Запаморочення від безкарності. Чи врятує Держдеп рядового Ситника
Не володіє правом законодавчої ініціативи НАБУ, схоже, не придумало нічого кращого, ніж вибивати потрібні їй законні повноваження шляхом демонстративного порушення законів.
Останньою яскравою сторінкою в протистоянні Бюро з іншими правоохоронцями стало затримання Службою безпеки України агента НАБУ під прикриттям при спробі спровокувати на одержання хабара першого заступника голови Державної міграційної служби Діну Пимахову.
В Україні ще не забули, скільки шуму наробила "агент НАБУ Катя", яка, називаючись співробітником фірми з ОАЕ, підвела під слідство і позбавлення недоторканності нардепів Бориса Розенблата та Максима Полякова. І хоча судова перспектива кримінальних проваджень щодо цих депутатів сумнівна, успішний прийом провокації хабара з використанням агента НАБУ продовжило використовувати і надалі.
Однак вдруге увійти в одну і ту ж річку агентам НАБУ не вдалося, і при спробі спровокувати Пимахову дати хабар агенти СБУ затримали агента НАБУ під прикриттям, інкримінувавши того статтю 370 Кримінального кодексу "Провокація хабара", що передбачає позбавлення волі аж до семи років. За затриманням пішов обшук в НАБУ, метою якого стала команда, яка готувала і спецоперацію з "агентом Катею", та впровадження в міграційну службу.
Сама Пімахова з часом розкрила деталі "спецоперації": в довіру до неї через близьких родичів втирався чоловік, що видавав себе за представника арабського інвестиційного фонду, і дуже наполегливо пропонував винагороду за "вирішення питань" з легалізації іноземців в Україні. Побачивши підозрілу наполегливість "арабської інвестора", Пімахова, як чесний держслужбовець, звернулася в СБУ, яка розкрила спецагента НАБУ. Як бачимо, почерк майже ідентичний історії з "агентом Катею".
У НАБУ, правда, розповіли дещо іншу версію подій. За інформацією Бюро, їх агент нібито кілька місяців вів Пимахову, і саме вона вимагала від нього хабар, а не навпаки. А СБУ знала про спецоперації, тому що НАБУ не має права на автономну прослушку" і змушене використовувати обладнання СБУ для цього. Все, що відбулося в Бюро вважають "спланованою диверсією", за якою стоять СБУ і ГПУ. Останніх НАБУ звинувачує чи не у викраденні людей, мовляв, сім співробітників, які документували операцію з Пимаховой, зникли і не виходять на зв'язок.
Як бачимо, можна говорити про повномасштабної політичної війни між НАБУ і САП - з одного боку і СБУ і ГПУ - з іншого зі взаємними звинуваченнями, затриманнями та обшуками. І хоча глава НАБУ Артем Ситник досить швидко спробував пом'якшити характер протистояння, заявивши, що генпрокурор Юрій Луценко пообіцяв, що ніхто із співробітників НАБУ не буде затриманий, супроводжуючи все це висловленням надії на співпрацю силових структур, говорити про те, що конфлікт вичерпаний, можна - надто вже довго він тягнеться і занадто багато інтересів в ньому перетинаються. І якщо у "старих" силовиків у війні проти НАБУ є помітно велика ресурсна і політична опора, то НАБУ користується певною суспільною підтримкою і, що особливо важливо, явною підтримкою США.
Раніше ми вже писали, що глава НАБУ Артем Ситник свідомо чи не дуже, але намагається стати українським Джоном Едгаром Гувером - таким собі сірим кардиналом української політики, мають величезний вплив і компромат на будь-якого державного діяча. І для реалізації цього амбітного плану Ситнику потрібно не дуже багато: по-перше, політична недоторканність, яка у нього є як мінімум до тих пір, поки не вирішиться намертво завис у парламенті питання з аудитором НАБУ, і, по-друге, більш широкі юридичні повноваження, зокрема, право на самостійне ведення негласних слідчих дій (стеження, прослуховування тощо) і право на провокацію хабара, на чому, власне, в історії з міграційною службою Ситник і прогорів.
Власне, Артем Сергійович питання права на прослушку лобіює вже досить давно, та й історія з Пимаховой стала для нього черговим приводом нагадати про це. І в цьому лобізм йому активно допомагають не тільки його політичні друзі з групи парламентських "антикорупціонерів", але і посольство США в Україні. Причому заокеанська підтримка - це головний козир Ситника, що дозволяє йому відчувати себе досить впевнено і безкарно, незважаючи на регулярні проколи в роботі.
Не потрібно зайвий раз нагадувати, що жодне велике антикорупційне справа поки не закінчилося обвинувальним судовим вердиктом. Більш того, більшість цих справ мають дуже сумнівну перспективу. Справа екс-нардепа від "Народного фронту" Миколи Мартиненка безнадійно зависло вже давно, справа голови ГФС Романа Насирова розвалюється в суді прямо зараз, у згадуваному вже справі Розенблата є багато питань з законністю прослуховування і тієї ж провокацією хабара, тепер ось анекдотична історія з Пимаховой.
Звичайно, у Ситника достатньо аргументів, щоб виправдатися. Це і відсутність права на прослуховування, і наявність статті, що забороняє провокацію хабара, та відсутність спеціальних антикорупційних судів і так далі. Однак, схоже, могутня підтримка в особі Держдепу викликала у Артема Сергійовича щось на зразок запаморочення від безкарності. Можливо, його претензії щодо розширення повноважень і виправдані, але тим не менш це не дає НАБУ права порушувати закон, якими б благими намірами Бюро керувалося. А так виходить абсурдна ситуація - відомство Ситника демонстративно порушує закон про заборону провокації хабаром, щоб домогтися скасування цього закону. Подібна логіка якось не дуже в'яжеться з принципом верховенства права.
Так і в Держдепі, напевно, вже втомилися спостерігати за проколами Ситника, адже окрім не надто успішних антикорупційних розслідувань глава НАБУ потрапляє в інші неприємні історії. Як, наприклад, недавно спливли записи розмов Ситника з журналісткою, де він розкриває таємницю слідства і зачитує записи прихованою прослушки.
Так що Ситнику, можливо, не варто занадто покладатися на прикриття "вашингтонського обкому", адже в останнього є всі підстави в ньому розчаруватися і захотіти замінити на когось більш ефективного. Цього робити найближчим часом, зрозуміло, ніхто не буде, та й з юридичним механізмом відставки директора НАБУ є складнощі, але кредит довіри у Ситника явно не нескінченний.
