Партія "ні миру, ні війни". Чи перетворить Вакарчук "Голос" в політичний "Тоттенхем"

У партії "Голос", схоже, нарешті намацали свою електоральну нішу, але це несе ризик того, що електорат політсили Вакарчука скукожится до кількох областей
Фото: УНІАН

Гучну заяву з трибуни Верховної Ради зробив лідер "Голоси" Святослав Вакарчук.
"Є прагматичний, дорослий, продуманий шлях - знайти в собі сили зібратися, підняти економіку, зробити так, щоб Україна була готова до викликів, і разом з усією країною на українських умовах встановити мир і повернути окуповані території. Саме цей шлях пропонує партія "Голос". Ми просимо, щоб парламент виробив цей чіткий проукраїнський план. Існуючі Мінські домовленості, які ні до чого доброго не приведуть, не треба виконувати", - сказав Вакарчук.

Таким чином, лідер партії, по суті, повторив раніше оприлюднену заяву політсили, в якому пропонується заморозити конфлікт на Донбасі. Таку позицію в "Голосі" пояснили тим, що зараз в України немає ні дипломатичної, ні військової можливості повернути тимчасово окуповані території Криму і Донбасу на своїх умовах. При цьому в "Голосі" стверджують, що Мінські угоди роблять можливою реалізацію російського плану перетворення Донбасу на підконтрольну Кремлеві автономію у складі України, а ще несуть ризик втрати незалежності і суверенітету України.

Судячи з усього, Вакарчук і його люди активізували пошуки політичної ніші, у відсутності якої їх небезпідставно дорікали експерти і виборці. Почати в "Голосі" вирішили з делікатної теми відмови від Мінських домовленостей, звичайно, не даремно. Справа в тому, що у кожної з нинішніх парламентських партій свої підходи і рецепти, як краще вирішити проблему війни на Донбасі і що робити з Мінськими домовленостями.

Як відомо, президентська "Слуга народу" зайняла позицію обов'язковості виконання Мінських домовленостей. У партії влади не втомлюються повторювати, що тяжкий вантаж поганих угод їм залишив Петро Порошенко, але це не звільняє від їх виконання. В іншому ж випадку з Росії, мовляв, знімуть, санкції, Україна втратить допомогу від західних союзників. Саме тому партія влади розкритикувала ініціативу "Голоси" - голова фракції "Слуги" Давид Арахамія зауважив: "Будь-який вихід з нашої ініціативи з Мінських домовленостей означає майже автоматично скасування багатьох санкцій щодо Росії. Я не знаю, хто в країні зацікавлений в цьому", - сказав він. Більш того, у президента акцентовано підтримують ідею поступок агресору у разі, якщо вони призведуть до світу, при цьому не особливо замислюючись про ціну "компромісу" з Росією.

Що стосується "Євросолідарності" Петра Порошенка, то він разом зі своєю політсилою, по суті, продовжує обрану ще в бутність главою держави лінію про безальтернативність "Мінська", який виконав своє первісне призначення і зупинив масову загибель бійців ЗСУ на фронті. Відмінності в позиції "ЄС" та "Слуги" полягають у тому, що у Порошенка закликають виконувати Мінськ, але на своїх умовах, а не так, як трактують домовленості в Москві. Зеленський ж воліє виконувати те, що його попередник успішно саботував протягом п'яти років, відтягуючи зняття санкцій з Росії і зміцнювати обороноздатність держави.

Найбільш "миролюбна" парламентська партія, "Оппоплатформа", безумовно, є найбільшим адептом виконання "Мінська", нардепи Бойко-Медведчука йдуть ще далі, допускаючи федералізацію України, особливий статус для Донбасу, повну амністію і інші "приємності", які радують господаря Кремля. При цьому Медведчука і його партію в "Голосі" критикують гостріше всього, що й не дивно.

Ще одна парламентська партія, "Батьківщина" Юлії Тимошенко, зараз практично забула про тему Донбасу. Під час передвиборної гонки і якийсь час після неї Юлія Володимирівна активно піарила формат "Будапешт-плюс", який, на її думку, повинна ініціювати Україна, відмовившись від неефективного "Мінська". Тим не менш вже досить тривалий час у Тимошенко практично не коментують зовнішню політику, зосередившись на темах ринку землі і референдуму з цього питання.

Запропонувавши відмовитися від Мінських домовленостей, Вакарчук, безумовно, зробив серйозну заявку на те, щоб до цього безликий "Голос" стали нарешті відокремлювати від "Слуги народу" в одних питаннях і від "Євросолідарності" - в інших. Заявивши, що Мінськ більше не потрібен Україні, глава партії пішов ще далі, закликавши брати приклад з Ізраїлю і захищати свою країну без огляду на реакцію світового співтовариства. "Ізраїль встановив в регіоні світ на своїх умовах, після чого США не припинили з ним співпрацювати і працювати. Світ любить сильних і успішних", - сказав Вакарчук.

Власне, для "Голосу" як нової політичної сили, щоб не стати "партією однієї каденції", як це вже сталося з "Самопомічю", критично важливо знайти свою політичну нішу. Прийшовши в парламент в якості певної альтернативи і "старим політикам" з ЄС, і з новим "Слуги народу", до останнього часу було не до кінця зрозуміло, а що, власне, "Голос" може запропонувати відмінного від своїх конкурентів. І питання врегулювання ситуації на Донбасі став для команди Вакарчука певним маркером.

Не секрет, що ідея відмовитися від Мінська і, по суті, відгородити окуповані території від решти України якоїсь "стіною", не нова, але досить популярна в певних колах українського суспільства. Раз окупант знайшов на Донбасі достатню підтримку місцевого "ватного" населення і встиг за п'ять років окупації ідеологічно обробити вагається, то для України ці люди стануть тільки головним болем, яка буде тягнути країну на дно. Так що ніякого велосипеда, позиціонуючи "Голос" як партію "ні миру, ні війни", Вакарчук з Рахманіним не придумали. Тим не менш певне число стійких прихильників партія завдяки такій позиції може отримати, застовпивши за собою цю електоральну нішу, яка навіть може дозволити "Голосу" розраховувати на потрапляння в Раду на наступних виборах.

Проте подібна "нішева" позиція несе для Вакарчука певні ризики, пов'язані насамперед з тим, що бажання відгородитися від Донбасу стіною помітно частіше зустрічається на Галичині, де, власне. "Голос" і отримав максимальну підтримку. Саме мешканці найбільш віддалених від Донбасу західних областей швидше за інших готові забути про проблемний окупованому регіоні.

Все це може призвести до того, що "Голос", замахнувшийся було на всеукраїнський масштаб, може стати невеликий нішевої, переважно галицької партією. Її підтримка може бути достатньою для подолання прохідного бар'єру в парламент, але розраховувати на більше підстав вже не буде. Тобто "Голос" ризикує стати таким собі українським політичним "Тоттенхемом", який "і лайном не був, але і до вершин не дістався".