Ефект скотыняки. Чому ми всі так любимо Ляшко

Головний "радикал" України Олег Ляшко, який ще вчора пояснювався в НАБУ з приводу свого нового будинку за 15 млн грн, сьогодні завдав антикорупційним органам удару у відповідь. Зібравши групу підтримки з колег-депутатів і озброївшись телекамерами, Олег Валерійович здійснив набіг в Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, де влаштував власний допит з пристрастю чолі цієї установи Назару Холодницкому і не де-небудь, а в його власному кабінеті.

У виразах "радикал", як зазвичай, не соромився, а нахабства йому завжди було не позичати. В результаті по всій країні розлетілася шизофренічна картинка, як підозрюваний у корупційних діяннях політик морально знищує главу антикорупційної прокуратури, хоча, здавалося б, усе мало бути навпаки.

Холодницький, до честі його, тримався гідно, однак в Україні вкрай мало публічних людей, здатних на рівних змагатися з Олегом Валерійовичем в демагогії, хамство і нахабство. Так що зрежисований "радикалом" спектакль, покликаний дати зрозуміти антикоррупционерам, що ті не на того нарвалися, чітко розставив акценти, хто в цій історії справжня жертва, а хто хижак.

На тлі цього барвистого шоу якось відійшли на задній план головне питання - незаконного збагачення лідера "радикалів", в якому того, власне, і підозрюють. Мова йде про будинок у селі Козин, придбаному Ляшко на початку цього року за ні багато ні мало 15 млн грн.

Олег Валерійович, зрозуміло, дав своїм виборцям, і антикорупційним органам цілком вичерпне пояснення. Мовляв, всі вони "лохи", оскільки він купив будинок в розстрочку на п'ять років, протягом яких і буде потроху виплачувати вказану суму. На цьому, на думку Ляшка, питання "незаконного збагачення" вичерпаний і подальших пояснень не вимагає.

Насправді Ляшко міг не пояснювати навіть цього, оскільки півтора мільйона виборців Радикальної партії походження мільйонів їх політичного кумира не турбує. Вони, зрозуміло, мають якесь неясне розуміння, звідки у політика, який ніколи не займався великим бізнесом, могли б взятися такі гроші, але ніякої потенційної крамоли в цьому не бачать. Та й взагалі, воліють цим питанням не цікавився. Ось такий феномен. Тих же Романа Насирова та Миколи Мартиненка - попередніх фігурантів корупційних скандалів - вони щиро ненавидять як п'ють народну кров казнокрадів і ні хвилини не сумніваються в справедливості звинувачень (хоча з юридичної точки зору питань там достатньо), а Ляшко для них чистий і непорочний Робін Гуд, скільки б будинків він не купив і скільки б мільйонів не тримав під матрацом.

Нікого, звісно, не хвилює, що всі пояснення Ляшко щодо його будинку абсолютно нікчемні. Навіть якщо рівномірно поділити 15 млн на п'ять років, то виходить, що Олег Валерійович платить за будинок за 250 тис. кожен місяць. А це, як не крути, ніяких питань про походження грошей не знімає. Зарплата Ляшка за весь 2016 р. склала 150 тис. грн, що на сто тисяч менше, ніж йому потрібно платити за будинок в місяць. Так що розповіді про розстрочення - це лише формальна "відмазка".

У чому ж причина цього феномена? Тут потрібно пам'ятати, що Ляшко ніколи не обіймав жодної посади у виконавчій владі, тобто ніколи не вирішував ніяких практичних завдань в управлінні країною, а тому завжди мав розв'язаний мова для популізму будь-якого ступеня оголтелости.

При цьому для своїх виборців Ляшко навіть не політик, а артист розмовного жанру, який майже кожен день влаштовує їм в телевізорі неповторне реаліті-шоу з жартами-примовками, піснями-танцями, скандалами і бійками. Такий собі політичний Петросян. І також, як у Петросяна, шоу у Ляшка вкрай низького штибу, з гранично простими і примітивними, а тому зрозумілими і близькими невибагливиму слухачеві жартами. Варто віддати Олегу Валерійовичу належне - він чітко розуміє, хто його цільова аудиторія, і ніколи не дозволяє собі збитися на нудну і заумную політичну або економічну риторику, щоб глядач-виборець, не дай бог, не занудьгував.

Всі його пояснення прості, односкладові й обов'язково з прямою вказівкою на винних скотыняк і обіцянками швидкої і неминучої кари від обуреного народу, стиль поведінки свідомо агресивний і безкомпромісний (чого не скажеш про реальну політику, тут Ляшко неодноразово виявляв дивовижну гнучкість, спритно змінюючи союзників), стиль мовлення, з одного боку, яскравий і барвистий, а з іншого - без складних конструкцій, розумних слів, з великою кількістю лайки, а то і мата.

І тут ми підходимо до найголовнішого - Ляшко не просто політичний Петросян, він "в дошку свій Петросян". Олег Валерійович цілком цілеспрямовано веде себе, як базарна баба, яка потрапила до Верховної Ради, і чітко потрапляє в самий нерв своєї цільової аудиторії, стаючи екранним втіленням свого виборця. Виборця вже немолодого, не надто освіченого, бідного сільського жителя, який, дивлячись у телевізор, думає: "От якби мене туди в цю Раду, вже я б їм усім показав!" А тут з'являється Ляшко з вилами, коровою і чорноземом в мішку, хіба що без облепленных гноєм кирзачей, і показує всім цим зажравшимся київським казнокрадам, хто тут скотыняка. Ну як такого хлопця не любити, він же свій?

А коли включається парадигма свій-чужий, включається і первісний соціальний інстинкт об'єднання "своїх" перед обличчям зовнішнього ворога, і всі, крім фактора "свій", стає навіть не друго-, а третьорядними, а то і взагалі не важливим. Зрештою в політичній біографії Ляшко вже стільки "зашкваров", що з лишком вистачило б на остаточне потоплення кількох українських політиків, а Олег Валерійович досі живіша всіх живих. Так що історія з "незаконним збагаченням" - лише один із епізодів, ніяк кар'єрі Ляшко не помешающий.