Дитяча хвороба правизны. Допоможе націоналістичний маневр амбіціям Садового
Останні події політичного життя України, зокрема, "прорив Саакашвілі", голосування за закон про реінтеграції Донбасу і розгортання кампанії по поверненню Степану Бандері і Роману Шухевичу звань Героя України, позначили досить цікаву тенденцію помітного "поправения" політичної сили Андрія Садового "Самопоміч".
Зумовлена тактичною доцільністю необхідність для патріотично-популістської частини української опозиції бути або хоча б здаватися більшими патріотами, ніж президент Петро Порошенко і його партнери з "партії війни" — "Народного фронту", виводить спочатку ліберальну і реформаторську "Самопоміч" на електоральне поле їх заклятих друзів з "Свободи", "Правого сектору" та "Національного корпусу", де, як не важко здогадатися, і так досить тісно. Все це відкриває перед політсилою Садового деякі нові можливості, але і несе при цьому не менші ризики.
Як відомо, "Самопоміч" пройшла в 2014 р. в парламент, використовуючи старий добрий прийом української політичної гри, умовно званий "третя сила". Позиціонуючи себе як "просунутих" євроінтеграторів, лібералів, технократів і антикорупціонерів, не забруднених роботою у владі, партія Садового склала якусь альтернативу і проросійським екс-"регіоналам", і набридли діячам з націонал-демократичного руху.
При цьому поспіх, з якою партія готувалася до виборів, змусила їх не надто ретельно підбирати кадри, що досі породжує періодичні скандали. За три роки каденції парламентська фракція "Самопомочі" втратила рівно чверть особового складу. Останній випадок стався буквально на днях, коли з-за особливої думки з питання реінтеграції Донбасу з фракції вигнали Наталю Веселову. Доречі, така ось непримиренність до альтернативних точок зору — один із симптомів "поправения".
Всі інші симптоми також на поверхні. Це і знаменита акція по блокаді "торгівлі на крові" з окупованим Донбасом, і категоричне неприйняття Мінських угод та будь-яких, нехай і чисто формальних компромісів у питанні війни на Донбасі, і дивні як для респектабельних політиків акції прямої дії начебто голодування Березюка і Сироїд, і все частіше лунає з вуст "самопомічників" обережна антизахідна риторика.
Таке "поправение" є природним наслідком виходу "Самопомочі" з коаліції та переходу в опозицію до Порошенка. Грати у просунутих західних реформаторів в якості опозиції до прозахідному реформатору Порошенко може для "Самопомочі" і було б можливо, якщо б вони відзначилися хоч якимись реформаторськими ініціативами, а на одній лише химерною і безглуздою демагогії Олега Березюка і Оксани Сироїд далеко не заїдеш. Та й інтелігентна опозиціонер — це занадто нудно для виборця, а тому бути "непримиренним ультрапатріотом" куди вигідніше.
І тепер ми спостерігаємо, як "Самопоміч" все ближче і ближче підбирається до ніші "Свободи" — свого головного конкурента на малій батьківщині у Львові. Але якщо раніше Садовий був інтелігентною і розумною альтернативою агресивним, безкомпромісним і незваженим "свободівцям", то тепер різницю між цими партіями в деяких питаннях помітити дуже складно.
Плани на майбутнє у зв'язку з цим у партії Садового можна припустити наступні. Враховуючи, що головні фішки "Самопомочі" 2014 р. неактуальні — їх особи вже не нові, а реформаторських ініціатив від них ніхто не дочекався, орли Садового, схоже, всерйоз розраховують повторити подвиг "Свободи" 2012 р., коли націоналісти на хвилі ненависті до знахабнілим регіоналам" зуміли привести фракцію в парламент з дуже непоганим для них результатом.
Сьогодні ситуація дещо схожа. Є певна втома і незадоволеність від дій нинішньої влади, а разом з нею і спокуса піддатися на ультрапатріотичні риторику в надії на радикальні рішення. Ось тільки двічі увійти в одну і ту ж річку, як відомо, неможливо, і шанси "Самопомочі" повторити подвиг "Свободи" не надто великі, тим більше що його повторення прагне й сама "Свобода", яка нікуди не поділася, а разом з нею й інші партії правого крила, в тому числі і серйозно виріс "Нацкорпус" Андрія Білецького.
Але сильна конкуренція не єдина перешкода на шляху реалізації цього плану. Як би не нагнітали істерію про "внутрішню окупацію" і "зраді" націоналісти, Порошенко — це далеко не Янукович, а БПП зовсім не "регіонали", і якщо за "Свободу" в 2012-му голосували після знаменитого побоїща під час ратифікації Харківських угод багато в чому в розрахунку, що хтось нарешті-то наб'є "регіоналів" у Раді морди, то зараз і аналог Харківських угод — закони про реінтеграції Донбасу — в порівняння з ними не йде, і бійку при їх прийнятті бійкою не назвеш. Загалом, число виборців, які мріють, щоб БПП і "фронтовикам" в парламенті "били морди", до критичної позначки ніяк не дотягує. Та й, незважаючи на всі "поправение", "Самопоміч" все також залишається зібранням інтелігентних демагогів, фізично не можуть бити комусь морди. Головним героєм парламентської "реінтеграції" став "свободівець" Левченко, а не його партнер по димових шашок з "Самопомочі" Семенченко. Останній, до речі, як подейкують в кулуарах, сам отримав пару стусанів від "фронтовика" Тетерука. Так що перспективи "Самопомочі" зайняти нішу "Свободи" і їм подібних не надто вражають.
Окремим цікавим аспектом метаморфоз "Самопомочі" є їх вплив на президентські амбіції лідера партії Садового. Останній свого бажання очолити країну ніколи надто сильно не приховував, але за останні роки в цьому питанні у Андрія Івановича все менше підстав для оптимізму. Першою його помилкою було те, що він спробував всидіти одразу на двох стільцях — регіонального політика у Львові і всеукраїнського політика з президентськими амбіціями. Другий, плавно випливає з першого, — нездатність розібратися із сміттєвою проблемою у Львові. І якщо за два роки напрям еволюції "Самопомочі" не зміниться, а Садовий все ж таки зважиться піти на вибори, то він буде штурмувати Банкову в якості кандидата-націоналіста, що навряд чи піде йому на користь.
По-перше, Садовий, як не крути, занадто інтелігентний для патріота-радикала і буде в цій ролі непереконливий. По-друге, знову ж його чекає занадто жорстка конкуренція від того ж Тягнибока, Білецького, Яроша і в чомусь Ляшко. Ну і, по-третє, чином ультрапатриота Садовий заганяє себе в роль технічного кандидата, адже він лише підіграє Порошенко в його спробі переобратися на другий термін. Чим сильніше будуть дробитися голоси за патріотичних і ультрапатриотических альтернативних Порошенко кандидатів, тим більше шансів, що Петро Олексійович вийде у другий тур разом з ким-то проросійським. І тоді всі виборці Садового хочеш не хочеш, а будуть змушені голосувати за ненависного "баригу", адже чим закінчуються ігри в "протывсихив", ми всі прекрасно знаємо на прикладі Януковича.
Ну і наостанок ще одна деталь: сповзанням в правий край і Садовий особисто, і його "Самопоміч" заганяють себе назад у львівське або галичанское політичне "гетто", з якого партія львівського мера так переконливо вистрибнула у всеукраїнську політику. Дуже може бути, що "Самопоміч" закінчить так само, як і почала, повернувшись на малу батьківщину.
