своїх критиків, - всі звинувачення прокуратури розганяє купка активістів з явно політичною метою, в той час як депутатський корпус у цілому претензій до генпрокурора не має. Тепер можна, звичайно, говорити, що багатьох депутатів не було в залі під час сигнального голосування, і спробувати підготувати переголосування за недовіру генпрокурору вже не в сигнальної формі, але результат, як кажуть, на табло.

При цьому Луценко, заявляючи про відставку, чудово розумів, що за півроку до президентських виборів він дуже потрібен Порошенка в якості віп-агітатора і глава держави навряд чи готовий міняти його в такий відповідальний момент. Зараз на фінішну пряму виходить суд у справі про держзраду Віктора Януковича, який повинен бути засуджений до п'ятої річниці Майдану, і обезглавлення ГПУ може зім'яти весь ефект від цього заходу. До того ж імовірність провести через парламент нового генпрокурора до президентських виборів явно прагне до нуля, і якщо Луценко піде у відставку, то його обов'язки буде виконувати перший заступник генпрокурора Дмитро Сторожук з "Народного фронту", у чому президент категорично не зацікавлений.

Так що заява Луценка про відставку виявилося спланованим і досить ефектним демаршем. При цьому генпрокурор вміло зіграв на випередження, не давши різного роду "активістам", як громадським, так і політичним, як слід розігнати тему відповідальності Луценка за смерть Гандзюк. Ті ж, хто намагався отримати від смерті херсонської активістки політичні дивіденди, у свою чергу, отримали урок, що велика політика - це не тільки активність у соцмережах і протести, але й ефективна робота з кадрами.