Мінський формат скоріш мертвий. Навіщо Кравчуку рада з "донецьких старців" при ТКГ

Нормандія і Мінськ "в комі"

У понеділок, 5 жовтня, глава української делегації в Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук анонсував створення при ній нової ради за участю вихідців з Донбасу. Ідею йому нібито підказали різні люди, які раніше працювали в регіоні, й запропонували свою допомогу на переговорах.

"Вони займали там дуже важливі позиції організаційні, політичні, господарські. Тобто їх там добре знають, а вони добре знають Донбас. Я ще раз хочу сказати, ми думаємо над тим, як створити раду людей. Не одного взяти члена делегації України в ТКГ, а зібрати раду людей, які будуть допомагати збирати можливості, думки, пропозиції", — сказав Кравчук в ефірі телеканалу "Україна 24".

Така заява могла б здивувати стороннього спостерігача, адже зараз в складі української делегації вже є представники Донецької та Луганської областей. Журналісти Денис Казанський і Сергій Гармаш представляють Донецьку область, а голова Міжнародної організації "Луганське земляцтво", юрист Вадим Горан і лікар Костянтин Лібстер — Луганську область.

Мабуть, справа в тому, що в Офісі президента розуміють — і в нормандському, і в мінському форматах Україна знаходиться в глухому куті. Цьому є безліч доказів: зокрема, Андрій Єрмак давно перестав говорити про головну мету, яку він планував досягти до місцевих виборів, — звільнення заручників. Росія вустами Дмитра Козака дала зрозуміти керівникові Офісу президента, що без серйозних поступок подальші переговори неможливі. Але проблема Банкової в тому, що такі поступки чимало українців напевно розцінять як зраду — з усіма наслідками, що виливаються в протести.

"Міцні господарники" і мир на Донбасі

В результаті у Зеленського шукають інші способи показати, що мирний процес не в комі, а якось і кудись іде, тобто мета, яку Зеленський обіцяв своїм виборцям і в яку так вірили на півдні і особливо на сході країни, досяжна. Щоб домогтися подібного ефекту, на Банковій вирішили паралельно запустити два процеси. По-перше, надати нормандському формату парламентський вимір, почавши нові переговори по ОРДЛО — між парламентами України та Росії за посередництва парламентів Німеччини і Франції. У такому форматі Зеленський і Єрмак завдяки перспективним учасникам переговорів Миколі Тищенку і Віктору Медведчуку знімають з себе відповідальність — головним переговірником з ОРДЛО стає Верховна Рада, на представників якої і буде спрямований негатив, пов'язаний з "гнучкою" лінією на переговорах і бажанням піти назустріч побажанням Кремля.

По-друге, приблизно таку ж мету, але вже в мінському, а не нормандському форматі переслідує і майбутня "рада з вихідців з Донбасу", про яку говорив Кравчук. "Міцні господарники", які в 2014 р. втекли від війни до Києва, найімовірніше, погодяться з пропозицією взяти участь, і Україна згадає такі прізвища, як, наприклад, колишній мер Донецька Олександр Лук'янченко, власник "Норда" Валентин Ландик або колишній (?) власник шахти ім. Засядька Юхим Звягільський.

Загалом ідея змістити фокус з Офісу президента на "міцних господарників" і депутатський корпус виглядає привабливою для Андрія Єрмака і його начальника Володимира Зеленського. З одного боку, влада показує виборцям, що мінський і нормандський формати не померли, діалог з Москвою триває, хоча й іншими способами. З іншого — вже ніби і не вони модерують діалог, не їм за нього і відповідати.

Утім, враховуючи практику реалізації подібних ідей, нинішня задумка з радою при ТКГ може і не зайти українцям ще до початку роботи. Тут досить згадати про практично відразу ж скомпрометовану "Платформу примирення" Сергія Сивохи, який замість прогресу в переговорах домігся ненависті з боку патріотично налаштованих громадян (у тому числі не тільки до Сивохи, а й до тих, з чиєї подачі він з'явився в РНБО) і поспішив ретируватися з миротворчої ниви. Не застраховані від схожого сценарію і учасники майбутнього ради.