Дві мети Єрмака: До чого призведуть нові ініціативи щодо мінської ТКГ

Вчора голова ОП Андрій Єрмак під час онлайн-дискусії "Пандемія, реформа, війна і світ: погляд з українського Білого дому", яку організувала Atlantic Council, оголосив про плани змінити звичний формат роботи мінської ТКГ, пише Depo.ua.

Ключовою у його промові, мабуть, можна вважати тезу про те, що на Банковій розглядають ініціативу підвищити рівень українського представництва в ТКГ. Зокрема, глава української делегації Леонід Кучма отримає нового заступника в особі віцепрем'єра Олексія Резнікова. Крім того, в кожну підгрупу ТКГ будуть делеговані представники профільних українських міністерств, притому рангом не нижче заступника міністра, а також "кілька" голів профільних комітетів українського парламенту.

Утім, його надія виглядає не дуже обгрунтованою. Навіть якщо російська сторона погодиться на симетричне розширення своєї участі, що теж далеко не доконаний факт.

Розширення складу групи, збільшення кількості засідань і присутність профільних урядовців - теоретично все це могло б збільшити ефективність роботи цього переговорного органу. Але тільки за однієї умови. За наявності політичного рішення про припинення конфлікту.

Без цього рішення клерки з міністерств можуть брати участь хоч в щотижневих, хоч у щоденних "переговорах", нудитися і писати розлогі звіти ні про що. Оскільки без попереднього політичного і безпечного врегулювання робити їм рішуче нічого. Без рішень про припинення вогню, відведення сил, передачі контролю над кордоном ніяке "мирне будівництво" неможливе. А ці рішення не можуть ні приймати, ні навіть обговорювати ні українські чиновники з "господарських" міністерств, ні їхні російські колеги, якщо на те пішло.

Тому розширення складу групи за умови відсутності компромісу - це імітація бурхливої діяльності, спрямованої частково на електорат Зеленського, частково - на міжнародних партнерів України. Практичних наслідків від них очікувати складно.

Натомість присутність у складі ТКГ діючих народних депутатів, найімовірніше, призведе до більшої прозорості роботи групи. Хоч би завдяки регулярним витокам інформації про хід переговорного процесу. Цілком імовірно, що рішення щодо присутності парламентаріїв були прийняті як наслідок небезпечної "самодіяльності" Єрмака в інциденті з "консультативною радою" на вимогу внутрішньої опозиції всередині "слуг народу".

До речі, згадував Єрмак і про ту свою провальну ініціативу - правда, вже в минулому часі. Паралельно з тим нагадуючи, що "Україна повинна узгодити три законодавчих акти з представниками територій". Правда, цього разу голова ОП підготувався краще, ніж в березні, і відразу додав, що учасники переговорів, які будуть представляти Донбас, повинні бути представниками громадянського суспільства, "у яких є лише громадянство України, які не брали ніякої участі у війні проти України, які вимушено залишилися на окупованій території, які не є злочинцями станом на сьогодні, не вбивали наших солдатів, які не приймали злочинних рішень".

Уявити собі ситуацію, за якої спецслужби ЛДНР випускають з підвалів і відловлюють на вулицях залишки лояльних до України громадян, формують з них свою частину "консультативної ради" і негайно відправляють її до Мінська, все-таки досить складно. Тому вимоги Єрмака є швидше способом "зіскочити з теми", не визнавши прямо, що ідея не знайшла підтримки в Україні і на Банковій вирішили її по-тихому поховати.

Крім того, Єрмак в інтерв'ю сказав, що виступає проти звільнення голів Нацбанку і НАБУ, що де-факто є великою вимогою для групи так званих "соросят" - поки їх залишили в грі і залишають їм шанси на майбутнє. І це, у свою чергу, робить нинішню модель управління країною ще більш складною і некерованою. По суті, при такій моделі зберігається конфлікт всіх з усіма.

Підсумовуючи, вчорашні досить резонансні заяви Єрмака в реальності переслідують дві мети. З одного боку, голова ОП хоче продемонструвати готовність офіційного Києва до інтенсифікації давно і намертво застиглого "мирного процесу". Твердо усвідомлюючи шанси, що фактично відсутні, на прогрес у цьому питанні і керуючись бажанням Зеленського продемонструвати конструктивну позицію України швидше Вашингтону, Берліну і Парижу, ніж Москві. З іншого боку, отримавши негативний внутрішньополітичний досвід з "консультативною радою", Єрмак вживає заходів, щоб заблокувати російський план щодо прямих переговорів Києва з сепаратистами. Прикро тільки, що цей очевидний політичний крок він робить після власної фактичної згоди на російську пропозицію.