• USD 27.7
  • EUR 33.7
  • GBP 39.2
Спецпроєкти

Ігор Тишкевич: Росія планує масштабно вийти з-під санкцій між 2023 та 2025 роками

17 грудня Український інститут майбутнього презентував свій прогноз на 2021 рік. Про можливу зміну влади у прийдешньому році, відносини Києва з місцевими елітами та про перспективи миру на Донбасі "ДС" поговорила з експертом УІМ Ігорем Тишкевичем

Ігор Тишкевич / belaruspartisan.by
Ігор Тишкевич / belaruspartisan.by
Реклама на dsnews.ua

"ДС" Влада програла боротьбу за контроль над процесами на місцях, вірогідна спроба регіонів агресивно лобіювати свої інтереси на національному рівні. Яку роль тут гратимуть олігархи, в яких регіонах і чому можливе створення об’єднань нових місцевих еліт і груп впливу найбільших фінансово-промислових груп?

І.Т. Регіональні еліти — не частина загальнонаціональних олігархічних груп. Тут можна говорити те, що створював Кернес у Харкові, Труханов в Одесі, те що є у Балог на Закарпатті та у Герег на Хмельниччині — це одна частина. У цих груп власна система роботи, але вони будуть копіювати підходи великих ФПГ, тому що їм треба виходити на загальнонаціональний рівень. Друга частина — це місцеве самоврядування, колективні місцеві еліти, які не обʼєднані в олігархічний клас. Вони будуть більше захищати перед центром податкові надходження, право на власні програми розвитку. Крім того, лобіюватимуть більше вигідне для своїх регіонів закони на національному рівні, це дещо інший підхід. Говорити про певний єдиний фронт у 2021 році не випадає. Якщо порівняти це з кипінням води, то це буде появою великої кількості бульбашок, ще не википання, але вже і не спокій. Відповідно, для кожного регіону причини невдоволення будуть свої, як і його формат, але, оскільки це така собі децентралізація невдоволення, то влада не зможе одним рішенням розвʼязати проблему. Це означає, що кожен окремий кейс буде розглядатися сам по собі, і в цьому проблема, зважаючи на низьку якість управлінських рішень центральної влади, яка не зможе відреагувати на всі подібні кризові моменти.

Якщо говорити про загальнонаціональний рівень, то олігархи на фоні цього невдоволення регіонів та конфліктів будуть грати у власну гру. Вона буде полягати в тому, що якщо є невдоволення, на яке не відреагував правильно Київ, то ця тема буде підійматися центральними каналами, які належать олігархам, і стане просто фоном для чергового протистояння.Тобто, олігархи просто використовуватимуть помилки в регіональній політиці центральної влади на свою користь.Ті олігархічні групи, які будуть пропонувати себе як частину майбутньої владної коаліції, звісно, будуть виходити з ідеями, що саме вони завдяки власним ресурсам можуть стати посередником, який може знайти алгоритм виходу з кризової ситуації.

"ДС" З огляду на розкол в суспільстві, потенційні конфлікти у відносинах з регіонами та слабкість влади, наскільки вірогідною виглядає її зміна у 2021 році, чи зможуть ФПГ зайняти консолідовану позицію та посприяти цьому? Якщо ні, то з ким з них можливий більш-менш тривалий союз, чому?

І.Т. Станом на сьогодні навряд чи це можливо, олігархам не потрібно формувати власну коаліційну владу, їм потрібна частина впливу. Це те, що було за часів Петра Порошенка, за часів Віктора Ющенка, які сприймаються в даному контексті як ідеал, коли кожен мав власну частину "пирога" під назвою держава Україна. Тому сьогодні міняти умовного Зеленського на когось свого сенсу не має, бо якщо ти пропонуєш власні послуги владі, то логічно, щоб ти просто мав контроль над певними галузями економіки та певними напрямками. Тут достатньо певних постів в уряді, або контролю над комітетами парламенту та частиною уряду. Тобто, виходити на загальнонаціональні заворушення сенсу нема.

Якщо говорити про тактичні союзи, то сьогодні певною мірою посилились позиції Ріната Ахметова, достатньо лояльну до влади інформполітику ведуть канали Пінчука. Відповідно, про згаданих олігархів можна говорити якщо не як про союзників влади, то принаймні про тих, які готові працювати з нею. Окрім них, ще є Ігор Коломойський, який хоче повернути собі контроль, є Порошенко, який може бути не проти якщо не коаліції, то зближення з владою і розподілу сфер впливу. Це може бути і Медведчук, який не проти ролі "сірого кардинала". Залежно від того, чи бачитиме влада якусь потенційну небезпеку у співпраці з кожною з цих груп, влада вирішуватиме, йти на контакт чи ні. Тут багато чого залежатиме від зовнішньополітичної конфігурації і від економічної ситуації всередині країни.

"ДС" За Вашими спостереженнями, в Україні зараз немає арбітру, яким свого часу був Леонід Кучма. Наскільки вірогідним є перехід до неконтрольованої дестабілізації у звʼязку з цим?

Реклама на dsnews.ua

І.Т. Арбітр не може бути частиною "договорняку", він начебто поза системою, він не може бути олігархом. Система, створена Кучмою, могла працювати і за Ющенка, але він відмовився бути арбітром. Саме поява арбітра в умовах України — це один зі шляхів виходу з кризи. Бо він, з одного боку, пропонує ідеї малого і середнього бізнесу населенню, з другого боку олігархам, знаходить компроміс і каже: "це і є нові правила, хто їх порушить — накинемось усі разом і зʼїмо". Відповідно, арбітр повинен мати силовий ресурс і легітимність, принаймні від населення, і легітимність з боку олігархів. Біда України в тому, що у нас потужний великий бізнес грає за правилами олігархату, він сьогодні є олігархічним бізнесом, але великий бізнес для будь-якої держави може бути плюсом, якщо він грає за правилами. Самі ж олігархічні групи без арбітра не можуть переродитись в ТНК або нормальний великий бізнес, тому що їх існування залежить від політичного і медійного активу.

Теоретично, велика легітимність Зеленського в очах народу і малого бізнесу після приходу до влади могла стати однією з основ, щоб сформувати нового арбітра, не говоримо про самого Зеленського, міг бути колективний арбітр. Арбітром може бути уряд, парламентська більшість у вигляді деяких представників. Але нинішня влада не спромоглась або не захотіла створити арбітра, і це трагедія. Якщо його немає, то тактичні союзи можуть стабілізувати ситуацію на певний час. З точки зору зовнішнього спостерігача може навіть здатися, що ситуація стабілізувалась і буде покращуватись, бо певна частина олігархів пішла на співробітництво з владою. Уявіть собі, що до Ахметова долучить свої медіа Порошенко, і вони почнуть говорити, що влада робить щось правильно, але проблема в тому, що сам олігархічний "договорняк" нікуди не подівся, і він існує коштом споживаних ресурсів держави, яка стає більш слабкою. В результаті через рік-два це приводить до ще більшої кризи.

Рік тому ми в УІМ робили доповідь по майбутньому українських олігархів, і тут дуже проста система верифікації прогнозу. Подивіться на статки українських олігархів і порівняйте сумарну вартість їх статків у 2005, 2009, 2013 і 2020 роках — вона дуже активно зменшується, і вони самі це бачать. Якщо у 2005 році вони були умовно в ТОП-200 заможних людей Європи, то зараз цього нема. Свідомо чи підсвідомо, вони розуміють, що без зміни правил гри скоро настане кінець, але самі вони це зробити не можуть, бо ініціатора з їх числа просто роздеруть на шматки.

"ДС" Скільки ще часу може тривати поточна ситуація навколо ОРДЛО і фактично відсутнього прогресу у роботі ТКГ?

І.Т. Наступного року буде зміна в зовнішньополітичні ситуації — відхід Ангели Меркель з посади канцлера, пошук нових форматів. Плюс Росія планує масштабно вийти з-під санкцій в проміжку між 2023 та 2025 роками. Це означає, що Москва спробує вийти на глобальний договорняк, не лише по Україні. Саме в цей час вона активно примушуватиме Україну до миру на власних умовах, і домовлятись про це не з Києвом, а з іншими гравцями. Відповідно, або ми в найближчі роки запропонуємо варіант, який гарантує захист наших інтересів, або статус-кво продовжуватиметься до кінця 2022 року, за умови, що ми не здамо власних позицій швидко, і далі нас будуть змушувати до дуже неприємного компромісу.

Альтернатива в тому, що Україна займе проактивну позицію, використає зміни в зовнішньополітичному балансі і запропонує свій власний варіант. Це може йти через політичну ескалацію, бо не всі гравці спочатку з цим погодяться, але так ми можемо вийти на інший формат дискусії по окупованих територіях, тобто не лише Донбасу, а й Криму, і на інші результати. Але в цьому випадку дуже багато залежитиме саме від України, як ми бачимо подальший розвиток подій, і чи можемо ми грати на зміні зовнішньополітичних балансів.

    Реклама на dsnews.ua