• USD 27.3
  • EUR 30.9
  • GBP 36.4
Спецпроєкти

Гібридний союзник. Чому нерозумно ображатися на Лукашенка за голосувань в ООН

Образа українців на братів-білорусів з-за проросійського голосування в ООН не тільки наївна, але і нераціональна
Фото: sputnik.by
Фото: sputnik.by
Реклама на dsnews.ua

Кожне голосування в ООН з питання дотримання прав людини в Криму - а їх вже було як мінімум три - викликає у нашому громадянському суспільстві таке пожвавлення, яке найчастіше перехльостує "за край". При цьому, як правило, все зводиться до полювання на відьом і розвішування ярликів на ті країни, які не підтримують резолюцію. Очікувано так сталося і в цьому році.

Причому, що саме дивне, кожен рік склад країн, які голосують проти, не змінюється - із сусідів з пострадянського простору це Росія, Узбекистан, Вірменія і Білорусь. В цьому році піддався остракізму офіційний Мінськ. Причому такий негатив посилився і сьогоднішнім пропозицією Лукашенко надати свій контингент для можливої миротворчої місії ООН на Донбасі. Загальна тональність претензій до Білорусі - щось на кшталт "встромили ніж у спину".

Образу багатьох українців на "братський народ" цілком можна зрозуміти. Ось тільки ображатися на Лукашенка, який вже давно веде політику сидіння на двох стільцях, по-перше, наївно (подобається нам це чи ні, а білоруси живуть, виходячи з власних інтересів), а по-друге, нераціонально. І взагалі, може правильніше звертати увагу не на голосування виключно за декларативним документом (хоча і стосується болючого для нас питання), а на практичні справи?

А ось у практичній площині картина українсько-білоруських відносин виходить зовсім інша. Ще навесні 2014 р., після анексії Криму, Лукашенко ухвалив стратегічне рішення - допомогти Україні. Чим це було викликано - залишимо за дужками. Проте вже перші кроки Білорусі викликали вкрай негативну реакцію з боку Кремля і особисто Путіна.

І було від чого. Так, навесні 2014 р. росіяни припинили постачання в Україну стратегічно важливого авіаційного палива. Білоруси протягом буквально кількох тижнів налагодили виробництво такого палива (з російської нафти) і організували безперебійні поставки. Причому це не була чиста комерція - постачання кілька місяців йшли в борг.

Ще один вкрай важливий для України компонент - автомобілі та автомобільні комплектуючі. Багатьом відома ахіллесова п'ята українського автомобілебудування - відсутність свого виробництва автодвигунів, в тому числі для військової техніки. До речі, саме відсутність дозволу на поставку такої продукції подвійного призначення з Європи призвело до того, що КРАЗ не завалив армію своїми машинами, - російські-то поставки припинилися майже повністю. І саме тому Україна купувала британські броньовики "Саксон" - у контракті були прописані запасні движки, ремонтний комплект обладнання з ремонту.

А Білорусь змогла швидко та охоче організувати постачання двигунів Ярославського виробництва. І ще: всі прекрасно пам'ятають розповіді волонтерів і військових про практично повну відсутність акумуляторів на військовій техніці в березні 2014 р., коли її знадобилося виганяти з ангарів. А потім раз - і вони з'явилися у великих обсягах. Звідки? В тому числі і з Білорусі.

Реклама на dsnews.ua

Далі - тільки в 2014 р. в Україну продано електродвигунів і електросилових установок для бронетехніки на суму 2,19 млн грн (зростання порівняно з попереднім роком колосальний - з 128 тис. грн). Нагадаю: електродвигуни - це саме той агрегат, який крутить вежу БТР і танка.

Таким чином, можна стверджувати, що значна частина техніки, яку посиленими темпами знімали і знімають з довготривалого зберігання по всій Україні, має всередині "білоруський полум'яний мотор". У тому числі і відомі всім "Півонії", шасі для яких в змозі виробляти тільки одне підприємство - Мінський завод колісних тягачів.

А прямі поставки автомобільної техніки - це взагалі окрема пісня. Починаючи з липня 2014-го Мінський автомобільний завод активно продає вантажівки і причепи для транспортування бронетехніки Нацгвардії України. Масштаби достеменно невідомі, але лише в 2016 р. для потреб української армії були куплені 120 вироблених в Мінську вантажівок МАЗ-6317. А з 2016 р. ліцензійне виробництво цих військових вантажівок з білоруських комплектуючих було налагоджено в Черкасах на потужностях корпорації "Богдан".

А новий бронеавтомобіль для Нацгвардії "Варта" вкрай підозріло нагадує аналогічний зразок від мінського МЗКТ. Тут у сторін обопільний інтерес - Україна швидко отримала свій броньовик, в якому використовували пару білоруських перспективних розробок, а Білорусь отримала можливість оцінити інженерні рішення в процесі експлуатації в умовах "гібридної" війни.

Величезну частку у військовому експорті Білорусі в Україну займає оптика і системи наведення, де країна традиційно лідер на всьому пострадянському просторі (і не тільки - багато країн НАТО мають на озброєнні коліматорні приціли, зроблені в місті Волочиськ). Хоча державне об'єднання БЕЛОМО офіційно заперечує які-небудь поставки в силові структури України, однак є ще така собі фірма Yukon Advanced Optics Worldwide, зареєстрована в Литві, яка на тлі стрімкого зростання продажів навіть відкрила представництво в Києві.

Масштаби реально вражають: так, лише за 2014 р. по офіційним каналам Україна купила у Білорусі біноклів, монокулярів і тепловізорів на $1,7 млн. Ще на $1 млн докупили прицілів, ще на понад 1,1 млн - далекомірів і пристроїв на рідких кристалах (це монітори тієї ж "Стугни", екрани прицільних пристроїв в БТР-4 і т. д.). І це, зауважте, без урахування різних "волонтерських тропок".

З 2015 р. почалися поставки і ще на одному напрямку - спеціальні тканини і матеріали для пошиття військової форми, так і для різних виробів подвійного призначення. Зростання поставок - від 120 до 200% в залежності від типу.

Ще одна жива тема співробітництва - створення протитанкового ракетного комплексу середньої дальності. Ще до війни був розроблений проект "Стугна" - "Скіф": українська ракета, система наведення білоруська. І раптом в 2014 р. ми "знайшли" технічну документацію по системі і почали розвивати "Стугну" далі. Більше того - запустили в серію. В результаті у нас кілька тисяч протитанкових тандемних важких ракет з дальністю польоту до 5 км, у білорусів "раптово знайдені" документи по ракеті РК-2 і свій власний комплекс - "Шершень".

А є ще співпрацю в плані безпілотної авіації, РЛС, в ремонті авіатехніки (не забуваємо, що Оршанський авіаремонтний наполовину належить запорізькому "Мотор-Січ"), в авіаційному озброєнні, яке із зрозумілих причин не потрапляє у відкриті джерела.

Так що поки західні союзники України в роздумах, чи варто озброювати (навіть нелетальних зброєю) Київ у війні з Росією, "найближчий союзник Росії протягом трьох років активно допомагає в боротьбі з "гібридної загрозою" на Донбасі. Причому обсяги цієї допомоги вимірюються значними сотнями мільйонів доларів.

А тепер порахуйте, у чиїй спині більше білоруських ножів.

    Реклама на dsnews.ua