Іловайський моніторинг. Як Україні отримати користь з безглуздого звіту ООН

До четвертої річниці трагічних подій в Іловайські і його околицях Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило звіт про порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права під час подій під Иловайском у серпні 2014 року.

Документ на 34 сторінках містить дані зібрані Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні про гуманітарних злочинах, нібито вчинених всіма сторонами конфлікту під час боїв за Іловайськ і якісь рекомендації від ООН як уряду України, так і "всіх сторін, залучених в бойові дії", в тому числі і бойовикам "ДНР" і "ЛНР".

Природно, в першу чергу ЗМІ облетіли рекомендації до України, які зводяться до того, що нашій країні слід ретельно і неупереджено розслідувати порушення прав цивільних осіб українськими військовими під час бойових дій, ніж Україна, за версією ООН, нібито не займається, хоча розслідуванням злочинів проти українських військовослужбовців займається досить активно, що моніторингова комісія навіть привітала.

У самому звіті міститься досить багато історій про те, як українські військові (в основному мова йде про бійців добробатов) незаконно затримували, отымали майно, катували і навіть вбивали цивільних жителів Іловайська та околиць. І саме ці свідчення ООН закликає Україну розслідувати, визнаючи, однак, що можливостей для цього в української влади не надто багато, позаяк території проживання нібито жертв українських військових наша держава не контролює.

Враховуючи останнє, моніторингова місія, крім закликів до України, і закликає бойовиків "ДНР" і "ЛНР" "забезпечити повне співробітництво з офіційними розслідуваннями" і забезпечити, щоб відповідальні особи "постали перед судом".

З іншого боку, в звіті не менше і історій про те, як катували, розстрілювали і знущалися над українськими полоненими, але вони не супроводжуються зверненнями до влади Росії про розслідування, оскільки Росії в конфлікті на Донбасі як би немає, хоча у звіті факт участі в боях регулярних підрозділів російської армії відображено, нехай і з посиланням на утвердження української сторони.

У цілому ж висновки звучать так, що "всі сторони конфлікту" здійснювали грубі порушення прав людини і, а можливо здійснювали військові злочини, проте закиди звучать виключно в бік України. Адже з "ДНР" і "ЛНР" питати нічого, вони взагалі не суб'єкт міжнародного права, а Росії там ніби й немає зовсім.

Так що маємо досить типову ситуацію, коли міжнародні правозахисні організації намагаються моніторити війну на Донбасі. У більшості таких випадків правозахисники з одного боку старанно і показово намагаються бути "над сутичкою" (правозахисний стандарт та ідеали гуманізму зобов'язують), а з іншого - звертають дуже велику увагу на підозрілі дії української стороною, ігноруючи здебільшого злочину Росії і її колаборантів (Україні ще можна висловити претензії, а іншим по суті безглуздо). Всі подібні моніторинги очікувано викликає в Україні як мінімум роздратування, а то й у відповідь агресію. І звіт ООН не став виключенням, міжнародних правозахисників вже розкритикували в Україні, в тому числі і народні депутати, пов'язані з добробатами.

Насправді ж, звіт моніторингової місії ООН в його скандальною частини не має, за великим рахунком ніякого сенсу. По-перше, більшість "фактів" про лиходійства українських добробатов зібрані правозахисниками на окупованих територіях і зі слів місцевих жителів, повністю залежних від окупантів, до того ж заляканих і ідеологічно оброблених ними протягом чотирьох років. Навряд чи нинішній житель Илловайска, залишаючись там, міг би розповісти що-небудь інше, крім історій про "злодіяння укрів". І незалежно від відсотка вигадки в цих історіях, юридичний сенс тут незначний.

По-друге, в ООН можуть скільки завгодно закликати Україну розслідувати ці факти, а російських окупантів не перешкоджати цьому розслідуванню, але всі чудово розуміють, що ніяке об'єктивне розслідування в умовах окупації неможливо в принципі.

Так що майже вся практична цінність від моніторингу ООН обмежується лише додатковим докази того, що, з позиції "над сутичкою" якось вплинути на збройний конфлікт, в тому числі і на права людини ООН не може.

Єдина користь, яку можна почерпнути з доповіді моніторингової місії полягає в тому, що там зафіксовані факти безпосередньої агресії збройних сил Росії проти України. Мова йде про транскордонних обстріл збройних сил України, які подані як доведений факт, і про вторгнення регулярних російських частин. Останнє хоч і подається як думку української сторони, але поруч з ним подані докази обґрунтованості такої думки, які, за великим рахунком, не залишають місця для альтернативної точки зору. Наведені у звіті і російські аргументи з циклу "нас там немає", але їх переконливість, м'яко кажучи, вкрай слабка.

Так що звіт про порушення прав людини виявився зовсім не про права людини, а черговий констатацією факту російської агресії міжнародною організацією. Останнє в суді над путінським режимом може виявитися дуже корисним. А про права людини просто в черговий раз поговорять.