Франція в полоні популізму. Чому приречені уряди Макрона
Прем’єра Лекорню, який оголошував про відставку, президент Макрон призначив керувати урядом знову. Одна з причин — не так просто знайти на цю посаду політичного камікадзе
Чотири причини, чому французькі політики зайшли у глухий кут
Перша причина: вибори без переможців. Улітку минулого року президент Еммануель Макрон припустився помилки, наслідки якої відчуває і він, і всі французи. 6-9 червня відбулися вибори до Європарламенту, на яких у Франції першість отримало ультраправе "Національне об’єднання" Марін Ле Пен, а центристи Макрона зазнали ганебного провалу. Незадовго після того, як екзит-поли продемонстрували перевагу ультраправих, президент Франції оголосив про розпуск парламенту та дострокові вибори.
Його рішення критикувалося за поспішність і популізм. Експерти вказували, що через розпуск парламенту Макрон втратить багатьох союзників. Прогнози та соцопитування віддавали першість партії Ле Пен. Там уже будували плани на уряд на чолі з Жорданом Барделлою — 28-річним вихідцем із родини іммігрантів із зовнішністю кіноактора, гарними манерами і навичками переконливого трибуна. А ще — ТікТок-зіркою. Вдале використання цієї соцмережі Каліном Джорджеску і Джордже Сіміоном у Румунії, молдовськими політиками під час останніх виборів — не їхнє ноу-хау, а копіювання досвіду любимчика Ле Пен Барделли.
Птах удачі, який був у руках ультраправих після першого туру дострокових парламентських виборів, неочікувано полетів на протилежний полюс — до лівих. Соціалісти, "зелені", комуністи і ліві радикали із "Нескореної Франції" йшли спільним блоком "Новий народний фронт". Із 577 місць у Національних зборах він здобув 182 мандати. Блок Макрона "Разом за республіку" отримав 168 місць, а партія Ле Пен стала лише третьою зі 143 мандатами. Явку на виборах називали феноменально високою — 66,7% у другому турі. У підсумку в парламенті утворилася ситуація, в якій було закладено глибоку кризу — ніхто не міг сформувати коаліцію.
Відразу після виборів прогнозували вимушене єднання лібералів Макрона з лівими, однак в останніх є помірковані сили, а є — радикальні. "Нескорена Франція" на чолі із популярним політиком Жан-Люком Меланшоном отримала 74 мандати і золоту акцію у блоці лівих. У соціалістів — 59 мандатів. Домовлятися з лібералами ультраліві відмовляються.
Друга причина: Франція — боргова королева Європи. Державний борг Франції складає понад 3,3 трильйони євро, або приблизно 114% ВВП. Це найвищий показник у єврозоні. Також найвищим в єврозоні є дефіцит бюджету Франції, що становить від 5,4 до 5,8% ВВП. Уряди, які формувалися після виборів 2024 року, заявляли про необхідність економії задля зменшення дефіциту хоча б до 4,6%. Але ці плани щоразу наштовхувалися на критику популістів із крайніх ідеологічних таборів, адже передбачали заморожування соціальних витрат. Особливо активно шпетили урядовців ліваки. Спільно з профспілками вони у вересні провели масштабні акції протесту по всій країні, вимагаючи відмовитися від економії за рахунок соціальних урізань. Риторику захисників трудящих підтримували й ультраправі.
Без скорочень державних витрат у 2026 році становище економіки Франції, до слова — другої за величиною економіки єврозони — погіршиться. Очевидно, очікування саме такого розвитку подій робить ще більш непоступливими крайніх лівих і крайніх правих. Вони не приховують бажання дострокових виборів. Мінімум парламентських, максимум — президентських. Тиск різнополюсних ідеологічних таборів задля створення в країні революційної ситуації — третя причина політичної кризи. Тому не дивує, що "Національне об’єднання" і "Нескорену Францію" не звуть на переговори щодо чергового уряду. Немає сенсу.
Четверта причина — непопулярність Макрона. Його рейтинг довіри падає не перший місяць, а у жовтні він узагалі обвалився до рекордних 14%. Згідно з опитуванням компанії Elabe на замовлення видання Les Echos, 82% респондентів сказали, що не довіряють чинному президенту, в тому числі 59% — зовсім не довіряють. Інше опитування засвідчило: 70% громадян Франції хочуть відставки Макрона після швидкого закінчення роботи уряду Себастьєна Лекорню. Хоча після тривалих консультацій відставника і повернули в крісло, низький рівень довіри до президента впливає на рівень довіри до пропонованих ним глав уряду і до їхніх намірів на посаді.
Чим завершилися переговори про новий уряд
В урядовій команді Лекорню, яка проіснувала півдоби, переважали міністри попереднього уряду Франсуа Байру. Власне, це одна з причин невдоволення поміркованих лівих, з якими новий прем’єр планував домовитися про ситуативну співпрацю. Крім того, соціалісти і "зелені" вимагають від урядовців поступок у бік соціального популізму. Приміром, каменем спотикання вже давно є пенсійна реформа, ліві вимагають її переглянути, а краще — скасувати. Їм піддакують і праві з партії Ле Пен, бо тема соціально дражлива.
З моменту оголошення про відставку Лекорню Макрон шукав точки дотику з депутатами, у п'ятницю він провів із ними консультації. Після них оптимістично заявив про можливість уникнення розпуску парламенту. На тлі зростання рейтингів ультралівих та ультраправих перевиборів не хочуть не тільки центристи, а й помірковані ліві. Попри серйозні розбіжності з макроністами останні розуміють, якою катастрофою для Франції закінчиться тріумф крайніх радикалів. Та й у прийми до Меланшона важковаговики французької політики соціалісти йти не бажають.
Оглядачі під час переговорного процесу наголошували на двох моментах. По-перше, Макрон має піти на поступки поміркованій лівій опозиції і перетрусити кадровий склад наступного уряду, не призначати туди людей, до яких накопилося багато претензій. По-друге, більш-менш тривале перебування в прем’єрському кріслі можливе для тієї фігури, в якій французькі виборці з ліберальними поглядами вбачатимуть потенційного наступника Макрона на цьому ідеологічному фланзі. Таким вважають Лекорню. Після оголошення про відставку соцопитування давали йому хороші рейтинги. Ліберально налаштовані виборці хочуть бачити вже зараз, хто складе конкуренцію Барделлі від ультраправих і Меланшону від ультралівих на виборах глави держави. Прем’єрство — хороший трамплін у президентство. З огляду на те, що Лекорню — друг України і на посаді міністра збройних сил зробив багато для надання нам військово-технічної допомоги, українцям такий голова уряду у союзницькій країні — імпонує.
Якщо і цього разу у Макрона не складеться з урядом, все потужніше звучатимуть вимоги опонентів про його відставку. Чи принаймні про дострокові парламентські вибори. Якщо у 2024-му підстави для розпуску парламенту були сумнівні, то для розпуску нинішнього складу Національних зборів підставою може слугувати його неспроможність до тривалого компромісу. Втім, експерти надають перевагу іншому сценарію — уряди меншості змінюватимуться до наступних президентських виборів. Між двома турбулентностями — нестійкими урядами, але без виборів, та виборами з наступним урядуванням ультраправих чи ультралівих — Макрон віддасть перевагу першому варіанту. Нехай і з ще більшим падінням рейтингу. Він все одно у 2027 році балотуватися не зможе.
