Фонтан, Скоропадський чи монумент Героям? Як повалений Ленін досі розсварює українців

Що не так з ідеєю фонтану від столичної мерії

За мерства Віталія Кличка столична влада полюбила фонтани. Вона їх відремонтувала та модернізувала. Найпопулярнішим фонтаном до повномасштабного вторгнення був водограй на Майдані Незалежності з підсвіткою і музикою. Критики "фонтанізації" столиці вказували, що це приємний оку антураж, яким прикривають значну кількість проблем із забудовами, ремонтами доріг та відсутністю з 2014 року бодай однієї нової станції метрополітену. Ось і зараз мерія вирішила порадувати киян і гостей столиці новиною про новий фонтан, який спорудять на місці колишнього пам’ятника вождеві більшовиків Володимиру Леніну. Після того, як 8 грудня 2013 року скульптуру звалили активісти Євромайдану, лишився тільки постамент. Та і той у занедбаному стані.

"Нині площа перед Бессарабським ринком не використовується як повноцінний громадський простір, — слушно зауважили в КМДА. І розповіли про проект "нового простору з урахуванням вимог доступності, чинних норм і особливостей локації". На поширених фото проекту видно фонтан, лавки, озеленення, освітлення і доріжки. При цьому, виявляється, це вже схвалено. "Київавтодор" розпочав процедури закупівлі через електронну систему Prozorro, до реалізації залучать кошти меценатів.

Це той випадок, коли чиновники на порожньому місці створили собі проблему, тож не дивно, що нарвалися на шалену критику. І за те, що не було широкого публічного обговорення, і за саму ідею фонтана під час війни. До табору критиків долучився голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. На його думку, столиця воюючої держави не має права на ідеологічну нейтральність. "Фонтан — це як перейменувати вулицю Леніна на Абрикосову. Щось нейтральне: мовляв, потім прийде інша влада, навіщо возитися? Так створюються "сірі зони", а свідомість молодого покоління залишається без орієнтирів", — зазначив Алфьоров. Натомість він запропонував іншу ідею — перетворити бульвар Шевченка на цілісний меморіальний комплекс, присвячений добі національно-визвольних змагань 1917-1920 років. На місці пам’ятника Леніну спорудити пам’ятник гетьману Павлу Скоропадському, а на місці колишнього пам’ятника більшовику Миколі Щорсу — Симону Петлюрі. Трохи обабіч бульвару є монумент Михайлу Грушевському.

Перша частина допису Алфьорова припала до душі більшості критиків спорудження фонтану, а от друга — наразилася на критичні стріли. Почалося перемивання кісточок контраверсійних постатей Петлюри і Скоропадського, обговорення, чи гідні вони пам’ятників, мовляв, досить і назв вулиць на їхню честь в центральній частині Києва. Звучали думки, що коли й споруджувати зараз пам’ятники, то не діячам столітньої давнини, які профукали державність, а нинішнім героям, котрі віддали життя за Україну. Тим паче, що зовсім поруч площа Українських Героїв.

Чому варто поставити тему пам’ятників на паузу

Інші слушні думки просто перерахуємо, їх вистачало. Перша: слід думати не про фонтани та нові монументи, а про те, як розвантажити центр столиці від транспорту, бо там задуха, особливо влітку. Друга: мерія могла організувати голосування за варіанти заміни пам’ятника Леніну у застосунку "Київ Цифровий", а вже потім щось планувати. Бо зараз це нагадує, що хтось хоче на цьому фонтані заробити. Третя: чиновникам мерії потрібно прочитати лекцію по новітній історії, адже ленінопад у Києві став актом відмови українців від імперських російських наративів про "спільне радянське минуле". Тобто саме це місце і недобитий постамент — історія. Нічого там чіпати не можна, слід оголосити це місце символом відмови України від тоталітарного минулого, пов’язаного з Росією.

Дехто також згадував про громадського активіста Миколу Коханівського, полеглого у боях під Вовчанськом 10 червня 2024 року. Коханівський у ніч на 30 червня 2009 року спільно з групою молодих патріотів пошкодив пам’ятник Леніну — відбив носа вождеві пролетаріату. Тоді його вчинок багатьма сприймався як акт вандалізму, а влада намагалася захищати монумент, мовляв, він є пам’яткою. Суди над активістами тривали з 2009-го по 2013-й. Їх зупинила лише перемога Революції Гідності. Час підтвердив правоту активістів — декомунізація та дерусифікація стали державною політикою.   

Четверта думка: до завершення війни треба оголосити мораторій на пам’ятники. І на фонтани також. Якщо у столичному бюджеті є зайві кошти, ліпше задонатити на ЗСУ. Тут є сенс уточнити: потрібен не лише мораторій на будівництво пам’ятників, а й пауза у розмовах про це. Нещодавно голова президентського Офісу Кирило Буданов проводив нараду щодо створення в Києві Пантеону видатних українців. Ця тема — з довжелезною бородою. І з таким же довжелезним шлейфом скандалів. "ДС" згадувала про них, коли розповідала про інший скандал — із рішенням Верховного суду, який визнав незаконним землевідведення під Національне військове меморіальне кладовище в Мархалівському лісі. Безумовно, пантеон видатних борців за незалежність Україні потрібний, та тільки-но почнеться обговорення, кого там перепоховають, буде те саме, що з фонтаном від мерії Кличка. Тож, можливо, з такими ідеями дійсно краще почекати до перемоги.